Земельний фонд групи "П’ятихатська" з Кіровоградщини становить 20 тис га. Це в десятки разів менше, ніж у лідерів-латифундистів на зразок Олега Бахматюка. Однак від того власник господарства Олександр Поворознюк не стає менш цікавим. Він є своєрідним "збірним обличчям" аграріїв середньої ланки. "По земельному банку некоректно себе ставити на якесь місце.
Я взагалі не цікавлюсь, хто як живе. Саме головне, щоб до мене не лізли, бо голову відіб’ю", – попереджає Поворознюк. Звучить агресивно, та біографія автора цього висловлювання не дає приводу думати, що він жартує: у 1990-х роках герой інтерв'ю мав проблеми із законом, які не раз закінчувалися ув’язненням. При першій зустрічі з Поворознюком складається враження, що він недалеко відійшов від тих часів: масивний перстень на пальці, автомат в автомобілі. Проте власник агрофірми "П’ятихатська" розумніший, ніж здається: у бізнесових колах він відомий як один з найсильніших гравців у шахи. Чому ж тоді Поворознюк воліє експлуатувати брутальний образ і навіть не намагається публічно користуватися інструментами бізнесмена-інтелектуала? Можливо, відповіддю на це питання є специфіка бізнесу, який він веде: левова частка земельного банку, яким оперує герой інтерв’ю, розпорошена серед сотень пайовиків. Аби зберегти їх, останнім потрібна не лише вчасна платня за оренду, а й відчуття сильної руки. Така собі модель ринкового комунізму. У найближчі роки гра за цими правилами буде затребувана ще більше. Після переведення операцій із землею в легальне русло армія українців-землевласників опинилася перед спокусою продати свої ділянки, а враз задовольнити цю потребу не здатен жоден латифундист-орендар. Як Поворознюк перетворився з водія бензовоза на власника аграрного господарства, чому потребує охорони, що його поєднує з оточенням опального депутата Миколи Мартиненка, та чому він ніколи не продасть свій бізнес? В тексті ЕП зберегла стилітику висловлювань героя інтервʼю Про перший мільйон, судимості та крадіжки "соляри" — У вашій біографії вказано: "Працював на бензовозі в "Сільгоспхімії", постачальником в колгоспі, який надалі очолив". Як перекваліфікуватися з водія на керівника аграрного підприємства? — Це повинна бути жилка. Навіть коли я був водієм, то жодного колеса не бортірував (зняття шини з диска – ЕП), коли пробив. Ти розумієш, про що я говорю? — Про здатність організовувати труд. — Абсолютно правильно: тому дав бутилу горілки, тому ще щось, мені відремонтували все, що треба, я сів і поїхав. — Якщо повернутися до питання, то як стати керівником підприємства? — Коли я працював на бензовозі, були кризові часи: був дефіцит всього, включаючи бензин. Я вдень працював водієм, а вночі – підприємцем: їздив у Кременчук і скупляв по заправках бензин, потім привозив сюди і продавав. Систематичне недосипання довело до того, що я вночі заснув за кермом і перевернувся в машині. Мене викинуло вибуховою хвилею, бо в машині було пів тонни бензину. — Тобто коли ви зайнялися цим бізнесом, то взяли на себе фінансову частину колгоспу, який згодом очолили? — Ні. Колгосп був взагалі не при ділах. До нього ще було далеко. Це я вам розповідаю про 93-й рік. — *Чи правда, що за постачання пального колгоспам останні сформували перед вами борги і для їх врегулювання ви почали брати з боржників їхню продукцію, включившись таким чином в аграрну історію? — Абсолютно правильно. — *Ваше перше особисте фермерське господарство називається "Авіл". Це абревіатура імен членів вашої родини. — Александр, Віталій, Ілона, Людмила. Спочатку