Були у Динамо і більш важкі часи, але...

Сьогодні киян переслідують невдачі і люди на сайті клубу абсолютно правильно визначили іх причини. Мені особисто боляче від такоі гри і я часто у такі хвилини звертаюсь до великоі історіі рідного Динамо. Вона містить і аналогіі, і сторінки великих перемог та невдач, а також має материали для серьозних роздумів та трагікомічні моменти.

Все,як у житті. Так от, були у динамівців і більш важкі часи, наприклад, у 1945-1959р, коли крім 52 та 54роках хвалитися було нічим. Особливо одразу після війни, коли,незважаючи на палку підтримку стадіону, билися, але гри не було-поразка за поразкою. Та, і чесно кажучи, де могла взятися ця гра у хлопців, які пережили роки воєнних лихоліть, які не додають здоровья. Об"єктивно люди все розуміли, але смутно було від поразок. Кияни не могли щось протиставити ЦДКА чи Динамо М,де у своій більшості були зібрані гравці, які у найважчі роки війни на ситих пайках з додатками ганяли м"яча у далекому тилу, наприклад, на кубок Татаріі у Казані{ див.Вартаняна про футбол у 1942-43 рр.} Але вболівальники, загартовані фронтами та незгодами не втрачали оптимізму і навіть у програних матчах вміли знайти для себе віддушину. Наприклад, після нищівних 0-7 дома від ЦДКА у1945р любителі футболу десь у курилках ділилися враженнями на болільницькому слензі, що хоч і повністю продули, а все ж Вася з Махинею Федота винесли. Дійсно,як згадували сторожили, тодішні улюбленці киівськоі публіки Микола Махіня та Василь Сухарев\майбутній відомий дитячий тренер-кумір дітлахів Залізничого району\ так накатеначили по ногах армійськоі зірки Григорія Федотова,що йому вже було не до управління нападом. Це є трагікомічно, але правда. Потім команда стала краще грати, але перемог не було більше ніж поразок. Стадіон щосили вітав кожен наш гол, але не прощав безвільноі гри-починав класно свистіти чи скандувати: "тру-пи, тру-пи!". Деяких гравців персонально запрошували: "на пенсію! Від кожного нового матчу чекали перемоги і ,коли гра вдавалася, переповнений стадіон,підтримуючи своіх ,у різні роки скандував:"Па-ша, Па-ша!"\Віньковатов\, чи "Мі-ша, Міша!"\Коман\, чи " Фо-мін,Фо-мін!". Я вірю у перемоги. З повагою.