Кінець січня 2019 року. Перехрестя вулиць Соборної та Подільської. Стою, очікуючи зеленого сигналу світлофору. Випадково погляд впав на мужчину, в якому я впізнав зірку нашого "Поділля" Віктора Муравського.
Добрий день, пане Вікторе! Мене звуть Андрій. Я веду свій Блог на футбольному сайті. Хотів би про вас написати.
Добрий день. Вибачте, не зрозумів.
На футбольному сайті я веду свій Блог. Пишу про футбол. Хотів би і про вас написати.
Чому про мене ?
Тому що я вважаю вас зіркою нашого "Поділля"
Та ладно вам. Яка я зірка? Зірка "Поділля" - це Роберт Саркісов.
Вікторе, звичайно ж Саркісов це зірка, легенда Хмельницького. Але для мене особисто ви є зіркою. Адже моє дитинство, юність, мій пік футбольного вболівання пройшли за часів ваших виступів за хмельницьке "Поділля". Ви завжди були улюбленцем стадіону, улюбленцем вболівальників. Пам`ятаєте як трибуни скандували "Муу-ра! Муу-ра!!!"
Віктор посміхнувся: - Не думаю, що про це треба щось писати. Де ви сказали це напишете?
Швиденько дістаю телефон, показую Муравському свій Блог.
Почувши прізвища Мглинця і Самардака, погляд Муравського змінився. Він, мабуть, зрозумів що я "в темі".
Навіть не знаю що вам відповісти. Мені дуже приємно, але я не знаю що це, як це буде виглядати. Тим більше нещодавно вийшла книга "Історія хмельницького футболу" там все про мене написано.
Пане Вікторе, наразі дуже мало людей котрі читають книжки. А таку, спеціфічну, літературу й поготів. Молодь вся в інтернеті. Я впевнений що це потрібно. Людям мого покоління і старшим буде приємно згадати вас. Молоді, на мою думку, буде просто цікаво.
А коли ви хочете писати?
Я в часі не обмежений. Коли буде зручно вам, ми зможемо зустрітися і поговорити. Крім того, обіцяю, що спочатку я напишу і покажу написане мною вам. Ви подивитесь, почитаєте і якщо будете всім задоволені - лише тоді я це надрукую.
Добре. Ось це найголовніше! Щоб потім не було ефекту зіпсованого телефону.
Я обіцяю вам, Вікторе !
Ми обмінялися номерами телефонів і я став чекати дзвінка від Віктора Муравського.
26 березня 3019 року "Ресторація Шпігеля" на вул.Володимирській.
Ми сидимо з Вітором Іллічем Муравським у теплій та затишній ресторації нашого міста і розмовляємо про футбол.
Віктор Муравський: У п`ятому класі я почав займатися легкою атлетикою. Якимось чином мене побачив дитячий футбольний тренер Анатолій Васильович Шишкін та запросив у футбольну секцію. Я погодився та став відвідувати тренування.
Після закінчення вісьми класів, за порадою свого друга дитинства Григорія, вступив до Київської Республіканської Спортивної Школи-інтернату (РСШІ). У 1976 році закінчив її. Саме цю РСШІ закінчили у той же рік Олександр Білостінний (баскетбол) , Лариса Карлова (гандбол), Анатолій Саулевич, Андрій Федецький (Волинь Луцьк).
Після закінчення спортінтернату, влітку 1976 року, поїхав на оглядини до вінницької "Ниви". Я був дуже радий цьому, адже це була можливість грати неподалік від батьківського дому.
Але тренер Юрій Аркадійович Аванесов вирішив не брати мене в команду. Мабуть, він подумав що я ще занадто "сирий".
Тоді поїхав вступати до Камянець-Подільського Педінституту. Там тренер по фізичному вихованню Чупрін Ігор Іванович щось у мені побачив. Пограв рік за "Буревісник" Камянець-Подільський на першість області та на початку 1977 року отримав запрошення від керівництва хмельницького "Поділля" (тренер Роберт Газзарович Саркісов - рекордсмен "Поділля" по кількості матчів та забитих голів).
Але до команди я зміг приєднатися лише влітку 1977 року, коли перевівся на індивідуальний графік навчання. Так я став гравцем хмельницького "Поділля" (тоді Віктор не здогадувався, що доля пов`яже його з містом над Південним Бугом назавжди).
