Відгук на книгу Деві Аркадьєва «Футбол Лобановського».

Відгук на книгу Деві Аркадьєва «Футбол Лобановського».

Із творчістю легендарного українського спортивного журналіста та письменника Деві Аркадьєва автор цих рядків познайомився в студентські роки, коли прочитав книгу написану у співавторстві з легендою світового футболу Олегом Блохіним – «Футбол на все життя».

Книга справила неабияке враження, адже досить докладно відтворила життєвий та професійний шлях футболіста.

Слід зазначити, що в молодшому шкільному віці спостерігав по телевізору за прощальним матчем Олега Блохіна між збірною СРСР та збірною зірок світу. Саме Деві Аркадьєв був одним із головних організаторів цього матчу.

І ось нещодавно потрапила до рук книга Деві Аркадійовича – «Футбол Лобановського». Втім, на початку відгуку коротко познайомлю вас дорогі читачі із життєвим та творчим шляхом письменника.

Деві Аркадьєв народився 3 грудня 1934 року в Одесі в родині відомого боксера і тренера з боксу Аркадія Бакмана. Навчався в одеській середній школі № 74, після закінчення якої, вступив до Молдовського республіканського технікуму фізичної культури в місті Кишинів. Згодом працює викладачем одеської школи-інтернату.

З 1955 по 1959 роки навчається на факультеті фізичного виховання Одеського педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського. Паралельно працює тренером з боксу ДСТ «Спартак» та суддею всесоюзної категорії з боксу.

З 1954 року співробітничає з різними газетами та журналами в якості позаштатного кореспондента.

В період з 1965 по 1969 рік працює у Києві, спочатку літературним співробітником, а згодом завідувачем відділу спорту республіканської газети «Комсомольское знамя». Публікувався під псевдонімом Деві Аркадьєв, а в 1972 році псевдонім став його постійним прізвищем. Починаючи з 1976 року здобув популярність як письменник на спортивну тематику (бокс, футбол).

Найбільш відомі його книги: «Два сезони» (1976), «Великий ринг республіки» (1986), «Футбол Лобановського» (1991), «Динамо» (Київ) Відродження…» (1998), «Ера Лобановського» (2018). У співавторстві з найкращим футболістом Європи 1975 року - Олегом Блохіним написав дві книги: «Право на гол» (1984) та «Футбол на все життя» (1989).

З 1990 року працював кореспондентом по Україні на Радіо «Свобода».

В 1992 році переїздить до Філадельфії (США) де нині і проживає. На сьогодні очолює Міжнародний фонд розвитку футболу імені Валерія Лобановського. Веде свій блог на сайті «Динамо (Київ) від Шурика» та ютуб –канал.

Книга «Футбол Лобановського» побачила світ в далекому 1991 році напередодні розпаду Радянського Союзу. Сам автор виділяє її як документальну повість.

Вже із самої назви книги стає зрозумілим, що вона розповідає про життя видатного українського тренера, непересічної особистості - Валерія Васильовича Лобановського. «Золотими сторінками» історії київського «Динамо», називають вболівальники часи, коли біля керма славетного клубу стояв цей геніальний наставник.

На початку книги автор знайомить читача із тренерським дебютом Валерія Лобановського. Першою командою для 29-річного наставника в 1968 році став дніпропетровський «Дніпро», який він виводить до вищої ліги в 1971 році.

В розділі «Становлення» Деві Аркадійович аналізує успішний виступ динамівців в 1975 року. Саме у січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з «Динамо» Олег Базилевич. Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був насамперед видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес. У 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.

В цьому ж році відбулася футбольна революція - збірні Голландії та ФРН на Чемпіонаті світу продемонстрували «тотальний» (колективний) футбол. Тому Лобановський і Базилевич розуміли, що у сучасному футболі неможливо обійтися без точного розрахунку навантажень на футболістів. «Динамо» почало співпрацювати з Анатолієм Зеленцовим - науковцем з кафедри теорії фізвиховання Київського інституту фізкультури. Зеленцов розробив точну систему розрахунку тренувального процесу, математичне моделювання фізичних навантажень на гравців і згодом очолив наукову лабораторію київського «Динамо», яку в народі назвали «центром Зеленцова» або «Кабінет Лобановського».

