Про ліміт на легіонерів,тренерів-іноземців та натуралізацію.

Одним з головних попередніх підсумків Мундіалю-2010 став невдалий виступ європейських команд. Лише 6 збірних вийшли з групи і лише три зіграють в чвертьфіналі. Для порівняння, в 2006 році ці цифри складали 10 і 6 відповідно, в 2002 дев'ять вийшли з групи і чотири в чвертьфінал. Схожі цифри були і в минулому столітті - 10 і 6 в на Чемпіонаті Світу в Франції 1998 року, 10 та 7 на полях США в 1994. Пояснити це збігом обставин аж ніяк не можна. Спробуєм розібратись в причинах.

Впродовж багатьох років головними європейськими збірними вважались шість команд - Англія, Італія, Німеччина, Іспанія, Франція та Нідерланди. В останні роки до них приєдналась Португалія. Звичайно, в інших збірних також були успіхи, але вони були епізодичні, лише окремі покоління гравців здобували перемоги. А від цих семи збірних результатів очікують кожного чемпіонату світу чи Європи, і вони завжди вважаються одними з фаворитів, незалежно від стану команди з ними рахуються. Про три команди, що вже залишили ПАР - Англію, Італію та Францію - йтиметься в першій частині.

Зрозуміло, що національна збірна - це лише вершина айсбергу, в основі якого є футбольне господарство країни загалом. Очевидно, що стабільно сильна збірна можлива лише в країні, де є сильний національний чемпіонат. Саме в національному чемпіонаті переважно розпочинають кар'єру майбутні гравці збірної, і неважливо, що потім вони можуть перейти до іншого чемпіонату. Саме представникам чемпіонатів вищезгаданих семи країн належать 52 з 55 перемог в Кубку/Лізі Чемпіонів, фіналістами турніру представники цих країн ставали 49 разів. Це є яскравим свідченнями того, що дані країни не лише мають сильні збірні, а є провідними європейськими футбольними країнами загалом. Відштовхуючись від стану справ на клубному рівні, проаналізуємо причини невдач збірних країн.

Франція - виліт з групового етапу, одне очко і один забитий м'яч

Зараз важко повірити, що в 1984 році збірна Франції виглядала так

Головним винуватцем провалу французів в ПАР практично всі вважають головного тренера Раймона Доменека. Справді, під його орудою були доволі непогані футболісти з провідних європейських клубів і з таким кадровим потенціалом збірна могла б замахнутись на найвищі вершини. Проте чи варто вішати всіх собак на тренера? Фактично в збірній Франції лише Рібері, Тулалан та Жиньяк були етнічними французами і не мали другої батьківщини. Звичайно, команді Роже Лемера та Еме Жаке це не заважало свого часу, але чи можна вимагати дисципліни і повної самовіддачі від колишніх сенегальців чи камерунців? Саме в такій ситуації дуже важливою є роль тренера, який повинен придумати гравцям мотивацію викладатись 90 хвилин на полі в кожному матчі по завершенні виснажливого сезону, адже патріотичні міркування властиві далеко не кожному французькому гравцю. Доменек з цією роллю не впорався... Чи є в Франції майбутнє? Сила національного чемпіонату, навіть попри те, що провідні гравці його залишають заради більш багатих клубів і основу збірної складають легіонери, свідчить, що перспективи є. В останньому сезоні французькі клуби (особливо "Ліон" та "Бордо") довели свою компетентність на міжнародному рівні, а приблизно половина їх складу - це французи за паспортом. Схожа ситуація і в чемпіоні країни "Марселі", плюс чимало французів виступає в інших чемпіонатах. Тобто вибирати є з кого і буде з кого. Головною проблемою буде об'єднати не зовсім французьких гравців навколо спільної мети.