У першій своїй домашній грі проти ужгородської "Говерли" я вийшов в основі. Вдалося забити два м`ячі. Один гол - після вкидання з ауту, я наважився на удар здалеку. Другий - після виходу віч-на-віч з воротарем. Хороший дебют перед очима рідних вболівальників.
Довідка:
а) за чотири неповних сезони в "Поділлі" Віктор Муравський забив в іграх другої ліги шостої зони 23 м`ячa.
b) у 1978 році познайомився з чарівною хмельничанкою Емілією. Вона працювала перукарем у перукарні неподалік стадіону (біля ДЮСШ "Авангард"). Віктор зайшов постригтися і так почалися їхні відносини. Незабаром одружилися. В 1981 році народився син Андрій, а в 1988 - Олексій.
c) cезон 1979 року пропустив через зайнятість в інституті.Грав в тому році за "Колос" Кам`янець-Подільський на першість колективів фізкультури.
На початку сезону 1982 року Віктор провів дванадцять ігор за "Поділля" забив три м`ячі. Тоді він отримав запрошення від донецького "Шахтаря", команди яка виступала у вищій лізі СРСР. Віктор написав заяву про перехід у стан "Шахтаря".
Я написав вже іншу заяву - про перехід до "Дніпра". Мене викликали на засідання КДК, з приводу двох різних заяв. Там в досить грубій, ультимативній формі змусили їхати в Донецьк. Інакше, погрожували, що пошлють до "чорта на кулічкі" за порушення регламенту стосовно переходу футболістів.
Донецьк зустрів привітно. Команда була дружня. Ніякої ворожнечи, чи зверхнього ставлення я не відчув. В кімнаті жив із Володимиром П`яних. Головний тренер Віктор Носов був напрочуд доброю людиною. Надзвичайно любив своїх футболістів, відносився до них як до своїх дітей.
Але досить швидко мною зацікавився воєнкомат. Відстрочка пов`язана з навчанням в інституті закінчилася. Одруження та наявність маленької дитини тоді не були причиною відстрочки від армії.
Носов пропонував поїхати у Ростов, в СКА. Я подумав, що це ще дальше від дому, та обрав Львів. Тамтешній СКА грав у першій лізі.
Побігав за них другу половину сезону 1982 року. В команді тоді грали Юрій Горячев ("Чорноморець") та Вагіз Хідіятуллін. Команда у Львові була хороша, але мене завжди тягнуло до, ставшого мені рідним, Хмельницького. Адже там на мене чекала дружина та син Андрій, якому виповнився один рік.
Яким чином керівництву "Поділля" вдалося домовитися з львів`янами та забрати мене у Хмельницький я не знаю. Але вони зуміли вирішити всі питання стосовно військової служби і новий 1983 рік я зустрічав у Хмельницькому, знову ставши гравцем "Поділля".
В сезоні 1983 року "Поділля" займає 15 місце серед 26 команд.
У 1984 році 19 місце серед 26 команд.
1985 рік - 22 серед 28 команд.
Віктор Муравський у ці три сезони забиває 23 м`яча.
Перед початком сезону 1986 року команду "Поділля" очолив Іштван Йожефович Секеч.
Віктор Муравський: Секеч був фанатом фізичної підготовки. Таких навантаженнь як у нього я не отримував ні до, ні після. Особливо Іштван Йожефович полюбляв стрибки з підніманням колін до грудей. Або коли всі, обійнявшись, сідали навколішки і потрібно було підстрибувати. Кожна зарядка закінчувалася бігом на 400 метрів. Тобто всі зарядку зробили, вправи, стрибки, ривки і потім біг на швидкість. В Секеча секундомір - хто в хвилину не вкладався, той біг ще раз.
Водночас Іштван Йожефович був доброю людиною. Ми любили його, могли пожартувати. В Секеча було правило, що після нього в автобус ніхто не заходить. Одного разу ми вже зайняли свої місця, "папи" ще не має. Комусь в голову прийшла ідея пожартувати. Ми всі пригнулися, так що не видно нас. Секеч заходить в автобус, бачить що не має нікого. Пауза секунд десять, потім він запитує у водія: "А де всі ?". Водій лише рукам розвів. Він ще секунд десять перебував у прострації. Потім ми всі засміялися. Секеч сам сміявся аж до сліз.
