Епізод четвертий. Але його якось ділити на кілька не хочеться. Тому даруйте... А щодо світлини, то десь у 2016 році дарую книгу Володимиру. Біля вокзалу, м. Дніпропетровськ. Отже, 2009 рік. Я мешкаю в Дніпрі. Відвідав матч ветеранів "Дніпра" та "Торпедо". Здивувався, що Лютий не грав. Чітко пам"ятаю його участь у фіналі Кубка Союзу.
Коли ми почали спілкуватися, Володимир сказав, що його просто не запросили. Відносно нещодавно був матч ветеранів 1983 та 1988. Лютому повідомили в останній момент, коли з Німеччини доїхати було немжливо. Саме тоді на кордоні було важкенько. Та ще й власним коштом. Що за заставлення до, мабуть, найтитулованішого дніпрянина? Шкода, що Таран не отримав другого золота. Протасов з Литовченком перейшли до Києва. Але все це, як-то кажуть, квіточки. Після початку війни телефонує мені Лютий з Німеччини та розповідає одну історію. Потім я доклав зусиль, щоб зв"язатися з Дмитром Гордоном та розповісти йому про все це. Дмитро зробив інтерв"ю з Володимиром. Але того, про що мова піде нижче, в інтерв"ю не було. Десь у березні 2022 року Лютому телефонують з національного олімпійського комітету. Що тут дивного? Але комітет не український, а російський! Пропонують хорошу винагороду, постійну стипендію. Володомир каже, що він українець, російське громадянство йому до... Типу за руським корабльом. Проходить геть трохи часу, і вже в Україні Володимира позбавляють олімпійської стипендії. Як вам корупція?