"В мене є номер телефона Сергія (як і деяких інших футболістів). Але я цим не зловживаю. Декілька раз на рік напишу щось у Вацап, Сергій відповість мені.
Дуже мрію зустрітись з ним і посидіти за філіжанкою кави. І він знає про це. Бо писав йому про це стопіісят раз. Ось тільки чи вдасться мені це я не знаю" - це я писав трохи більше року тому у пості присвяченому своєму найулюбленішому футболістові хмельницького "Поділля" та київського "Динамо"
Вчора у Хмельницькому моя мрія здійснилася.
Пощастило з відпусткою. Сергій без жодних вагань відповів на мою пропозицію про зустріч. Майже годину ми спілкувалися і продовжили б нашу бесіду ще, але Сергію потрібно було йти на теоретичне заняття із своїми підлеглими.Сергій розповів мені про свій шлях у великий футбол. Як хлопцю із райцентру Хмельницької області вдалося у 21 рік потрапити в найкращу команду радянського союзу. Його наполегливість, жага до здійснення мрії викликає неймовірну повагу. Звичайно же пригадали його зірковий сезон 1989 року в "Поділлі". Він зіграв свій перший повноцінний сезон у команді майстрів у другій лізі і отримав запрошення від Лобановського в Динамо Київ. Сергій розповів мені як старожили приймали його в "Поділлі", в "Динамо" Київ. Про всіх них у нього залишилися найкращі спогади. Серед тренерів, звичайно ж, ВВЛ. Розповів декілька історій які підтверджують те як жив футболом Васильович. Футбол був його життям. А ще враження від Бернда Штанге. Європейський підхід до відносин з футболістами.
Наразі мій Сергій очолює свою рідну команду яка відкрила йому дорогу у великий футбол. Проблеми звичайно ж є. Але Сергій ніколи не здається. Знає що наполеглива праця принесе результат.
Я думаю, що в майбутньому ми ще зустрінемось. Бо так багато ще запитаннь до нього.
А ще Сергій щасливий дідусь шести онуків. П'ять із них - хлопці.
Хотілось би, щоб футбольна династія Ковальців на Кирилові не закінчилась і в майбутньому ми знову бачили на футбольному полі футболіста на прізвище Ковалець із цифрою 6 на спині
Старожилу Бортніку - міцного здоров'я. Дочекатись Поділля (Динамо, Хвиля, Норд-АМ) в УПЛ.
З приводу фото.
На цей стадіон вперше прийшов у шестирічному віці (це вже більше ніж 60 років тому). З батьком (в нього був абонемент на трибуну "під козирьок" - така книжечка з відривними листочками). Ходили на всі матчі. В кіоску перед входом в парк Франка купляли будь-яку газетку - постелити на лавку. Купляли програмку і до початку матчу уважно її вивчали. В правому від центрального входу куточку завжди було розливне пиво. Тому, хто приходив з рибкою на пиво можна було не витрачатись. Трибуни ще були по колу. Над лівою боковою трибуною - будочка з табло (цифри крутили в отворі по колу). Протягом матчу по трибунах розносили морозиво по 13 копійок. В перерві між таймами інколи проводили бігові спортивні змагання. Добре пам'ятаю одного разу навіть були велоперегони з вибуванням.
Пам'ятаю деяких гравців з того часу і тих, що були вже пізніше. Боря Соколов, Боба Саркісов, Штефуца. Пізніше - Пасемчук, Вітя Муравський, Сапешко (з малим Сапехою вчився в одній школі - в 16-й, але він на рік-два молодший за мене). Був воротар Турпак - потім грав у Карпатах, коли вони кубок взяли. Був воротар Фурсов (певного часу - дублкр Дасаєва). В якомусь році Фурсов був одним з кращих бомбардирів команди - 6 голів (з них 5 з пенальті і 1 з гри - вибивав з рук від воріт і забив гол - здається з Динамо Ірпінь). Пам'ятаю Сергія Ковальця, Русіка Костишина. Тренери - Лемешко (його дружина працювала з моєю мамою в міській лікарні, потім він поїхав здається до Харкова), Аванесов, Біба, Секеч, Маркевич. Пам'ятаю був такий фотокор "Радянського Поділля" Складанюк. Після кожного матчу в газеті був звіт про матч і зроблені ним фото. Жили з ним в одному дворі (на Фрунзе, зараз Кам'янецька), і він катав нас дітей на своєму мотоциклі з коляскою.
Гарні спогади про безтурботне дитинство і юність.
Велика подяка Андрію Бортніку. Це дуже добре, коли мрії здійснюються. Навіть такі, які великому загалу і незрозумілі. Бережіть себе.
Старожилу Бортніку - міцного здоров'я. Дочекатись Поділля (Динамо, Хвиля, Норд-АМ) в УПЛ.
З приводу фото.
На цей стадіон вперше прийшов у шестирічному віці (це вже більше ніж 60 років тому). З батьком (в нього був абонемент на трибуну "під козирьок" - така книжечка з відривними листочками). Ходили на всі матчі. В кіоску перед входом в парк Франка купляли будь-яку газетку - постелити на лавку. Купляли програмку і до початку матчу уважно її вивчали. В правому від центрального входу куточку завжди було розливне пиво. Тому, хто приходив з рибкою на пиво можна було не витрачатись. Трибуни ще були по колу. Над лівою боковою трибуною - будочка з табло (цифри крутили в отворі по колу). Протягом матчу по трибунах розносили морозиво по 13 копійок. В перерві між таймами інколи проводили бігові спортивні змагання. Добре пам'ятаю одного разу навіть були велоперегони з вибуванням.
Пам'ятаю деяких гравців з того часу і тих, що були вже пізніше. Боря Соколов, Боба Саркісов, Штефуца. Пізніше - Пасемчук, Вітя Муравський, Сапешко (з малим Сапехою вчився в одній школі - в 16-й, але він на рік-два молодший за мене). Був воротар Турпак - потім грав у Карпатах, коли вони кубок взяли. Був воротар Фурсов (певного часу - дублкр Дасаєва). В якомусь році Фурсов був одним з кращих бомбардирів команди - 6 голів (з них 5 з пенальті і 1 з гри - вибивав з рук від воріт і забив гол - здається з Динамо Ірпінь). Пам'ятаю Сергія Ковальця, Русіка Костишина. Тренери - Лемешко (його дружина працювала з моєю мамою в міській лікарні, потім він поїхав здається до Харкова), Аванесов, Біба, Секеч, Маркевич. Пам'ятаю був такий фотокор "Радянського Поділля" Складанюк. Після кожного матчу в газеті був звіт про матч і зроблені ним фото. Жили з ним в одному дворі (на Фрунзе, зараз Кам'янецька), і він катав нас дітей на своєму мотоциклі з коляскою.
Гарні спогади про безтурботне дитинство і юність.
Велика подяка Андрію Бортніку. Це дуже добре, коли мрії здійснюються. Навіть такі, які великому загалу і незрозумілі. Бережіть себе.