Довідка: У сезонах 1986 та 1987 років хмельницьке "Поділля" займало восьме та сьоме місця відповідно. Це був якісно новий прорив у результатах та грі команди. Саме в той час начальник команди Петро Середзинський якимось чином зумів привезти в команду декількох гравів із Москви.
Сергій Аргудяєв (екс-Спартак та Динамо Москва), Петро Ушаков, Віталій Бугай та воротар Валерій Фурцев (прославився тим що у сезоні 1986 року в матчі проти "Динамо" Ірпінь, у дощову та вітряну погоду, вибиваючи ногою м`яч з руки, забив гол у ворота суперника.
Воротар "Динамо" трохи вийшов з воріт, а слизьке поле та сильний вітер в його бік зробили своє діло і м`яч залетів в ворота. Я був на тому матчі. Бачив цей гол на власні очі. Вболівальники мало не збожеволіли від щастя).
Атакує Віктор Муравський
Після закінчення сезону 1987 року я отримав декільки пропозицій про перехід до інших команд. Став роздумувати над ними. Мені пропонували досить хороші умови, кращі ніж були в Хмельницькому.
Саме в цей час команду очолив Мирон Маркевич. Тоді це був молодий, амбіційний тренер, котрий ставив, перш за все, перед собою та перед командою максимальні задачі. Він вмовив мене залишитися в команді.
Сезон 1988 року ми розпочали несамовито! Команда була надзвичайно дружньою. Всі хлопці були як одна сім`я. В колектив дуже добре влилися новачки, яких привів Мирон Богданович: Степан Юрчишин, Анатолій Саулевич, Василь Леськів.
Оо! Пам`ятаю як я любив Саулевича. Як він штрафні бив - сітка рвалася !
Так, ліва нога у нього була Божественна!
А Юрчишин став прекрасним заднім захисником, ліберо.
Так, Андрію, це при тому що він природженний форвард! За декілька років до цього став кращим бомбардиром першої ліги в "Карпатах" - 42 голи за сезон ! Це Мирон Богданович перевів його у захист. Адже у Степана була дуже важка травма і в нападі йому було грати важко. А захисником він став дуже класним, завдяки своєму досвіду.
Вікторе, ви не ображались що капітанська пов`язка перейшла від вас до Юрчишина?
Ні в якому разі! Це був наш найдосвідченіший гравець. Він мав абсолютний авторитет в команді протягом часу що виступав за нас і тому заслужено був капітаном команди!
Віктор Ілліч, як так трапилося що ми йшли на першому-другому місці, мали хороший відрив від конкурентів і такий провал трапився з командою в червні ?
Муравський зітхнув .
Декілька років тому ветеранська збірна України приїжджала у Кам`янець-Подільський на гру. Я зустрічався з Маркевичем. Був ще хтось з наших, з того складу 1988 року. Ми згадували той сезон.
Маркевич до цих пір шкодує що його змусили їхати на Чемпіонат Європи у Німеччину. Він тоді навчався у Вищій Школі Тренерів і їх всіх змусили їхати на Євро-88 для того щоб вживу побачити гру найсильніших європейських команд.
А ми у семи іграх набрали лише два очки та відкотилися у середину турнірної таблиці.
Після повернення з Німеччини, Мирон Богданович швидко навів порядок і ми фінішували п`ятими, набравши порівну очків із командою що зайняла четверте місце.
Так. З керченським "Океаном". Різниця м`ячів була краща у нас, але в них на одну перемогу більше.
Вікторе, а як ви стали правим півзахисником ?
На цю позицію мене поставив ще Секеч. Тоді в команду прийшли хороші нападаючі: Едуард Валенко, Сергій Аргудяєв, Віталій Бугай. Саме тоді Іштван Йожефович спробував мене на позиції правого півзахисника.
На мою думку, в вас не погано виходило.
Думаю, так. В ці три сезона ми показували найкращі результати за весь час моєї гри в "Поділлі". Віталік Бугай забивав багато з моїх прострілів чи навісів, Едік Валенко також.
В мене тоді складалося враження що ви з Едуардом найкращі друзі. Це так?