компанія управляла паями батьків і сусіда. — Наразі найвідоміше ваше підприємство – "Агрофірма "П’ятихатська". Раніше воно належало місцевим пайовикам. Як ви його очолили? — Коли я прийшов у "П’ятихатську", на "Авілі" вже було 1 100 гектарів. Я попав у "П’ятихатську" абсолютно випадково. Ніколи не був у конторі, просто знав, що там занепадає господарство. Тут приходе до мене одна людина і каже: "Мені треба по Ганівській сільраді вирішити питання по землі під магазин". Я питаю: "Хто там голова сільради?". Відповідає: "Він подав у відставку". Я: "А хто там секретар?". "Той-то". Набираю сільську раду, попадаю на якусь "бабушку", яка виявилась головою ветеранської організації. Кажу їй: "Вибачте, не туди попав". Набираю знову. Вона знову бере трубку. Я представився, а вона питає: "Це ви той фермер, що в Новоселівці? У нас така проблема, голову шукаємо, може, ми б зустрілися?". Я приїхав просто зустрітись, а в результаті отримав пропозицію очолили хазяйство. — Скільки на той момент в агрофірми "П’ятихатська" було землі? — 5 800 гектарів. — *Ваша цитата: "Свій капітал я сколотив сам, сам заробив ці гроші. Хоча, я вам скажу чесно, ці руки дуже багато крали. Але я ніколи не крав у людей, я крав у держави". Наведіть, будь ласка, приклади крадіжок. — Крали солярку з кар’єру. Тоді тільки лінивий її не крав. — Це були промислові масштаби? Тонни ? — Крали каністрами, а за ніч були тонни. — Чи крали ви підприємства або їх активи? Наприклад, землю. — Це "брєд". Ну як можна підприємство украсти? Це рейдери забирають, а не крадуть. — Чи правда, що у вас є судимість? — У мене їх чотири. — Усі "економічні"? — Три за "драки", а четверта виходить "економічна", по статті 86, яка потім була перейменована на статтю 81 ("Розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки. Таємне викрадення державного або колективного майна" – ЕП). Це було за "соляру". — Чи підтримуєте зв’язки з кимось з тих часів? — Зв’язки які? Із судом? — Маються на увазі засуджені, з якими ви тоді могли познайомитися. Серед них багато людей, які нині є бізнесменами. — Розумієш, ти маєш цим жити. Якщо ти цим не хочеш жити, то ти від цього "уходиш". Я від цього відійшов і все. —* Як ви заробили перший мільйон? — У 98-му році я взяв кредит 200 тисяч гривень у державному банку ні під що. — *Як це? — Ну отак. Прийшов і сказав: "Мені треба гроші". Управляюча банком каже: "А що у вас є в залог?". Я кажу: "Немає нічого, крім совісті". Вона каже: "Я ще таких наглих людей не зустрічала у своїй "жизні". Пішла до начальника безпеки. Прийшов той начальник безпеки. Я їм двом повторив те саме. Чим я їх узяв, не знаю, можливо, своєю простотою, як завжди. Посиділи, побалакали, кажуть: "Приїдеш завтра". Приходжу на другий день, і вони вже по-другому зі мною розмовляють. Дали мені 200 тисяч, написали, що в мене є якась там техніка і будівлі в "залог", хоча в мене не було нічого. Гроші я взяв на рік. Приходе час розраховуватися, і якраз пішло різке подорожчання насіння. Я продав весь соняшник і погасив кредит. Заходжу в банк з чистою совістю, а керуюча каже: "Саша, а ти бачив, яка ціна вже на соняшник? Ти втратив половину зароблених грошей. Міг же почекати два дні, продати і в половину мати більше". Я говорю: "Да, але ж уже строки. Я ж вам казав, що в мене є совість і я слово своє тримаю". Слідуючий кредит вони мені вже дали на 800 тисяч. Так же само, кстаті, без залогу. От на цих грошах я піднявся. — У що ви інвестували кредитні кошти? — Посадив 400 гектарів соняшнику, витрачав