Хто є хто.

Десь і колись я прочитав, що в блокадному Ленінграді, в неймовірно тяжкий час, провели футбольний матч. З широкою рекламою, з прямою радіотрансляцією.

Зрозуміло, це було зроблено в пропагандистських цілях, ніяких турнірних задач в цього матчу не було. Чи досягла ця задумка своєі мети, я не знаю. Радянські історики писали, що досягла, але таке джерело інформаціі мене не влаштовує.

Та сам факт, сама ідея може виявитись цікавою. Чи ні?

Ну, це так, для затравки, для "подумати", а сказати я хотів ось про що.

Це вже стало очевидним і багато хто звернув на це увагу. Важка година випробувань провела дуже точний водорозділ, розставила всіх по своім місцям. В спортивному середовищі так само, як і всюди. Не буду повторювати всім вже відомі факти і фаміліі. І оцінки кожному вже дані. Я про інше.

Кількість умовних Бессонових і Алієвих просто незрівнянно більша, ніж кількість умовних тимощуків і рафаілових. Чесно признаюсь, чекав гіршого. Тепер неймовірно тішусь з цього факту. А певна кількість г@ндонів в війну знаходиться в любого народу.

Те, що етнічний азербайджано-росіянин Алієв ( як і багато-багато інших ) відчуває себе украінцем, наповнює мене гордістю і надією. Тому що, мені здається, в цьому всьому нашому срачі за ці роки нам вдалось відродити Націю. Справжню Націю, яка спирається не на етнічно-національну графу в паспорті, а на щось набагато вище і значиміше.

Даруйте за пафос.

Слава Украіні!