В нас була дуже дружня команда. Це Секеч зумів нас всіх об`єднати своїми великими, неймовірно важкими навантаженнями (сміється). Мирон Богданович продовжив цю справу. Він багато приніс нового в тренувальний процес, в організацю команди. А ми всі були дружніми як на полі, так і поза його межами. Але найбільшим моїм другом був Віталій Бугай. Ми з ним кумами стали.
Де він зараз? Пам`ятаю як у першій половині 90-х працював помічником тренера в "Поділлі".
В Москву повернувся. В них народилась дитинка в Хмельницькому. Тоді тут були важкі часи і вони вирішили повернутися на Батьківщину. Ми до цих пір підтримуємо гарні стосунки. Передзвонюємось, спілкуємся.
Поділля - СКА Одеса З м'ячем Степан Юрчишин. На дальньому плані В.Муравський. #6 Степан Нич (Стьопа) __
Вікторе, у сезоні 1989 року "Поділля" відкотилося на 11 місце. З чим це пов`язано на вашу думку?
Перш за все з тим, що команду покинули лідери. Люди які визначали гру команди. Юрчишин, Саулевич, Андрій та Едуард Валенки, Василь Леськів. Саме тоді відродилися львіські "Карпати" і більшість гравців, які мали відношення до Львова, до "Карпат" повернулися у своє рідне місто.
В команді з`явився Сергій Ковалець. Що можете сказати про нього?
Те що це футболіст рівня вищої ліги було видно одразу. Він несамовито працював на кожному тренуванні. В іграх викладався на повну потужність.
А Ігор Ніченко ?
Також хороший хлопчик! Вміло діяв на вістрі атаки. Вони тоді з Ковальцем найбільше забили .
Так, по 11 голів. А ще захисник наш, другий номер, забив тоді багато. Він пенальті бив.
Сергій Овчинников. Я його ще по "Шахтарю" знаю.
Та ви що ?
Так, ось він (показує Овчинникова на фотографії "Шахтаря" за 1982 рік)
В 1990 році хмельничанин Михайло Дунець покликав мене в Молдавію. В "Зорю" Бельці. Вони грали в буферній зоні. Там він зібрав толкову команду. Анатолій Саулевич, Олександр Спиридон...
Спиридон ? Це той що був у Луческу помічником, а тепер збірну Молдови тренує?
Так, він. Цікавий епізод з ним був (посміхається). Саша був в команді чи не єдиним молдаванином. Ну і, звичайно, місцеві любили його більше всіх. В тому сезоні він забив 15 чи 16 м`ячів. Одного разу виходжу віч-на-віч, але бачу Саня біжить паралельно. Я покотив йому, він забив в порожні. Біжить такий щасливий, підстрибує, руки догори. Молдавани на трибунах шаленіють. Толік Саулевич дивиться на мене і сміється. Я також сміюсь.
Що ще цікавого було в Бельцях?
В країні наступав важкий період. Але нам було не погано. Молдавія була багатою республікою. Футболістів в Бельцях любили. Забезпечення було шикарне.
Запам`ятався виїзд в якусь із закавказьких республік, здається у 1991 році. Тоді вже починалися народні хвилювання на міжнациональній основі. Ми приїхали, бачимо що місто майже розгромлене. Вулиці напівпорожні. Але голова міста, чи адміністрації запевнив нас, що матч відбудеться. Хоча судді мали намір відміняти гру. Матч справді відбувся, ми виграли при майже порожніх трибунах і чимшвидше поїхали назад, додому.
Наступного, 1992 року, Михайло Дунець очолив терпнопільську "Ниву". Мене також покликав із собою. Там зібралася напрочуд сильна команда. Були старожили Біскуп, Яворський, Покидько, я під"їхав з Саулевичем. З Москви прибув Дмитро Тяпушкін. Команда була скаладена як з досвідченних так і молодих, зелених футболістів. На тренуванні Яворський часто просив щоб я йому на голову з флангу прострілював або навіси робив.
Наступногь року повернувся в Хмельницький. Але роки беруть своє і я розумів що скоро вже прийде час вішати бутси на цвях. Трошки побігав ще за наш "Адвіс" на аматорах.
Так я пам`ятаю, хороша була командочка. Виграла першість серед аматорів e 1994 чи 1995 році
Таким чином я закінчив активну кар`єру гравця. Трохи бізнесом займався.
На "Толкучці" ?
Звичайно, де ж іще (сміється).
Потім тренером працював. Спочатку був помічником в Богдана Блавацького.