на обробіток, на гербіциди. Це було ще до "Авілу". Про особливості чернігівського футболу, виведені в банк Порошенка мільйони та "Папу" — Приблизно в ті ж роки у вас було підприємство "Центрнафтотрейд". — Я майже відразу його продав. Воно створювалось під оптову торгівлю нафтопродуктами. Але у нас не зрослось з "поставщиками" – вже час трохи помінявся. —* На початку 2000-х ви стали співвласником ФК "Десна" з Чернігова. Як це сталося? — Випадково. На той момент я вже очолював "П’ятихатську". Якось до мене приїжджає Коротков (Валерій Коротков, бізнесмен з Рівного, який помер у 2021 році – ЕП) і пропонує надзвичайно низьку ціну солярки. Каже: "Щоб ти зрозумів, що я нормальний чоловік, я тобі привезу наперед солярку, а потім розрахуємось". І дійсно, він кілька разів привозив паливо, а я розраховувався пізніше. А потім він каже: "Дай мені гроші наперед, а я тобі привезу ще по дешевшій ціні". Я дав два рази по 1,5 мільйона гривень, а паливо не отримав. Я почав на нього давить, а він каже: "Хочеш, я в якості розрахунку дам тобі футбольний клуб?". — *ФК "Десна". — Так. Футбол – це мрія всього мого життя. Коли він переписав на мене цей клуб, я летів на Чернігів, як на крилах. — *Вас не турбувало, що купили актив на іншому краю держави? — Про це навіть не думав. Прилетів у Чернігів, заходжу до мера і кажу: "Ось я купив клуб, покажи мені як мер де мій стадіон, де моя база". А він каже: "Синок, опустися на землю. Це все муніципальне, а клуб ти купив на папері. Якщо будеш дружити з нами, значить, будеш грати на "Гагаріна" (центральний міський стадіон – ЕП), а якщо ні, то шукай інше місце.— *На якому етапі ви вирішили вийти з ФК "Десна"?* — Спочатку в мене було 100% клубу, потім 50% я переписав на Олексія Савченка (голова Миколаївської облдержадміністрації за часів президента Петра Порошенка – ЕП). У нього були плани чи то стати мером Чернігова, чи то когось свого поставити. Але тодішній мер Соколов (Олександр Соколов, міський голова Чернігова – ЕП) почав (Савченка – ЕП) задавлювати, і Олексій передумав йти мером. Я йому кажу: "Льоша, перепиши на мене 50% "Десни" і я вже буду далі якось сам займатись". Але до концепції ми з ним не дійшли, я розвернувся і поїхав. — Скільки загалом ви були власником футбольного клубу? — Десь пів року. Ми навіть сезон не дограли. — Чи правда, що у вас згоріло 30 мільйонів гривень у банку "Хрещатик"? — 32. — Цей банк належав Василю Хмельницькому та Андрію Іванову. — Я не знаю, чий це банк. Але знаю, що всі мої гроші вивели за вихідні в "Міжнародний інвестиційний банк" Порошенка. Це я знаю точно. — З Хмельницьким та Івановим не намагалися врегулювати це питання? — Ні. Я пройшов всі "ади" українських судів і зараз будемо подавати у Європейський суд з прав людини, щоб мені вертала гроші держава Україна. — У 2010-2011 роках ви купили кілька підприємств: "Яблуко 1", "Беліз", підприємство пайовиків "Лан", "Долинку", "Йосипівку". Чи можна сказати, що ці роки стали для вас найбільш динамічними з точки зору розвитку? — З перерахованого оптимальний "Лан", все інше незначне. У фермерського господарства "Яблуко 1" всього 130 гектарів землі, я виміняв його на турбазу. "Беліз" я отримав, бо людина заборгувала мені гроші. Вона переоформила на мене підприємство, а коли розрахувалася, забрала підприємство назад. — У 2011 році у вас було ТОВ "Пульс народу" (напрям діяльності – видання газет – ЕП) і благодійний фонд "З людьми і для людей". Це класичні інструменти бізнесмена, що готується до політичної кар’єри. — Ні. Просто