Матюкатись чи дякувати?

Гадаю, що подібне хоча б один раз траплялося із кожним. Кожен із нас хоча б один раз наражався на чиїсь матюки. І у кожного було на вибір два принципово різних варіанти поведінки. Вихід перший, найбільш розповсюджений, полягав у тому, щоб зробити вигляд, що ви нічого не чули. Коли це просто на вулиці – піти подалі, коли у компанії - почати матюкатися самому, коли у розмові із начальником або просто із тим, хто сильніше – стерпіти і потім самому обматюкати тих, хто нижчий або слабший. Вихід другий, який обирають не так часто – поставити того, хто матюкається, на місце. Це зробити набагато складніше, інколи це просто ризиковано, але той, хто робить саме так, заслуговує на повагу.

Отож, приміряли ситуацію на самих себе і пішли далі. У кожної мови є свої особливості. Наприклад, англійською можна цілком вільно вживати дієслово «фак», але цією мовою з усіма слід говорити на «ви». Тобто закінчити фразу словами «твою мать» по-англійськи неможливо. Виключно «вашу мать». На відміну від англійської, у російській та українській мовах існують так звані «табуйовані» слова. Слова – табу. Їх усі знають. Але вживати їх привселюдно або у пресі не прийнято.

Тому люди, які виправдовуючи скандування матюків на трибунах, приводять приклади із іноземного досвіду, щонайменше лукавлять. Перевірка на лукавство дуже проста – запропонувати такій людині повторити матюкальну віршівку із трибуни у присутності, наприклад, власної матері чи дочки. Якщо хтось із читачів на таке здатний – мені його шкода.

А тепер про головне. Чи не здається вам, що дехто «нагорі» навмисне підштовхує окремі групи уболівальників до «матірного» уболівання. Задум простий – нехай краще матюкаються ніж висловлюють з трибун колективні подяки мешканцям окремих регіонів.

Як бачите – все у них вийшло найкращим чином. Починаючи з 7 серпня жодних подяк із фанатських трибун не чути. Як я вже писав раніше – це наслідок роботи, проведеної певними органами із певними людьми. Результатом маємо мовчазну домовленість – матюкайтесь скільки завгодно лише не дякуйте ніяким жителям. Можливо все це не так, тоді чому матюкатись «ультраси» продовжують, а дякувати бояться? І хто, тоді, виходить, замовляє музику на певних секторах?

Дуже хотів би помилитися. Дуже хотів би переконатися, що справжні «ультраси», які заслуговують на повагу, не матюкаються у присутності своїх батьків і своїх дітей (у кого вони є).

Ви розумієте, що про організацію сімейного сектора на стадіоні можна буде говорити лише після того, як трибуни назавжди будуть очищені від колективних матюків. Або так – або так. Вибирайте.

І останнє. Вчора на матчі «Динамо-2» - «Металург» (Запоріжжя), який пройшов на базі в Конча-Заспі, колишній міліціонер-невдаха спробував організувати бійку, привізши туди групу любителів «махачу». Коли не вийшло, як завжди втік.