Люди ніколи не припинять боротися. За кращу житлову площу, за зручне місце у тролейбусі під час години пік. Хтось бореться за свої шкурні інтереси, інші – проти фашизму та за мир у всьому світі. Але спортивна боротьба – зовсім інша справа. Тут головне укласти суперника культурно на килим, і потім потиснути руку, ніби вибачаючись: "Пробач, брате, робота така".
Виходячи на борцівський килим, у жодному разі не можна забувати, хто ти – вільник чи греко-римлянин. У вільній ти цар: хапай суперника за руки, ноги, шию, волосся, ніздрі, гаманець (його слід повернути після бою, бажано, не зовсім порожнім). Не дарма називали цю боротьбу колись американською. Волелюбні нащадки ковбоїв принесли у цей вид звичаї Дикого Заходу.
Греко-римська боротьба – зовсім інша. За ногу вчепитися не можна, робиш підсічку - суддя свистить миттєво. А, цікаво, звідки така антична назва? Є легенда, що римські легіонери захопивши, тобто звільнивши в результаті спецоперації Афіни, запропонували грекам поборотися на бійцівському килимі. Елліни, не менш волелюбні, ніж американці, швидко змусили завойовників пил на цьому килимі ковтати. Ну а ті, на правах переможців, правила і змінили, скасувавши підсічки та підніжки. Підкоривши таким чином греків, навчили бою без допомоги ніг і денацифікованих галлів, а жабоїди, не будучи дурнями, вкрали у визволителів назву, і стала ця боротьба французькою. Далі назвали її класичною, поки у 1980-ті не відновили у правах греко-римської.
У Радянському Союзі, царство йому небесне, обидва види боротьби були популярні, причому у різних куточках неосяжної колишньої батьківщини. На Олімпіаді в Барселоні, де збірна вже неіснуючої на той час держави сором'язливо називалася «Об'єднаною командою», у турнірі з греко-римської боротьби перемогли українець Кучеренко, вірменин Іскандарян, карел Карелін. У вільників чемпіонську лезгінку станцювали відразу три осетини, одного з яких тренував відомий Борис Савлохов, який згодом прославився зовсім на іншому поприщі.
Багато його вихованців, та й не тільки вони, після розпаду шостої частини суши з гордістю влізли в адідасовські костюми та малинові піджаки, задзвеніли золотими ланцюгами, і в пориві братньої любові до людства почали називати себе братками. Але людство відплатило їм чорною невдячністю, розсадивши по камерах або розклавши по кладовищах. Ті, що вижили, подалися в депутати: там можна і через плече кидати, і через стегно; підніжки та підсічки теж вітаються, навіть якщо ти – греко-римлянин. Римським сенаторам чи грецьким ораторам таке й не снилося.
Євген Шрайман