в мене була мрія зробить свою газету. Прийшли до мене дівчата-журналісти, які не раз брали в мене інтерв’ю, і говорять: "Олександре Григоровичу, чому б вам не зробити своє, воно вам знадобиться". І я рішив зробить, але газета з певних причин так і не запрацювала. Так само і благодійний фонд. Я хотів об’єднати всіх "сільхозників" району, щоб робити щось для людей і з цього фонду фінансувати допомогу. Та подивися, що кожен дбає тільки про себе і готовий вдавитись за ті копійки. Тут знову не зрослося і так воно й зупинилось. — Попереднє питання було пов’язано з тим, що ви у 2011 році були головою кіровоградської філії партії "Відродження села". Можливо, газета та благодійний фонд були потрібні для результативної участі у виборах. — Ні. Звідки народилося "Відродження села"? Значить, рішили йти на вибори. Кожен почав виставляти свої умови: ми підемо, але ти повинен робити те-то. Враховуючи, що Поворознюк ні під кого не лягав і ніколи не ляже, я сказав: "У такому випадку ми візьмемо щось своє і вся моя команда піде за мною". І ми пішли. Подивились, яка була "лежача" партія, і хто тут на місці був готовий на нас її переоформити. Я завжди кажу правду, як воно є. От і все.
— У 2019 році ви балотувалися до Верховної Ради, але програли. Якби виграли, то яким би були депутатом? Політику недоцільно казати правду. — Давайте зараз підемо від зворотного. Я дуже щаслива людина, що я їх програв. Мене б або посадили, або убили б. Бо я точно не робив би те, що зараз робить багато депутатів. — Чи коректно пов’язувати балотування з подіями 2018 року? Тоді на ваше підприємство була здійснена атака, яку ви називали рейдерською. — Послухай: я знаю, як себе вберегти. Повір мені: депутатство ніяк не було пов’язано з тим, що я думав, як захищати бізнес. — У вас є підприємство "Папа-роснафта", державний знак вашого автомобіля — "Папа". Це означає ваш статус? — Коли всі судимості були погашені, я рішив зареєструвати автомат "Сайга". Потрібна була відповідна довідка з УБОЗу (Управління боротьби з організованою злочинністю – ЕП). Ну от я приходжу і після того, як у комп’ютері ввели мої дані, висвічується красним: "Поворознюк Олександр, петровський авторитет, кличка "Папа", контролює район. І нібито ПАПА розшифровується як Поворознюк Александр Петровский Авторитет. Ну це просто "брєд". Знаєте, звідки народились номери "Папа"? Мені їх подарували на день народження люди – 2,5 тисячі пайовиків. Вони складались по 20-30 гривень, хто скільки міг. Хотіли купити мені номер "Батько", але на всі літери в них не хватило і вони замовили номери "Папа". — І ви не жартуєте. — Та про це всі знають. Тому мені по...ю, хто про мене що говоре. Для мене повага людей – більше, ніж життя. Думаєте, що я рисуюся, що я тут папа? Знаєте, що таке авторитет? — Людина, чиї дії відповідають сказаним словам. — А я вам скажу по-народному, як люди про це говорять. Сказати? Зробив Поворознюк хороше діло – йому дали одну квітку. Зробив Поворознюк ще одне хороше діло – дали ще квітку. Він зробив хороше третє діло – провів газ і воду в село безплатно – мені дали третю квітку. А три квітки, синок, це букет. Букет – оце і є авторитет. І я горджусь тим, що я їжджу з номерами "Папа", і мені по...