Надія епохи бароццо

Старі люди запевняють, щоб стати філософом достатньо тридцять років провести у шлюбі. Слава Богу, що у цієї бузувірської вимоги нарешті з’явилась розумна і менш травматична альтернатива. Тепер досить просто три роки повболівати за Динамо…

За цей проміжок часу в тебе гарантовано зникає передматчевий тремор, гарячка перегляду, совання ногами під час атак і цілонічне обдумування як могло бути якби.

Натомість ясно, як обухом по голові, з’являється філософське відчуття власного животіння в особливий період існування рідної команди – епохи стилю бароццо.

Вороги плещуть, що нема малюнку. Праві як ніколи, бо в нас, браття, не малюнок. У нас, спаси і помилуй, цілісна на всю голову картіна маслом. Всі риси стилю рельєфно як ножем по долоні.

Далі по особливостям і чисто конкретно.

Основоположна прикмета – сприйняття реальності як сну. В жирну точку. Кожен матч хочеться проснутися - шо від радості, шо від горя. Приводи різні, але кожен божий раз не віриш: невже це Динамо?!! Перемоги дивують, поразки гнітять...

Батьки-засновники як символ стилю. Пам’ятаєте, як грали члени тренерського штабу? Філігранна техніка, ажурна імпровізація, тактична вишуканість? Ага, зараз. Небанальні рішення в морду Ротаню і хто не вспіє під ногами. Знайдіть різницю між ними і грою команди. У носорогів гепарди не народжуються….

Насиченість риторичними формами сидить в печінках. Говорять, говорять, говорять. Але фундаментальні питання, чи буде Динамо чемпіоном, чи виграє кубок, чи зіграє в Лізі чемпіонів суть є суцільний морок і риторика. Пора й честь знати…

Паралелізм набуває небачених форм. Одні паралельні на полі, інші в паралельній місцевості. Графік їм не подобається. Страшно спитати, а хто зайняв друге місце? Хочте кивати на рудого – не помічайте Львів. А так, піздно пить боржомі…

Контрастність заворожує. То в піт, то в дупло. Матч відрізняється від матчу, тайм від тайму, десять хвилин від десяти хвилин. Від цього постійно зносить покрівлю, хочеться зубами вгризтись в той клятий перемикач гри. Урі, де у нього кнопка?

Вишенька на тістечко – оксиморон в пандан. Слова не ліпляться між собою. Що не бовкнеш в контексті Динамо, то зразу – да ти знущаєшся, падре. Кажеш: тактика Динамо, надійний захист, результативний напад, впевнений вихід, простий суперник, молода команда і люди набирають сто три. Психіатрична бригада на вихід. А от живий труп заходить на ура...

Мета існування команди метафорична і розмита до не можу, бо кінцевий результат стабільно шпалою в табло. Потім є з чого вибирать — або напиться в дрантя або “будєм бароцца” дальше. Не сипте сіль на яйця.

Епоху, як і тренерів з гравцями, болільники не вибирають, тому смиренно і без надії сподіваюсь.

Кажуть, в кінці нашого останнього тунелю сліпучий лицарський девіз метровими буквами «НАДА ПАТЕРПЕТЬ».

Ото й терплю, дівчатка, бо, сука, як зайдемо в Лігу, як лупанемо по Ліверпулям!

Наведемо шелесту, аж мороз по коням…