Ця улюблена дитина Пьєра де Кубертена довгий час звалася "офіцерським багатоборством". Дійсно, чи легко цивільній людині стати майстром на всі руки й ноги: швидко бігати й плавати, влучно фехтувати й стріляти, та ще й бути вправним вершником? Зрештою сучасне п'ятиборство здобуло свою нинішню назву і позбулося репутації елітного клубу для людей в погонах.
Та в Радянському Союзі кращими в пентатлоні вважалися cаме представники "воєнізованих" спорттовариств - ЦСКА і "Динамо".Олімпійській чемпіон Мюнхена - наш земляк Борис Онищенко – якраз ї належав до динамівського відомства, а в офіційних документах проходив як капітан міліції. Звичайно ж, вдень виловлював шахраїв на Бесарабці , а ввечері бігав, плавав, стріляв, фехтував і на коні перешкоди долав. І за іронією долі саме уродженцю Полтавщини, та ще й "правоохоронцю" випало стати антигероєм "найбільшого шахрайства в історії спорту" ( до російського допінг-шулерства ще залишалося майже 40 років).
Що ж скоїв київський п"ятиборець у Монреалі - на своїй третій і останній Олімпіаді? Здавалося, 39-літній ветеран впевнено рухається до чергового "золота", і не лише у командній першості, як у Мюнхені, а і в особистому заліку. Залишався лише турнір з фехтування, де безаперечний фаворит хвацько орудував шпагою із завзяттям радянського Д'Артаньяна, аж поки не вийшов на доріжку проти британця Джеремі Фокса. Той виявився гідним земляком Шерлока Холмса, і почав сігналювати суддям, що у "руського" щось не те із екіпіруванням. Шпагу Онищенка віддали на експертизу, і у руків'ї знайшли прикриту замшею кнопку, якою можно було включати лампочку, що сигналізувала про укол.
І хоч після цього киянин виграв вісім двобоїв поспіль вже з "чесною" зброєю, вирок був підписаний. Всю радянську команду дискваліфіковали, а головного винуватця ще й пожиттєво. Пізніші, вже російські джерела стверджували, що у цю халепу він встряг абсолютно за власним потягом душі заради перемоги будь-якою ціною, без жодного примусу чи директиви. Тому його справедливо позбавили державних нагород, членства в КПРС, спортивних і міліцейських звань.
Що ж сталося далі? Відправили на «хімію», чи, боронь боже, ще далі? Казав же інший капітан міліції на прізвище Жеглов, що «злочинець має сідіти у в’язниці». На щастя, колишнього комуніста і орденоносця працевлаштували вдома, у Києві... ні, не таксистом чи прибиральником на тій же Бесарабці, а директором новоствореної навчально-спортивної бази "Атлет", де він і працював більше 30 років. Дуже цікаве покарання для головного шахрая в історії спорту, чи не так? Сам Борис Григорович, якому нещодавно виповнилося 85 років, так ніколи і не зізнався, що справді сталося у Монреалі, і ми навряд чи почуємо про це від нього. Так що можемо пограти у Шерлока Холмса й запропонувати свої версії.
А якщо казати про сучасне п'ятиборство у наш час, в ньому серйозно налаштовані замінити коня на велосипед. Захисники прав тварин своїми петиціями постаралися. Бідний Кубертен! Він би цього не переніс.
Євген Шрайман