й, хто про мене що думає. Про замахи на вбивство, витрати на "Інгулець" та продаж бізнесу — Ви майже на відмінно закінчили школу і водночас маєте досвід ув’язнення. Тобто ви відмінник-авторитет. Як це може поєднуватися? — А чого не має поєднуватися? Я тобі скажу, що мене до восьмого класу дівчата били. Ти ж не повіриш в це? А я тобі кажу, що приходжу зі школи і плачу. Тому що виховання в мене в сім’ї було таке. Мати мені казала: "Синок, не дай бог ти на людину руку піднімеш". Я перші сто грамів горілки випив у 22 роки, бо на тиждень три дні ходив на бокс, а інші три – на футбол. Для мене спорт – це було все. А потім, коли я вчився в криворізькому технікумі, мати купила мені за 180 рублів джинси "Монтана". Якраз тоді в Кривому Розі були "бігуни". Якось вони мене оточили і хотіли з мене їх зняти. Я кажу: "Я не вкрав ці штани, це мені мати купила". Вони говорять: "Ти що – не зрозумів?". Один з них дістав ножик-"бабочку", і вони втрьох прижали мене на задньому дворі гастроному. Я "отходю", "отходю", хотів тікати, але перечепився через пляшки і як по замовленню одна з них падає мені на плече. Я хватаю її за горличко, вдарив нею двох, а після цього втік. З того часу я в технікумі не вчився: мене понесло, бо я зрозумів свою силу. Як я заходив у ресторан – всі виходили. — Ви постійно демонструєте, що маєте зброю. Але, судячи з ваших фінансових досягнень, ви точно розумніші за той імідж, який створюєте. — А в чому імідж, скажи? Я готовий стріляти, якщо прийдеться захищатися. Повір, ти не був у ситуаціях, коли їдеш, а в тебе з гранатомета стріляють. Або коли їдеш, а потім нараховуєш 18 куль у броньованій машині. Як не може бути під рукою автомат? Синок, та він завжди в мене під рукою. Життя таке.
— Досі в цьому є необхідність? — Звичайно. Чим більше ти маєш, тим більше до тебе появляється цікавість. Хіба ти не розумієш? — Так, але ваш рівень уже вищий за середній клас. Люди цього рівня давно перейшли від силового з’ясування стосунків до інших інструментів. — Та яке? Навпаки. Чим більше виростаєш, тим більше тебе хочуть "втіхаря" йоб...ти, щоб ти нікому тут не маячив. Ти прав, зараз я, може, трошечки переріс середній клас, але раніше в мене було дві людини охорони, а зараз 12 людей "Титану". От і вся різниця. — Ви кажете про фізичну охорону, але чим більший бізнес, тим більше він потребує юридичного і нормативного захисту. Який у вас адміністративний захист? — Зараз у бізнесі потрібен хороший бухгалтер, мозок директора і, враховуючи наш нестабільний час, проникливий юрист. От і все. — Один з класичних інструментів захисту – офшор. Використовуєте його? — Навіть не знаю, що воно таке. Я плачу податки лише в Україні. — Місцеву владу використовуєте як адмінресурс? Кажуть, вашим автомобілем користується начальник управління захисту економіки в Кіровоградській області Володимир Духно. Це авто, що донедавна належало вам, було перереєстроване на сестру Духна Олену Журило. — Як було насправді? Я продавав старий джип, і до мене приїхав перекупщик. Ми домовились. Я дав йому довіреність, щоб він поїхав переоформляти машину. На кого він її переоформив, мені взагалі не цікаво. Духна я бачив два рази. Перший раз – коли він мене викликав на допит за те, що моє господарство не подало декларації. А другий раз він викликав мене на допит через когось іншого. — Природа фізичних атак на вас пов’язана з конфліктами за землю? — Колись мені один мій кум, який був дуже високо в "органах", сказав золоті слова: "Якщо ти досягаєш якогось певного рівня і не йдеш в політику, то політика прийде до тебе". Кожен же хоче заволодіти твоїм бізнесом. Якось я сиджу в себе в ресторані і бачу: сидять молоді люди за столом. Думаю: посиджу, поп’ю каву, послухаю, про що молодь розмовляє. Сиджу, слухаю і мене в жар кинуло. Сидять і розмовляють, як вкрасти грошей, як