Як наслідок, 1975 року до київського «Динамо» прийшов великий міжнародний успіх. Київські футболісти подолали всі етапи розіграшу Кубка володарів кубків, і у фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський «Ференцварош» - 3:0. Здобувши Кубок володарів кубків, київські динамівці отримали право на участь у двохматчевій зустрічі з володарем Кубка європейських чемпіонів - німецькою «Баварією» за Суперкубок УЄФА. Склад мюнхенської «Баварії» був просто усіяний зірками першої величини. Кияни упевнено перемогли суперника 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві. Таким чином, київське «Динамо» переконливо довело, що воно є найсильнішим клубом Європи -75.

В розділі «В серпні сімдесят шостого» Деві Аркадьєв детально висвітлює події літа 1976 року, коли у виснаженій команді «Динамо» почалися конфлікти деяких футболістів з тренерами. Після закінчення першості пішов асистент Лобановського - Олег Базилевич, а Валерій Васильович залишився.

У розділі «Ліон. Травень. Перемога!» письменник досить розгорнуто розповідає про тріумфальний виступ команди Лобановського в розіграші Кубка володарів кубків 1986 року. Зупинити переможну ходу киян на той час було не під силу, мабуть, нікому. Не вдалося це зробити й іспанському «Атлетіко» з Мадрида, який динамівці здолали з рахунком 3:0 на полі ліонського стадіону «Жерлан» у Франції. Слід зазначити, що 2 травня на фінальний матч кияни виходили під величезним психологічним пресом, адже декілька днів тому сталася аварія на Чорнобильській АЕС.

На сторінках книги автор досить докладно висвітлює шлях до успіху відомих українських футболістів – Олега Блохіна, Ігоря Бєланова, Олександра Заварова, Василя Раца, Івана Яремчука.

В одному із розділів книги Деві Аркадійович розмірковує, про те, яка із зіркових команд київського «Динамо» була сильнішою, зразка 1975 чи 1986 року. І приходить до висновку, що рівень індивідуальної майстерності футболістів із команди 75-го був, безперечно, вищим. В усьому іншому – у мисленні, бистроті прийняття рішень, швидкості, ефективності колективних дій футболісти 86-го року виглядали кращими.

Червоною лінією по всій повісті проходить твердження, що запорукою успіху київського «Динамо» 1975 та 1986 років став колективний футбол. Його суть формулюється так: «Всі в атаці – всі в обороні». Тобто, при будь-якій ситуації на полі потрібні колективні рішення, колективні дії. Колективний футбол – це футбол майбутнього.

В останній розділах повісті письменник аналізує особистісні якості Валерія Лобановського, і висловлює власну думку, що Валерій Васильович, крім позитивних якостей, як і кожна людина, мав і недоліки. Наприклад, Лобановський досить рідко признавав свої помилки, інколи проявляв нещирість. Втім, як зазначає автор, Лобановський – вихованець адміністративно-командної системи, за якої відвертість і правда могли завдати шкоди.

Читаючи книгу, переконуєшся, що Деві Аркадійович ставиться до Валерія Васильовича із симпатією, стверджує, що якщо тренер і помилявся більше ніж деякі його колеги, то лише через те, що зробив більше за інших в своїй професійній справі. І як би там не було, Валерій Лобановський довів, що і український клуб може перемагати досить відомі європейські команди на найвищому рівні.

Наприкінці повісті письменник робить висновок, що Лобановський постійно вдосконалюється як особистість, і пізнаючи себе, намагається не повторювати помилок минулого.

При написанні книги автор опрацював великий обсяг джерельної бази, основний масив якої, становить тогочасна періодична преса ( «Футбол-Хокей», «Радянський спорт» «Комсомольска правда», «Комсомольское знамя», «Молодь України», «Огонёк» та інші) та книги спогадів (Олег Блохін «Футбол на все життя», Валерій Лобановський «Безкінечний матч».)

Таким чином, у своїй повісті Деві Аркадьєв досить докладно ознайомив читача з життям, діяльністю та долею видатного українського тренера, який утверджував нові принципи роботи, і який заслужив у своїй майстерності високих європейський вершин.

Зараз стадіон «Динамо» носить ім’я видатного тренера. Біля стадіону встановлено пам’ятник Валерію Васильовичу, дивлячись на який відчуваєш ностальгію за «футболом Лобановського», якого нам вболівальникам бракує сьогодні.

Олександр Молибога, історик спорту, краєзнавець (Чернігівщина)