Трохи згодом сам став головним тренером "Поділля", а потім і "Динамо" Хмельницький.
З 2000 по 2004 роки, ми постіно займали другі, треті місця в другій лізі. Чогось не вистачало нам для перемоги і виходу в першу лігу.
Що найбільше запам`яталося вам в ці роки?
У сезоні 2001-2002 в нас були страшні заруби з "ФК Красилів". Їх тоді тренував Богдан Блавацький. В Красилові було більше грошей, адже спонсором у них була "Оболонь". Ну а ми хотіли довести що команда з обласного центру сильніша. Хороші були матчі. справжнє "Подільське дербі!" (посміхається). "Красилів" зайняв перше місце, ми третє. В Хмельницькому ми виграли 1-0. А в Красилові програли 2-3 - то був шалений матч. Гра була рівною, в нас були більші шанси на перемогу. Але в Красилова була "Оболонь" (посміхається)
У 2009 році, коли хмельницький футбол переживав певний занепад, мене знову призначили головним тренером. Тоді команду передали в товариство "Динамо" і вона змінила назву. Команда складалася із місцевих вихованців, випусників Хмельницької ДЮСШ.
Вікторе, повернімося до кар`єри футболіста. Хто із суперників на полі найбільш дошкуляв вам? Чи були не улюблені гравці?
Не улюблених не було. А найбільш запам`яталися ліві захисники чи півзахисники команд суперників. Адже вони протистояли мені на фланзі.
Пам`ятаєте когось ? Можете назвати ?
"Чайка" Севастополь - Чалий, СКА Одеса - Петро Чілібі, "Нива" Тернопіль - Роман Мацюпа. Після гри ми могли по-доброму пожартувати один з одного. Вони говорили мені: "Ну що, Вітя, не дав я тобі сьогодні зіграти", або я їм: "Ну що? Набігався? Добре я тебе сьогодні повозив".
Вікторе, які ще цікаві історії, випадки траплялися з вами чи іншими гравцями ?
Андрію, їх стільки було що можна окрему книгу написати.
Але все ж таки, пригадайте будь ласка
Віктор замислився на пару секунд
Граємо з "Буковиною" в Чернівцях. Ну і Вітя Мглинець возить на фланзі нашого Льоню Пасемчука. Пам`ятаєш такого?
Звичайно пам`ятаю. Другий номер. Правий захисник. Хороший гравець, довго грав у нас.
Так. Ну і Мглинець мало не знущається з Льоні. Вітя молодий, технічний, не високого зросту, в`юнкий такий.
А Льоні вже 32 чи 33 роки, але стелиться в підкатах, б`ється з Мглинцем не на жарт. Одного разу Мглинець прокинув Пасемчуку між ногами.
Льоня дочекався слушного моменту, коли атака була на ворота "Буковини" - в центрі поля підійшов до Мглинця і щось йому тихенько сказав. Після цього Мглинець намагався не грати біля Пасемчука, обходив його десятою дорогою.
Що він сказав йому ?
Якщо ще хоч раз Мглинець зробить подібне - він йому зламає ногу (посміхається)
Ого. Круто. Я б сказав - класика жанру.
Це футбол, Андрію. Думаєш мені не говорили такі, чи схожі слова?
Вікторе Іллічу, декілька слів про вашу сім`ю, будь ласка.
В мене чудовa дружина, Міла, з якою ми живемо вже 39 років. Два сини. Андрій та Олексій. Андрій у Хмельницькому, одружений, має двох доньок. Обожнюю своїх дорогеньких онучок Нонну та Дайану.
Олексій займався футболом, мав певні задатки. Але чогось не вистачило йому.
Віктор Ілліч, я надзвичайно вдячний Вам за змістовну розмову, цікаві спогади. Ви виглядаєте прекрасно. Хочу побажати Вам насамперед здоров`я, успіхів. Дякую вам за те що дарували радість вболівальникам Хмельницького. Нехай вам щастить у всьому!
Дякую тобі Андрію, і вболівальникам за те що пам`ятаєте нас.
P.S. Сьогодні вранці спостерігав за грою Віктора Муравського у "коробці" на штучному покритті (в парку імені Франка). Віктор грав у захисті, потім взагалі в ворота став. Але які він паси давав метрів на 25-30. Це треба було бачити!!!