обдурити. — Навесні у вашому кабінеті була підірвана граната. Хто це зробив і чому? — Це людина, яку я знаю з дитинства, ми дружили. Я багато йому допомагав, викупив його з боргів. У березні цього року він до мене прийшов, позичив 10 тисяч доларів, а 20 квітня він кидає гранату. Це був відчай. Він просто кинув гранату на стіл і усміхнувся: він уже себе бачив "там". Один з тих, хто був у кабінеті, сказав: "Не спрацювала". Цей, що кинув гранату, повірив і почав класти собі гранату в кишеню. Якраз в цей момент вона зірвалась, і так вийшло, що він закрив собою всіх. — Скільки на вас було загалом замахів протягом життя? — Жорстких – три: розстріляна машина, підірвана машина і ця граната. — Ви знаєте хоч одного замовника? — А як ти можеш знати? Догадуватися можеш, а знати як? Я догадуюсь, але намагаюсь обмежувати себе від спілкування з цими людьми. — Зараз ви відомі як власник футбольного клубу "Інгулець". Спонсором цього клубу є енергетичний трейдер ETG, якого пов’язують з Русланом Журилом – одним з найближчих соратників колишнього народного депутата Миколи Мартиненка. З якого року ви знайомі з Журилом? — З дитинства. Він з Жовтих Вод. Скільки пам’ятаю Жовті Води – стільки і його.
— Якщо ETG – спонсор "Інгульця", то ви з Журилом – бізнес-партнери? — Вони приїхали, кажуть: "Інгулець" – народний клуб, він на слуху. Можна розрекламувати своє підприємство по енергетиці?". Я відповів: "Без проблем. Що будете платити?". Вони озвучили і ми домовились. — Журило також співвласник великої кількості сонячних електростанцій. Ви власник великого земельного фонду. Чи є у вас спільні проєкти? — Спільного в нас немає нічого абсолютно. Про цю енергетику я взнаю тільки через те, що їду кругом Жовтих Вод і дивлюся: стоять сонячні батареї. Дзвоню йому: "Русік, не знаєш, хто це будує?". Він відповідає: "Я". Оце й все. — Чи отримували ви пропозиції щодо продажу бізнесу? — Звичайно. Якось у 2014 році приїжджали забирати господарство. Знову пішло "тра-та-та" (збройне протистояння – ЕП) і все пішло-поїхало спочатку. Психіатр-газовидобувник Зіновій Козицький: ЄБРР хотів купити частку мого бізнесу, але все зупинилося — Розглядаєте можливість повного або часткового продажу бізнесу? — Це виключено. Не хочу навіть розмовляти. — Чому у виробничому процесі не переходите на ланку вище, тобто не будуєте потужності з переробки власної продукції? — Хто тобі це сказав? Ми робимо всі види круп, муку, олію, напівфабрикати з м’яса. — Опишіть, будь ласка, обсяг виробництва в цифрах. — Нічого не скажу, тому що половина цієї продукції роздається. Якщо коротко, то на кінцеву продукцію ми переробляємо близько 30% від загального обсягу. — Що відбувається з іншими 70%? — Продаються трейдерам. — Експортом не займетеся? — Якби я експортував, у мене були б офшори. Не хочу. Я патріот свого краю і хочу податки платити в Україні. — Який у вас земельний фонд? — У межах 20 тисяч гектарів. — Який загальний річний дохід вашої групи? — Якщо це сказати, люди будуть вираховувати, скільки виходить з гектара. Тому зараз говорить про це не буду. Сільськогосподарський рік закінчується в лютому. От коли буде річний звіт, то можна буде по чомусь дивитися. Я цього року пшеницю починав продавати по 7 800 гривень (за тонну – ЕП), а зараз продаю по 8 760. Ось сьогодні заключив контракт по 8 850. — Можна сказати, що доходи групи перевищують мільярд гривень на рік? — Кілька сотень мільйонів. — Як ви ставитеся до старту земельної реформи? — Чудово. — Чи купували вже землю за новим