«Динамо» Київ – володар Кубка кубків 1986. Як то було

Згадуючи тріумф киян рівно 33 роки тому

То була велика команда майстрів світового рівня, перед якими тріпотіли сильні футбольного світу. Та що там говорити, коли хлопці Валерія Васильовича Лобановського самі були серед лідерів європейського футболу. Віктор Чанов, Михайло Михайлов, Володимир Безсонов, Олег Кузнєцов, Сергій Балтача, Анатолій Дем’яненко, Андрій Баль, Василь Рац, Павло Яковенко, Іван Яремчук, Олександр Заваров, Ігор Бєланов, Олег Блохін, Вадим Євтушенко, Василь Євсєєв, Олексій Михайличенко – ось хто здобував міжнародне визнання в Кубкі володарів кубків.

Розпочалося все восени 1985 року, коли переможець Кубка СРСР доволі несподівано програв в Утрехті – 1:2. Але через дві неділі кияни і каменя на камені не залишили від володаря Кубка Голландії – 4:1. І це при тому, що першими пропустили. Далі на одному диханні були пройдені дуже міцні авторитетні в Європі клуби: «Універсітатя» Румунія (2:2 – 3:0), «Рапід» Відень. Австрія (4:1 – 5:1), «Дукла» Прага. Чехословаччина (3:0 – 1:1). Дивлячись на впевнену гру команди Лобановського в Кубкі кубків, не виникало ні найменшого сумніву, що саме кияни виграють трофей.

Так, суперник по фіналу був достойний – мадридський «Атлетіко», який пройшов турнірний шлях без поразок. Команда Луїса Арагонеса звикла грати від оборони, чатуючи на помилки своїх суперників. Що сповна на собі випробували шотландський «Селтік» (1:1 – 2:1 в Глазго), валлійський «Бангор Сіті» (2:0 с Вельсі – 1:0), югославська «Црвєна Звєзда» (2:0 в Бєлграді – 1:1), та західнонімецький «Байер 05 Юрдінген» (1:0 – 3:2). Показовою була зустріч в ФРН, де господарі поля ринулися в атаку, щоб відіграти мінімальну гостьову поразку, і тричі напоролися на стрімкі контратаки мадридського клубу.

Саме цей матч і дивилися кияни, коли готувалися до фіналу. Тому вибрали єдину вірну тактику – приголомшити суперника з перших секунд матчу, забити швидкий м’яч, та примусити «Атлетіко» грати в незвичний для себе футбол, коли саме їм потрібно забивати, а не вичікувати на помилку.

Ця тактика спрацювала вже на шостій хвилині фінального поєдинку, коли Заваров головою послав м’яч в ціль після того, як всесвітньовідомий аргентинський голкіпер Убальдо Філол (чемпіонат світу 1978) відбив перед собою удар Бєланова.

Кияни не зупинилися, і продовжували вести свої стрімкі атаки, майже не даючи «матрацникам» часу на креатив. За що нагородою стали два голи наприкінці зустрічі. До цих пір перед очима комбінація віялом Рац – Бєланов – Євтушенко – Блохін, з чітким ударом останнього. Після чого м’яч затріпотів в сітці воріт, а Олег в переможному екстазі скинув руки догори перед трибунами з вболівальниками «Атлетіко», яких на переповненому 45-тисячному «Жерлані» було 30 000!

Так ось, цей «матрацний» вируючий океан так був вражений супер грою киян, що стоячки зааплодував хлопцям Лобановського. Нейтральні французи ще в першому таймі стали відкрито підтримувати «Динамо». Ну, а хто ще вагався, став це робити після спроб Блохіна піймати після перерви на полі півня.

Олег виходив на матч з не залікованою травмою, і дуже ризикував. Але як міг лідер команди підвести своїх товаришів, коли тільки одна його присутність примушувала напружуватися суперників? Те ж саме стосується і Балтачі, якому, все ж, довелося покинути поле ще в першому таймі. Але гравці, які вийшли на поле, динамівського борщу не зіпсували. Баль надійно грав в захисті, а Євтушенко взяв безпосередню участь в двох забитих м’ячах – віддав гольову передачу Блохіну, а потім і сам залишив автограф у воротах «Атлетіко», коли відгукнувся на довгий пас Дем’яненко та залишив не при справах досвідченого Філола.

Це відбувалося рівно 33 роки тому. 2 травня 1986. «Динамо» Київ – «Атлетіко» Мадрид 3:0!!!

Те, що відбувалося після фінального свистка, не описати простими словами. Неймовірна радість, ейфорія від яскравої перемоги, «ура-а-а!» - одним словом. І коли кияни почали святкувати свою перемогу, відкоркувавши в роздягальні пиво, всі вболівальники славетного клубу одночасно за своїми кумирами піднімали тости за ще одну славетну перемогу «Динамо». А коли, вже в готелі, кияни з Лобановським на чолі залили в чашу Кубка володарів Кубків вісім пляшок шампанського, яке взяли з собою заздалегідь, і почали сьорбати по два ковтки під побажання від кожного гравця, їх шанувальники вийшли на вулиці населених пунктів, де сповіщали на всі легені оточуючих про тріумф своїх кумирів. А скільки мрій було, що ось наші тепер зададуть всім на чемпіонаті світу, а потім і в Кубку чемпіонів…

Не буду описувати, з яким захопленням коментувала європейські СМІ ту перемогу «Динамо». Це всі можуть зробити самі і без мене. Краще наведу слова тренера московського «Спартака» Костянтина Бєскова, які він сказав після чергової поразки своїх підопічних в Києві (1:2) перед вильотом «Динамо» на фінал: «Сьогодні проти київського «Динамо» грати складно. Набагато складніше, ніж раніше. Якщо вчора я знав, як будувати гру проти нього, то сьогодні ця команда демонструє гострокомбінаційну гру на високій швидкості, чудово функціонально підготовлена, і пристосуватися до неї важко».

Похвала з вуст самого непримиримого суперника багатого варта. Спартаківський папа був правий на всі 100%. Саме суперникам доводилося пристосовуватися під киян, а не навпаки. А самі динамівці виходили на поле проти любої команди і грали в свій атакуючий гостро комбінаційний футбол на височенних швидкостях, який змітав всіх і вся на своєму шляху. І дуже шкода, що на чемпіонаті світу в Мексиці відбулася та бельгійська трагедія (сам так, а не інакше). Адже світ на побачив супер протистояння СРСР – Аргентина. І далеко на факт, що після нього Марадона і Ко грали би в фіналі.

Але сталося те, що сталося. Зате пізніше, вже восени, кияни подарували всім незабутні перемоги в Кубкі чемпіонів та радянській першості, заодно скинувши на «Парк де Пренс» діючих чемпіонів Європи, французів, з престолу (2:0). А розпочалося все восени 1985-го…. Що саме? Розпочинаємо читати з другого абзацу)