Італія - дві нічиї і поразка, останнє місце в групі

З гравцями рівня Сімоне Пепе великих успіхів не досягнеш

Навідміну від французів персона головного тренера збірної Італії Марчело Ліппі до Чемпіонату Світу нарікань не викликала. На полях Німеччини саме цей наставник зробив італійців чотириразовими чемпіонами світу. Але склад команди настрожував ще до першого матчу. Всі 23 гравці представляли Серію А, адже італійці рідко відправляються підкорювати інші країни. Але рівень італійського чемпіонату вже далеко не той, що був хоча б років 5 тому. Тріумф "Інтера" в Лізі Чемпіонів не повинен вводити в оману, адже в національній збірній не було жодного (!) гравця чемпіона країни. Лише Балотеллі та Матерацці з італійських гравців зрідка грають за міланську команду і успіх "Інтера" забезпечували легіонери. Інші призери чемпіонату - "Рома" та "Мілан" делегували до збірної одного та трьох гравців відповідно... Шість гравців представляло ще одного італійського гранда "Ювентус", проте що являв собою цього сезону "Ювентус" пам'ятають усі. Тому в основі команди грали гравці "Кальярі", "Дженоа" та "Удінезе", і говорити про досвід міжнародних змагань цих гравців аж ніяк не доводиться. Якщо років 10 тому було сім команд, з якими в Європі рахувались всі, то зараз таких команд лишилось 4-5, і роль італійців в них дедалі зменшується. Чемпіонат Італії вже не є найсильнішим і якби не успіх "Інтера", то наступного сезону в Лізі Чемпіонів грали б не чотири, а лише три італійські команди, що ще кілька років тому вважалось би фантастикою. Саме в відносно слабкому клубному футболі і є корінь зла проблем Італії. Залишається лише сподіватись, що минуть проблеми "Лаціо", "Ювентуса" та "Фіорентини", додадуть амбіційні "Наполі" та "Палермо", не втратить позицій "Сампдорія". Лише тоді італійський футбол поверне колишні позиції, що неминуче відобразиться за національній збірній.

Англія - вихід "зі скрипом" з групи та ганебна поразка в 1/8 від німців

Глен Ходдл - останній англійський тренер, що виводив збірну з групи на великому турнірі...

Коли наставник збірної Фабіо Капелло починав роботу з командою доводилось чути чимало схвальних відгуків і мало хто міг уявити такий фінал (чи ще не фінал?) англійського етапу його кар'єри. Команда здобула 9 перемог поспіль в відборі і впевненно посіла перше місце в групі. Мабуть, українським вболівальникам приємно буде вважати, що саме поразка в Дніпропетровську стала переломним моментом і початком кінця для Англії. В ПАР збірну Англії було не впізнати і результат команди цілком відповідав її грі. Провідні гравці - Лемпард, Джерард, Руні та Террі не показали своїх кращих якостей. Вкотре підтвердилась теза, що в сучасному англійському футболі є два слабких місця - тренери та воротарі. І якщо тренера можна запросити зі сторони, то в ворота доводиться ставити гравців "Портсмута" та "Вест Хема"... Але і експеремент з іноземним наставником також не вдався. Досвідчений Фабіо Капелло не досягнув навіть результатів Еріксона. Можливо, Англія потребує місцевого наставника, який розумів би менталітет англійських гравців, але хто міг би ним стати, якщо з англійців лише Харрі Реднапп досягає успіху? Та й той навряд чи залишить "Тоттенхем". "Практично англійці" Фергюсон чи О'Ніл? Арсен Венгер, який вже давно працює в Англії? Все з області фантастики. Цікавим рішенням виглядало б призначення наставником збірної Девіда Бекхема, адже його присутність в тренерському штабі щось повинна означати. А так в Англії є все - найсильніший чемпіонат в світі, гравці збірної (окрім воротарської позиції), які грають за провідні команди цього найсильнішого чемпіонату, але на рівні збірних результату так і нема. Можливо саме престиж Прем'єр-Ліги заважає всерйоз глянути на збірну і відповідально поставитись до її проблем?

Sportanalytic.com                                                                                                                                                                                                                                                                         Згоден з автором статті. Завжди вважав і буду вважати ,що ліміт на легіонерів в чемпіонаті потрібен,можливо лише потрібно встановити розумну межу.А в збірній повинні грати українці не по паспорту,а по духу.Чи будуть у тих таки Папи Гуйє чи Марко Девіча мурашки бігти по шкірі при виконанні гімна України? Чи будуть вони кістьми лягати за нашу країну?Навряд чи.