законом? — Звичайно, і багато. — Скільки? — Знову ви мене тягнете на цифри. Ну багато. Люди продають багато. — З озвучених вами 20 тисяч гектарів – понад 10%? — Послухай, багато хто про це не хоче говорити. Зрозумійте одну істину: Зеленський зробив не закон про куплю-продажу землі. Він узаконив ці відносини. Земля вже давно продана. Просто по інших схемах: емфітевзис (довгострокове, відчужуване та успадковане речове право на чуже майно, яке полягає в наданні особі права користування ділянкою – ЕП), заповіти, генеральна довіреність. — Плануєте розширювати земельний банк? — Тільки в Петрівському районі. Мети такої нема, але якщо в районі щось буде продаватися, і в мене будуть на це гроші, ми будемо це купляти. Як продавати землю (пай). Інструкція — Чи правда, що якщо земельний фонд господарства перевищує 30 тисяч гектарів, то його вже неможливо якісно адмініструвати? — Якщо ти маєш понад 30 тисяч гектарів, то просто втрачаєш контроль над обліком. Я звик контролювати все сам, тому кажу зі своєї "колокольні". — На якому місці ви серед латифундистів за розміром земельного банку? — По земельному банку некоректно себе ставити на якесь місце. Я взагалі не цікавлюсь, хто як живе. Саме головне – щоб до мене не лізли, бо голову відіб’ю. — Світ іде шляхом глобалізації. Навіть великий український бізнес нерідко погоджується стати частиною міжнародних корпорацій. Ви не замислювалися про об’єднання з якимось великим бізнесом? Наприклад, стати молодшим партнером умовного Олексія Вадатурського. — Ти не пройнявся цією схемою, що тобі люди дарують номери "Папа". Ти не розумієш, що цей бізнес залежить від людей. Це людська земля. Поки вони з тобою укладають договори, доти ти працюєш. Як тільки вони пішли до когось – все, ти ніхто в цьому житті. Щоб люди вірили в тебе, треба робити для людей, а не думати про Вадатурського чи про когось там ще. На...й вони взагалі потрібні. — Чи залучаєте банківське фінансування? — Частково.
— Можете озвучити приблизну суму кредитів вашої групи? — Це ж не коректно. Не скажу. — Скільки вартує ваш бізнес? Яка його капіталізація? — Я не задумувався над цим питанням. Активів у межах 2 мільярдів гривень. — За яким принципом вибираєте топменеджерів на свої підприємства? — Девіз у мене з першого дня один і той же: не брехати, не красти і не пити. Все інше – робочі моменти. — Що робите, коли виявляєте крадіжки? — Давай так: є моменти, коли правду сказати не можу, а брехати не хочу. — Чи правда, що утримання "Інгульця" коштує 600 тисяч доларів на місяць? — Десь 3 мільйони доларів на рік. — Чи дає статус власника клубу можливість виходу у вищу лігу бізнесменів? На виїзному матчі знайомитеся з умовним Коломойським? — Мені абсолютно байдужі всі ці знайомства, я роблю все, від чого отримую кайф. І все. Тепер про те, скільки трачу на футбол. Якби воно було збитковим для мене, якби я за рік заробляв менше, ніж витрачаю, я цим би не займався. — З яким великим бізнесменом вас познайомив футбол? — Навіть якщо і познайомив, я від цього не мав ніякої користі, ну абсолютно. — Кажуть, ви пишете вірші. Можливо, пам’ятаєте якийсь з них? — Так, я один написав, тому, звичайно, пам’ятаю. Из босоты местного значения Я поднялся просто до небес, И мое прямое назначение – Это 600-й мерседес. Не банкир я, не владелец фабрики И не импортирую белье, А друзья мои – заслуженные гаврики, Самое конкретное жулье. Від редакції. Текст вірша насправді є першим куплетом пісні "Пальчики", яку у 2000 році випустив Гарік Кричевський.
УКРАЇНСЬКА ПРАВДА, 23 листопада