Підписуюсь під кожним словом!

Побачив сьогодні на Facebook коментар одного уболіаальника/військового. Підписуюсь під кожном словом!

Розумієте хлопці?! Якщо би так, як ви сьогодні, «грала» інша збірна України, яка вдягнена в піксель, то ви би вже не грали за цю країну. Бо країни би не було. За вас сьогодні вболівали всі. В маленькому бліндажі десь в посадці, яку і посадкою назвати вже не можна.

Усі чомусь чекали, що ви вийдете, аби вмерти на футбольному полі. В переносному сенсі звичайно ж, але тим не менш. У вас є все. Молодість. Досвід гри в зіркових клубах. Можливості та комфорт, які дала країна. Ви можете бачити родину коли захочете та приймати душ тричі на день. У вас є білий унітаз та кондиціонер. Ви їздите не на сраних корчах, а не коштовних автівках. До речі… Ви на чому приїхали на гру? На комфортабельному автобусі із кондиціонером? Мммммм… А уявіть як воно влітку, в кузові тентованого «Кразу» їхати кудись. Довго їхати. Потім йти в броніку, шоломі та зі зброєю і б/к. Повзти довго. І потім тримати ту довбану посадку. Тримати попри все. Програти там, значить вмерти. І тут же в буквальному сенсі слова, вмерти. І уявіть, що хлопці тримаються, впʼятьох проти двадцяти. Сплять по три години на добу, і тримають позицію. Ділять одну пляшку води на усіх, і тримають… Така їх «гра». Такий задум на матч у цих хлопців! Відчуваєте різницю?

У вас прапор України на формі і у них також! Але чомусь вони можуть. Через не можу. . Стиснувши зуби. Вчепившись пальцями в землю. В мороз та шалену спеку. Днями. Тижнями. Місяцями. Роками… Можуть. А ви не можете. Не можете на сраних девʼяносто хвилин викластись на сто один відсоток, аби забити на один мʼяч більше, ніж суперник. Всього девʼяносто хвилин… А потім душ. Унітаз. Релакс. Відпочинок. Більшого від вас не вимагають.

Або в наступних матчах, зробіть це… вийдіть на поле щоби піти з нього переможцем і тільки переможцем, або…