"Два сезона" державною мовою?!

ПО ВОЛНАМ НАШЕЙ ПАМЯТИ

Не углубляюсь в тонкости, с моей точки зрения, уникального в мировой истории (не только футбола!) - работы на равных! - двух тренеров в командных видах спорта. Об этом наследии тренеров-единомышленников, О.П.Базилевиче и В.В.Лобановском, возглавлявших "Динамо" в 1974-1975 г.г. как о национальном богатстве Украины, не устаю говорить и писать.Об этом решил наполнить, записав видео для своего канала в You Tube.

Подготовил это видео в канун Нового Старого 2020-го и назвал его:

ВОСПОМИНАНИЕ О... БУДУЩЕМ

С тех самых пор на моём рабочем столе всё чаще оказываются материалы того далёкого времени, за которым, как вы понимаете, не угнаться. Ведь по большому счёту, признаюсь, пишу ведь (и выкладываю в свой канал видео!) не только для себя-любимого, но и...

для тех мальчиков, которые мечтают связать свою судьбу с футболом

Не сомневаюсь, что многие из вас, дорогие форумчане, не хуже меня знают о приближении славного 45-летия подлинно великой победы "Динамо"-1975 в Кубке кубков.

И уже давно думаю о том, чтобы юные украинские футболисты и болельщики прочитали мою первую книжку о тех славных годах в истории легендарного клуба "Два сезона", переизданную на родном для них украинском языке.

Вашему вниманию фрагмент рабочего материала:

Київ. 5 листопада 1974 року. Холодний листопадній вечір. Закінчився матч однієї восьмої фіналу Кубку володарів кубків між київським «Динамо» і «Ейнтрахтом» з ФРН — остання в сезоні гра на Центральному стадіоні столиці України. І команда порадувала своїх уболівальників. Заключні хвилини матчу пройшли під шалені овації.

— Кубок нам! Кубок нам! — дружно скандували переповнені трибуни.

Фінальний свисток. Перемога «Динамо» — 2:1. Після матчу в переповненому прес-центрі тренер «Ейнтрахта» Дітріх Вайзе скаже:

— Нам треба ще багато працювати, щоб грати так, як грає «Динамо». Грабовські та Хельценбайн не змогли показати сьогодні все, що вони вміють: їм не дозволили цього зробити динамівці Києва.

— У чому ж, на ваш погляд була перевага «Динамо»? — запитали Вайзе.

— У всьому: в швидкості, в тактиці, в бойовому настрої, — відповів він. — Кожен гравець «Динамо» на всіх позиціях сильніше будь-якого футболіста «Ейнтрахта».

Потім були питання до наставників киян — Базилевича і Лобановського. Після чергового питання то один, то інший тихо кидав товаришеві: «Відповідай ти, Петровичу» або: «Давай, Васильовичу, по твоїй частині».

Чому на прес-конференцію вони прийшли удвох? Адже команду цілком міг представити або старший тренер (ним за штатним розкладом значився Валерій Васильович Лобановський), або начальник команди, або, як тепер його ще називають, тренер з виховної роботи (цей пост офіційно займав Олег Петрович Базилевич). Але в тому-то і справа, що вони на рівних брали участь в навчально-тренувальному процесі, спільно вирішували питання побуту гравців, їх навчання. У нашому клубному футболі це була новинка. А передісторія її така.

В кінці сезону 1973 року В. Лобановському запропонували очолити київську команду «Динамо». І він одразу ж запросив розділити всі обов’язки по керівництву клубом Олега Базилевича. Так виник союз тренерів-однодумців. Для багатьох згода Базилевича залишалося загадкою. Старший тренер донецького «Шахтаря», який за один сезон повернув команду до вищої ліги і пробився з нею одразу в шістку найсильніших клубів країни, раптом йде працювати хай і в чудову команду, але все ж в підпорядкування іншого старшого тренера? Але Базилевич думав інакше. На запитання кореспондента: «Тепер будете працювати під керівництвом Лобановського?» — Олег Петрович відповів:

— Не під керівництвом, а разом.

— Але так не буває. У всякому разі, не уявляю собі екіпажу, в якому два перших пілота,

— заперечив кореспондент.

— Тепер буде так. І вважайте, що ми ставимо тренерський експеримент.

Чим же керувалися молоді фахівці, приймаючи таке рішення? Згадаймо їх недавнє футбольне минуле.

Когда говорю, пишу, выкладываю в You Tube видео о потенциале украинского футбола (вообще) или легендарного "Динамо" (в частности), поверьте, это не просто слова. И уж - тем более! - не пафос, а (убеждён!), вспоминая прошлое, с уверенностью думаю о замечательном будущем украинского футбола, богатого прежде всего своими талантами. И, пользуясь случаем, от всей души поздравляю одного из воспитанников нашего футбола Владимира ЛЮТОГО, отметившего сегодня свой 58-й день рождения. Впрочем, судите сами:

Владимир Лютый. Легенды советского футбола.

Интересно, что вы об этом думаете...

Дэви АРКАДЬЕВ,

20 апреля 2020,

Филадельфия.