Каша з карпом

Як хочеться інколи пірнути у солодке минуле! Ностальгуючі по "сильній руці" з любов'ю дивляться на пожовтілу газетну вирізку, де зображений "вождь народів". Відставні дон-жуани та казанови знову й знову розглядають список своїх амурних перемог, важко зітхаючи і ковтаючи валідол. Кожному своє.

Я ж недавно повернувся до 2012-го року, і не треба було для цього винаходити наворочену машину часу.

І ось він знову на обрії. Вже не в суддівській уніформі, без свистка і карток, а у поважному статусі спостерігача. Тобто сидить у VIP-ложі,і роблячи розумне обличчя, уважно слідкує за перебігом подій на полі. Я, чесно кажучи, не зміг переглянути цю гру, тому не знаю, чи потрапляв до кадру відповідальний представник суддівського корпусу УЄФА - мене отой кадр із більш ніж 10-річного минулого зовсім не займає. Нехай цей Кашшаї їсть кашу і радується життю, хоча навряд чи каша замінить йому гуляш.

Забув про нього швидко, бо інша постать промайнула - теж із минулого, та зовсім свіжого. Бо ми забуваємо потроху про існування збірної росії з футболу, і про те, що у цій забаненій збірній є тренер теж рідко згадуємо. Та ось дружина фахівця, який був нам колись відомий як Валерій Карпін, зізналася, що збирається з дітьми до Естонії, й чоловік напевно приєднається до неї.

Хіба не щасливчик цей Валера! Я й зручний маршрут для переходу через кордон для нього склав. Нехай сідає у свою машину, й тисне на газ аж до крайнього Заходу Петербургської (чи вона лишилася Ленінградською?) області. А там між російським Івангородом і естонською Нарвою тече річечка з такою ж назвою. Її чи на човні місцевого рибалки або вплав перетнути нічого не варто. Тільки щоб не забував прикордонникам горлати: "Не стріляйте, це я -Карпін"!

А на євросоюзівському березі -лафа: в тій Нарві 90 процентів населення-етнічні росіяни. Валерію розділля гарантовано. Хочеш карпів у річці лови, а скоріше за все місцеву команду запропонують очолити. Бо якщо часи зміняться, може й сам "Зеніт" приїде товариський матч із сусідами грати. А то доводиться кращій російській команді спаринг-партнерів десь у Азії шукати.

І, знаєте, знаходять! А назва одного з цих спаринг-корешів -"Кайрат" теж у минуле кличе - в незабутнє минуле радянського футболу. Як не згадати команду з Алма-Ати -міста, яке в наш час незаслужено позбавили статусу столиці. А колись цей клуб з честь репрезентував на всесоюзній арені казахський футбол, дарма що з казахів там були лише масажист та водій клубного автобусу.

І хоч "Кайрат" вже давно не флагман, приїзд самого "Зеніта" комусь самолюбство потішить, а іншим дасть можливість зітхнути і з словами "Оце часи були!" запіхнути до рота цілу жменю валідолу.

Справді, було колись не життя, а малина. А зараз? Каша з карпами та й тільки!

Євген Шрайман