Бородата Червона Шапочка

Банально, але несповідимі шляхи Господні у виборі зачіпок для медитації над буттям улюбленої команди. Здавалося б де експериментальна вистава про Червону Шапочку з мужиком в ролі Шапочки, телям в ролі вовка і лісорубів зі дзвониками замість сокир, а де Динамо? Паралельні ж, гля, світи.

Але коли справа заходить про вживання цілющого бальзаму критики, то виявляється, що подібного куди більше, ніж можна уповати.

Наприклад, там і там обов'язково поцікавляться наявністю у вас права на критику. Ваші шмарклі про те, що це не ліцензована діяльність і питання де брати те горезвісне право викликають приступи неконтрольованої люті. Про кровні за квиток як підставу для роздратування побаченим взагалі забудьте. І квиток не показуйте. Не спітнієте оглянутися, як засунуть не туди.

Ні в якому разі виставу не можна називати влучним, але одним словом. Особливо лайном. Бо це огульно і ображає колектив. Примітивне пояснення, що епітет стосується гри, а не учасників, лише розпалює ворожнечу.

Пам'ятайте, щоб щось критикувати, треба в ньому розбиратися. Хочеш бути погоничем — побудь загнаною собакою. Нема відповідного диплому — дивись і заткнись. Хто ти взагалі такий, холоп нещасний? Іксперд диванний.

Не зліть конкретними питаннями. Яке ваше псяче діло, що Червона Шапочка це мужик з бородою? Так, у нього є проблеми зі скакалкою, але до самовіддачі питань немає. Кращий на репетиціях і очі горять, аж мороз по шкірі.

Якщо вас цікавить чому теля з татуюванням грає вовка, то ви просто дилетант. Бо театр не стоїть же на місці. Ми поважаємо корифеїв, падаємо їм в ноги, ночуємо на кладовищі, але зараз все по іншому. Геть чисто по іншому. Квадратний м'яч, овальне поле і все таке. На жаль, ви не здатні в'їхати в сучасну концепцію гри.

І перестаньте, в кінці кінців, писати в спеціально відведених місцях, що лісоруби з рожевими дзвониками виїдають мозок. По-перше, це ніхто не читає, по-друге, це робить нєрви акторам, по-третє, ситуацію треба знати зсередини онанізму і в-четверте, ідіть ви на хрін, критики тупо самороблені.

Що надихає в динамівському середовищі, так це безмежна любов до критики. Складається стійке враження, що без неї ні тренер, ні гравці, ні менеджмент, ні, прости Господи, болільники і дня не протягли б. Просто тобі вода свята цілюща. Не інакше, боржомі після вчорашнього.

Правда, є одненьке але. Малесеньке таке але. Яке скандують ногами до болі у животі: критика має бути конструктивною. Бо конструкція, будматеріал і архітектор як хазяйка Цезаря — поза підозр на розлади травлення. Не дай Бог впаде і вступити.

Зрозумів, що ця обставина серйозно накладає на носія критики. Не можна отак взять і почати з доброго дива критикувати. Як ото Гриць з конопель.

Треба якось кров'ю вибороти це почесне право.

Що, м'яко кажучи, нелегко.

Особисто я не готовий. Сходжу поки що в театр. Експериментальний.

На Червону Шапочку.