Повернення короля?

Ніщо так не спотворює вашу реальність як надмірне читання букв. Бо потім втелющишся в якусь кралю, намалюєш в своїй дурній голові богінєю, а там бенг! Чашку не там, сволота, ставить. І так кожен Божий день!

З футболістами та ж проблема. Як обведе, як пасоне, як вставить в до тину. Ну всьо, думаєш, - чистий геній красоти.

Мене так Шевченко покоряв і зваблював.

Спочатку гол пацана Баварії. Потім Барса з Реалом раком на колінах. Ну як його не любити, Києве мій?

За Італію переживав. Раптом не зможе. Дарма боявся – встав як треба. З ночі до ранку. Царем. Легендою Мілана. Кубок чемпіонів, Золотий м’яч. І москалів в дупі Філімонова не забути.

Шо там казати – мій канфєтний період. Навіть сльози лівера витер і не побачив.

А потім… Потім моя любов не втримались і пукнули. Для мене персонально. Обідно вийшло, бо не ждав.

Пішло впереміш косяком. Навчання англійської в Челсі, бо де ж іще? Гарний український парубок на ймення Джордан. Під каблуком. Сиди, я бачу, не москаль... Ти ба із-за спини Дрогба.

А потім метання в клубах і захід сонця. Від Королевської вже просто нудило. Од штабу у Фоменко негарним пахнуло. І вишенька на тортику – Павєлка і компанія. Кранти.

В очах – зів’ялі помідори, на вухах без лапші.

Тренер Збірної? Крива усмішечка гірка. Чим би дитя не тішилось. Однак пиндець. Дивиться важко.

І раптом. Раптом, чуєте хлопці?

В нещадно старіючих рисах минулого пропалого кохання бачиться моя колишня любов.

Моя збірна чимось невловимим і непоясненним нагадує молодого Шеву. Того. Без всього дурного і поганого. Який біжить.

Шалено біжить на Бесарабські під гуркіт і крик відчайдушного повнісінького Олімпійського…

Старий я.

От і плАчу.