Дуло дивилося прямо в обличчя, не обіцяючи Толикові нічого доброго.
- Ну що, синку, допомогли тобі твої москалі? - Суворий голос ніби паралізував господаря квартири у престижному районі північної столиці.
-Який я москаль, батьку? Я свій, волинянин.
- Карельський вовк тобі свій! Усе, побалакали.
- Помилуйся, батьку, - благав Толик. – Я все ж таки рекордсмен збірної України з проведених матчів...
-Забрали у тебе всі твої рекорди та регалії, і тепер ти голий, як блохаста дворняга з Ліговки.
- А ось і ні! Деякі регалії залишилися. Хочеш подарую футболку Мессі? Чи Роналду? Чи Дзюби?
- Та пропади ти пропадом із усіма дзюбами разом! Досить! Я тебе породив, я тебе...
...Толик прокинувся і важко дихаючи, витер холодний піт з чола. За вікном накрапував нудний пітерський дощик, але Анатолій, наплювавши на погоду, миттю натягнув на себе тренувальний костюм із газпромівською емблемою та вискочив із дому. Він біг повз ростральні колони і розведені мости, повз золочені куполи і мідних вершникiв. Але може спортивна форма вже шкультигала, або слизький тротуар зіграв злий жарт: зачепившись за поребрик, Толик впав прямо мордою в асфальт.
Витираючи сльози і кров, він немиготливим і вже запливаючим оком дивився на дорожній знак прямо перед ним. Там було написано: "Вулиця Гоголя".
Вкрав iдею у класика
Євген Шрайман
А гумор чудовий.
учетная запись этого пользователя была удалена
А гумор чудовий.