Про крихкість інституту збірних команд

За словами журналіста Ігоря Циганика «Росіяни хотіли зробити нам дуже багато біди». Мова йде про кінець дев’яностих років минулого сторіччя та про труднощі з викликом наступних гравців до команди України «А»: Геннадій Орбу (грав у волгоградському Роторі у сезоні 1996/97), Сергій Попов (грав у санкт-петербурзькому Зеніті в сезоні 1996/97 та 1997/98), Сергій Скаченко (грав у московському Торпедо в сезоні 1997/98).

Журналіст правий. В ті часи — дев’яності роки — українська футбольна асоціація, тоді Федерація футболу України, стикалась з труднощами щодо виклику футболістів до національних збірних команд. Наприклад, у першому офіційному матчі збірної України «А», Україна – Литва, 7 вересня 1994 в рамках кваліфікації УЄФА Євро 1996, взяв участь лише один футболіст «Динамо» Київ, команди клубу чемпіона країни на той момент.

Ця ситуація, на мій погляд, не була пов’язана з підривної діяльністю російських клубів або російського футбольного союзу, чи, наприклад, кепськими стосунками українських клубів із національною федерацією. Все, скоріше за все, значно простіше. Перший міжнародний календар матчів ФІФА, що окреслював перелік ігор обов’язкових для участі в них футболістів з’явився трохи пізніше — в 2001 році. Регламент ФІФА в якому з’явилось посилання на цей календар вступив у силу також в 2001 році. На офіційному ресурсі ФІФА він позначений 2002 роком.

Разом із цим, перший в історії регламент по статусу і трансферу гравців побачив світ у 1991 році. Точніше, в квітні 1991 року з’явилось «transfer regulations», яке вже в 1994 році «re-named 'Regulations on the Status and Transfer of Players'». Після «The Bosman case» ФІФА почало працювати над новою редакцією, яка згодом буде оприлюднена в 2001 році. Нажаль я поки не знайшов примірника 1991 або 1994 років. Тому я, з одного боку, не впевнений, що ці правила та, пізніше, регламент містили посилання на сучасну процедуру «Release of players to association teams». Разом із цим, не можна виключати існування чогось на кшталт правила командирування гравців до національних збірних команд. Окремо або в рамках цих документів. Але, судячи з усього, його не можна було назвати «глобальним» або «добре відомим» усім зацікавленим особам футболу, адже воно не мало посилання на вищезгаданий міжнародний календар матчів ФІФА. До речі, про перший календар можна прочитати ось тут на с.166.

Мабуть Ігор Циганик, коли розповідав про «підступність росіян», і не підозрював, що торкнувся доволі цікавої теми в контексті представницьких команд національних футбольних асоціацій. По-перше, він дозволив зробити невеличку ретроспективу стосовно історії появи та розвитку так званого RSTP або FIFA's Regulations on the Status and Transfer of Players. По-друге, ще раз сфокусував увагу на тому, що зазначені у цьому регламенті правила стосовно виклику гравців до національних збірних команд футбольних асоціацій написані виключно для команди «А». Це добре помітно по міжнародному календарю матчів ФІФА у якому немає не юнацьких турнірів ФІФА, ні подібних змагань у її Конфедераціях, ні навіть футбольного турніру Олімпійських ігор, якщо мова про календар для чоловічого футболу, адже у жіночому цей турнір присутній. Це зайвий привод нагадати, що усі збірні команди окрім «А» існують за рахунок консенсусу між національною футбольною асоціацією та клубами, а також національних варіантів правил виклику гравців в рамках національних же регламентів по статусу і трансферу гравців. То б то екосистема інституту збірних команд доволі крихта та залежить від доброї волі клубів, авторитету футбольної асоціації та системної праці відповідних підрозділів асоціації.

Першоджерело.