Заперечення Динамо

Вкотре відчув легке роздратування від заклику “Поддержи Динамо!!!”, бо коли людина моїх статків підтримує здоровецьких мільйонерів, то хтось тут раняний. І не схоже, щоб це був мільйонер.

Прийнятне для мене запрошення повболівати за Динамо на стадіоні зазвичай звучить мало. Зазивали різниці не ловлять.

Втім, навряд чи вони вбивалися через мою відсутність, бо, на моє переконання, сьогодні навіть наявність гравців Динамо на стадіоні носить переважно оздоблювальний характер. Що там уже мене мусолити.

В радянській інститутській юності мене катували діалектикою загалом і законом заперечення заперечення зокрема.

Крім постійного гострого бажання випити, запам'ятався наслідок цього прикольного закону — сама передова фігня є такою, поки відповідає умовам існування. Не відповідаєш вимогам часу, то бігом в топку і до зустрічі в пеклі.

Це типу атаки тачанок громадянської війни проти танків другої світової. Дуже красиво, але до дупи больно.

А ще засновники історичного матеріалізму слушно роздивилися навколо, що базисом, чи то пак фундаментом суспільства, є його економічні відносини. Якщо фундаменту нема, то стояти буде, але не довго.

У футболі вимогам невблаганного часу, на мій смиренний погляд, економічно відповідає Прем'єр-ліга. Англійська, звичайно. Про українську сьогодні доречно говорити або добре, або нічого.

Так ось, клуб АПЛ зараз по своїй суті є інноваційним підприємством, фабрикою розваг, яке створює вистави, видовище і з цього живе. А футболісти - наймані працівники-актори на цьому диявольському конвеєрі. А далі все просто. Є видовище і найманці жирують. Нема — Чемпіоншіп і тотальна зміна осіб легкої поведінки і їх сутенерів, ліжка залишаються.

Люди, які простіше, по краям Європи займаються сільським господарством, тобто вирощують гравців на продаж. І тоді з цього животіють.

І от тепер, сиджу я, орел невеселий, на сідалі після Яблунця і роздумую: а де ж моє рідне Динамо в цій новій діалектиці? Думи понурі, але у похмілля завжди так...

В СРСР Динамо було спортивним товариством міліції під патронатом першої особи республіки. В тодішній системі економічних координат це круто, це самсунг.

На початку дев'яностих Безверхий виправдав прізвище і втратив верх. Корабель ледь не пішов на дно, матроси втомились прати футболки і їздить на автобусі. Пацієнта привів до тями Суркіс, абгрейднувши лобом об асфальт до приватного стану, але з гетьманською підтримкою. Економічно це знову в десятку. Такі були часи. Кравчучка, все таке...Ім'я капіталізувало власника і за це багато не просило.

Пройшли роки, країну копняками по морді гонять в нормальний світ, де по хайвею мчать АПЛ і бундесліга.

Ковтаючи на узбіччі пилюку і сльози, розумієш, що Динамо це аж ніяк не підприємство, не самостійна економічна одиниця. Це атрибут. Як автомобіль, годинник, коханка. Одні витрати, хоча часом може догнати оргазм.

Буття Динамо не залежить від гри акторів і присутності глядачів. Ми можемо дійти до фіналу Ліги Європи по 70 тисяч в кожному матчі, але мідний тазик не буде його дивитися. Його цікавить розмір одноосібного власника, бо це єдине, що тут має значення.

Дніпро і Металіст. Які були це люди, шо ти...

Зараз ми, хлопці, як у матриці. Думаємо, що спостерігаємо футбольне протистояння Динамо і Шахтаря, а насправді це битва сеньйорів геть на інших полях. Шанси треба взнавати не у буків, а в українській редакції Форбс. У нас вони не дуже, якщо шо.

Глобально, гравці, як і їх друзі коні, не винні. У цій, не побоюсь цього слова, економічній парадигмі, їх благополуччя залежить не від результатів праці, а від кольору настрою боса. То нащо ту траву гризти...

Мабуть ви вже здогадалися, де, на мою думку, перебуває моя присутність на стадіоні...Ілюзіями не тішусь, але сподіваюсь, що це отвір благородної людини.

Трохи гнобить той прикрий факт, що конкурент починає щось підозрювати. Його оранжево-чорне авто ще не таксує, але картоплю з дачі вже возить.

Чи є шанси відповідати вимогам сьогодення? Хто зна. Людина завжди здатна на подвиг, коли їй щось відривають.

Дивний закон заперечення заперечення говорить, що в новому, яке заперечило старе, завжди є частинка запереченого старого. Надіюсь, що ця частинка хоча б буде називатися Динамо і бажано за мого життя.

Поки що на зимовому дозвіллі проводжу уявний експеримент. Дано. Президент вірить в тренера. Питання. Якщо через раз матч буде приносити мінус 20 зелененьких хазяїну, то чи буде ця віра аж такою твердою?

І наостанок. Збираюсь на стадіон. Як потеплішає. Клятий закон єдності і боротьби протилежностей...

П.С. Вчора дивився Ліверпуль — Манчестер Юнайтед. Сука.