Передмова
Емоціям вболівальників нашої збірної властиво мінятися, як напряму флюгера під час зміни вітру. Сьогодні – ти герой, бо зміг вийти з першого місця в групі, в очному протистоянні обігравши більш мастовитих португальців, а завтра – тебе гонять зі збірної через відсутність яскравої гри на головному мундіалі Європи.
Хочеться вірити, що зміни у настроях не зовсім репрезентативні, а, радше, вирвані з контексту, як у опусах авторів блогів ряду «Реакція вболівальників Австрії…» і ті, хто звик хвалити – сьогодні мовчать, бо результат не спонукає до цього, а ті хто звик хаяти – мають сьогодні повний привід відгарцювати на кістках. Відмінність роботи у збірній та у клубі в першу чергу полягає у «матеріалі», з яким доводиться працювати. Якщо у клубі є можливість розробити стратегію на декілька років вперед, залучати молодих талантів з перспективою на майбутнє, активізуватися на трансферному ринку, то для збірної спроможність для маневру полягає у правильному підбору з доступних гравців виконавців, забезпечення хорошої атмосфери у колективі та настрою команди на гру. Щодо атмосфери у збірній, навряд, у когось можуть виникати питання. Основна претензія, як я розумію, полягає у хибних кадрових рішення наставника та його штабу, однак, мені важко виділити персоналій, що більшою мірою заслуговували виклику до команди ніж ті, що потрапили до заявки. На мій хлопський розум, можна було внести декілька коректив, та такі заключення я допускаю, оскільки, я не тренер і наочно ступінь готовності того, чи іншого виконавця на тренуваннях не можу споглядати, а отже, оцінюю їх рівень суб’єктивно, симпатизуючи комусь, чи тримаючи в пам’яті попередні заслуги. Андрій Шевченко ні політично ні фінансово не вмотивований (принаймні, причин сьогодні думати зворотне у мене немає) для того щоб приймати рішення, що могли нашкодити команді. Дійсно, як спеціаліст він не має достатнього досвіду на такій посаді, що може приводити до помилок, однак, за ним стоїть доволі потужний штаб, головна функція якого – ці помилки виправляти та не допускати.Ретроспектива
30 червня 2006 року збірна України у чвертьфіналі Чемпіонату Світу поступилася і припинила виступи на мундіалі збірній Італії (як виявилось пізніше – майбутнім володарям кубку). Тоді головним тренером нашої збірної був володар Золотого м’яча легендарний Олег Блохін, в обоймі якого, на той момент, був і нинішній наставник сучасної збірної, що двома роками раніше повторив індивідуальний подвиг Блохіна, ставши найкращим гравцем Європи. Той виступ збірної прийнято вважати успішним (його результат на ЧС нам досі не вдалося повторити) і , якщо проводити паралелі між Іспанією та Нідерландами, Тунісом та Македонією можна говорити про відносну рівність протистояння тих сил, то, ще одним противником тоді була збірна Саудівської Аравії, що, безсумнівно, нижче рівнем Австрії, з якою довелося грати в цьому році, як наслідок – ми отримали різні результати. В одній восьмій на нас чекали швейцарці і тут теж напрошується аналогія зі збірною Швеції (і справа не в співзвучності назв цих країн), якій ми протистояли на днях. Матчі розгорталися за схожими сценаріями і, з великою імовірністю, якби не вилучення Даніельсена, цього разу ми теж могли б стати свідками післяматчевих пенальті, де, можливо, Бущану вдалося б повторити, або й перевершити, подвиг Олександра Шовковського 15 річної давнини. А далі була Італія, а зараз – Англія, що, враховуючи відносно прохідного (як для цієї стадії) суперника в півфіналі, має всі шанси вперше в своїй історії стати Чемпіоном Європи. Чи стала наша збірна сильнішою за ці 15 років? Мені здається воно стала більш рівнішою, при цьому – не слабшою. Зараз в нас немає мега-зірки, якою тоді був Андрій Шевченко, немає тандему Ребров-Шевченко, якого ще тоді, по старій пам’яті, боялися імениті суперники, але це означає, що немає результатотворчих гравців, від яких би залежала вся збірна.
Наші дні
Років п’ять, а можливо й цілих десять, на очі на цьому ж ресурсі потрапив блог з переліком учнів ДЮШФ «Динамо», де поважний список, осіб на сто, зазначався з примітками ким являються їх батьки. Намагався його віднайти, але знайшов лише цю статтю на Цензорі (https://amp.censor.net/ru/news/236361/futbolnaya_shkola_dinamo_tolko_dlya_deteyimajorov_i_blatnyh). Серед батьків, чиї діти відвідували школу були всі: від масажистів Динамо до крупних функціонерів олігархічних компаній і, якщо перші ще в стані привити дітям любов до футболу і дати базу для подальшої кар’єри, то останні просто виконують дитячі забаганки, а дирекція закладу, вочевидь, цьому не перечить. Ось і виходить, що серед загального переліку учнів, в розмірі, як пише сайт ДЮШФ 500 людей, що потрапили до школи 100 з них потенційно могли зайняти місця ще сотні «хлопчиків з 130-го кілометру». Чи змінилася ситуація станом на сьогодні? Чи відмінна вона від ситуацій у інших клубах? Я думаю питання більш риторичне. На превеликий жаль, комерціалізація футболу розпочалася не з того. Замість заохочення потенційних талантів, з подальшою метою їх перетворення у висококваліфікованих майстрів більш вигідним, напевне, стало здавати місця по блату на початковій стадії. Конкуренція в останні роки в чемпіонаті України значно знизилась і, як наслідок, знизився загальний рівень, серед гравців місцевого чемпіонату, що є основою для нашої збірної. Чи є зараз серед українців, що виступають у ЧУ гравці рівня збірної зразка 2006 року? Чи є серед них гравці рівня Гусіна, Гусєва, Несмачного, того ж Мілевського у кращі часи? За потенціалом – безумовно! Однак чи вдасться їм реалізувати цей потенціал, виступаючи на теренах нашої Батьківщини в таких умовах? Все частіше ми робимо ставки на гравців-легіонерів, що перебралися до чемпіонатів Бельгії, Англії, Польщі тощо.
Післямова
За невеликим винятком, результати, що демонструють наші делегації різного роду на міжнародних аренах, відображують наш внутрішній стан в державі. Кого б з пілотів Ф-1 ви не посадили на кермо Таврії – навряд він покаже належний результат на гран-прі. Питання не в персоналіях, що очолюють відповідні ланки, питання в «матеріалі», з яким доводиться працювати. І проблема тут не ТШ, і не гравців. Проблема має фундаментальний характер.
Нашій збірній та тренерському штабу – дякую за надію.
З повагою.