Притулок негідників

Притулок негідників

Відому фразу про те, що «патріотизм є останнім притулком негідників» було сказано ще 1775 року у Великобританії. Можливо тому ця країна досі є однією із найбагатших у світі. Ми до цього ще не дозріли. Ми цитуємо Семюеля Джонсона, боячись сказати це саме від власного імені. Саме тому так і живемо.

Уперше із «патріотами» я зустрівся 1989 року. Це були люди, які горлали провокаційні для того часу речі і, що цікаво, це все миттєво опинялося на шпальтах московських газет, хоча Інтернету тоді в СРСР ще  не було. Москві було тоді дуже треба зобразити українських патріотів кровожерливими бандитами. Цю роль перед камерами їхнього ТБ залюбки грали підлітки, які, як я думаю, просто не розуміли, до чого їх підштовхували. На щастя, розпалити в Україні міжнаціональну війну Москві тоді не вдалося.

Але Москва не полишає цих спроб. За кожної нагоди за допомогою провокаторів російські ЗМІ продовжують нас розділяти на тих, хто «хоче назад до Росії» та тих «хто готовий на насильство заради відділення від Росії». Насправді усе це не має нічого спільного із нашою дійсністю. Українцям завжди не вистачало єдності, ми завжди давали себе розділити нашим ворогам.

Після 1991 року мені здавалося, що питання вичерпане. Україна стала незалежною. Прийшов час самим налагоджувати життя на своїй землі. Як воно налагодилось – усім добре відомо. За ці двадцять років я дійшов цікавого висновку – щойно у влади щось не йде, щойно народ близький до соціального протесту, як одразу звідкись виникають суперечки з приводу української мови, ОУН-УПА, Бандери-Шухевича та інше. Народ одразу забуває про владу і починає чубитись між собою. Що і потрібно було владі. Бо всі ми знаємо, що суперечка щодо мови та Бандери безперспективна. Кожен все одно залишиться зі своєю точкою зору, але купа сил та енергії буде витрачена плюс буде посіяне взаємне нерозуміння.

Поясніть мені чому навколо загибелі уболівальника на стадіоні «Металіст» у Харкові галасу у сто разів менше аніж навколо конфлікту між «патріотами-уболівальниками» і «не патріотом Саламатовим» на стадіоні «Динамо» у Києві? Відповідь проста – цей галас дуже вигідний нашим ворогам.

Скажете, що у всьому винен провокатор-Саламатов? Невже? Конфлікт стався на футбольному матчі. Уболівальники «Карпат» принесли на гру портрети шанованих ними Бандери і Шухевича. Навіщо? Хіба Бандера та Шухевич мають якесь відношення до футболу? До команди «Карпати»? Звісно, у вільній країні кожен вільний носити ті прапори і портрети, які хоче. Гадаю, що портрети Бандери і Шухевича були б доречні на політичній демонстрації чи на мітингу. А на футболі?

Не ображайтесь, але як зреагували б люди якби хтось прийшов із портретом Бандери на пляж, в ресторан, в театр чи в лазню? А на стадіон? Складається враження, що усе було зроблене за певним сценарієм, написаним у Москві. І «Динамо» стало центром міжнаціональної ворожнечі.

Насправді все було не зовсім так. Але спостерігаючи за виступами патріотів з цього приводу хочеться запитати у них, за що їх вигнали із попереднього місця роботи? З якого часу Женя Щелкунов, який соромиться сказати слово українською мовою став таким завзятим прихильником Бандери та Шухевича? Не знайомий із Андрієм, якого тягали вчора до міліції, але і від нього досі не було чути жодного українського слова. Ніколи раніше ці двоє не позиціонували себе як бандерівці. Що ж сталося з ними 7 серпня?

Далі. Що би зробив 7 серпня справжній патріот? Він би знайшов привід дати Саламатову гідну відповідь без насильства. Чому ні? Ніхто ж не кинувся бити міліціонерів 29 серпня біля  Печерського РВВС. Замість цього покликали депутатів, журналістів, політиків. Чому не було так само зробити 7 серпня? Навіщо було робити примітивного українофоба Саламатова телезіркою?

Ще минулого року зустрічаючись із представниками так званих «ультрас» я пропонував їм спрямувати свою енергію у мирне русло. Клуб з моєї подачі в усьому пішов їм назустріч. Умова була лише одна – не скандувати матюків та расистських закликів. Хто порахував скільки порядних людей назавжди відмовилось ходити на стадіон, почувши з трибун голосне «х..й положим»? А може такою була мета? Вигнати матюками нормальних людей із трибун, щоб залишитись там самим? Заради чого було наражатися на конфлікти? Заради можливості голосно покричати слово «х…й»?

На одному із телеканалів я пропонував «заряджаючим» прийти на програму і повторити у ефірі свої «заряди». Не прийшли і не повторили. Виходить, що на телебаченні не можна а на стадіоні скільки завгодно? Скільки раз вас попереджали по-хорошому? Тільки не треба прикриватися подякою жителям Донбасу. Якщо група хуліганів нападає на беззахисних людей і горланить матюки, подальші вигуки «Слава Україні» по-перше, не позбавляють їх від відповідальності, по-друге, породжують сумніви і примушують згадати слова незабутнього Семюєля Джонсона про те, чим є патріотизм для негідників.     

Тому давайте залишимо патріотизм у спокої. Тому що серед нас немає не патріотів. Слід шукати те, що нас об’єднує, а такого, повірте, дуже багато. Звісно, якщо заздалегідь не мати на меті спровокувати конфлікт. Якщо фанатський сектор не буде хором матюкатись, а буде кричати щось справді дотепне, люди потягнуться до фанатів, підтримають їх. Це ж так просто. Чи не так?