Вот, прочел недавно, рекомендую ознакомиться.
И Николаю Несенюку тоже!
Итак:
Одне з популярних нині питань серед любителів футболу: чи справді-таки «Барселона» («Барса» – з уст її фанів) – найкраща команда світу. Чи ліпша вона за «Сантос» 1960-х (рідний клуб Пеле) та «Мілан» 1990-х? Однозначної відповіді немає ні в кого. Безперечно, сьогодні це один із передових клубів планети: він установлює стандарт, на який мусить рівнятися решта професіоналів шкіряного м’яча. І не безпідставно. Нещодавно каталонці обігнали свого старого суперника «Реал» (Мадрид) і посіли перше місце в іспанському футбольному чемпіонаті. У складі команди – найкращий гравець світу Ліонель Мессі. До фіналу Ліги чемпіонів-2011, який відбудеться 28 травня на лондонському стадіоні «Вемблі», «Барса» виходить у ролі явного фаворита (хоча не варто недооцінювати шанси «Манчестер юнайтед»).
А ще «Барселона» – мовби грошове ельдорадо. Вона посідає другу позицію у щорічному рейтингу найприбутковіших футбольних клубів компанії Deloitte, поступаючись хіба що столичному «Реалу». Її доходи за 2009–2010-й становлять €398 млн ($488 млн; мадридці заробили за той самий період €439 млн). Упродовж останніх чотирьох років «Барса» подвоїла доходи. 2010-го клуб підписав п’ятирічний контракт із катарською компанією Qatar Sports Investment на суму €165 млн і вперше розмістить на формі футболістів логотип фірми. Ще одну статтю захмарних доходів «Барси» та «Реалу» становлять трансляції матчів іспанської Ліги. Відповідно, ніхто не знає достеменно ані рівня доходів, ані суми боргів ФК.
Тож яким чином клуб країни з найвищим у ЄС рівнем безробіття спромігся на такий вплив у найпопулярнішому виді спорту? Вочевидь, «Барса» може похвалитися сильним командним духом у футболі, де забагато «примадонн». Якраз відчуття ліктя дає змогу підтримувати динаміку гри, не втрачати м’яча й постійно пресингувати суперників. Є ще й інший варіант відповіді, який аж ніяк не стосується футбольного поля. «Барселона» своїм досвідом відповіла на найбільш дискусійні питання в теорії менеджменту (яким є припустимий баланс між «зірками спорту» та рештою людства; що краще – купити готового талановитого гравця чи виростити власного; як просувати свій бренд за рахунок ентузіазму споживачів; як поєднати локальні переваги та глобальні цілі).
«Барса» більше за інші відомі команди докладає зусиль для виховання доморощених футболістів. Що ж стосується решти клубів, то вони радше нагадують ООН: часто в основному складі «Арсеналу», наприклад, із 11 гравців лише двоє – корінні британці. У «Барсі» ж досі переважають місцеві футболісти, а в роздягальнях найчастіше чути каталонську мову. Восьмеро спортсменів із провідного складу, включно з аргентинцем Ліонелем Мессі, який іще малим переїхав до Барселони, і тренером Жузепом («Пепом») Ґвардіолою, є випускниками спортивної школи – молодіжної академії «Ла Масія». Це унікальний футбольний інтернат, де формуванню характерів приділяють не менше уваги, ніж тонкощам поводження з м’ячем. Учням постійно наголошують на важливості командного духу, самопожертви та наполегливості. А ще їх учать, що «Барса» – це «більше, ніж просто клуб». Це втілення гордості Каталонії, яке підтримувало місцевий дух у скрутні часи фашистського режиму Франко. В руках фанатів досі часто можна побачити плакати з написами «Каталонія – не Іспанія».
Завдяки гаслу «ми більше, ніж просто клуб» «Барселона» намагається формувати стосунки зі своїми вболівальниками у двох напрямах. Співвласниками ФК є всі його члени (так звані socis, що каталонською означає «партнери»), кількість яких дорівнює 150 тис., а не акціонери чи іноземні олігархи. Керівництво відповідає перед генеральною асамблеєю клубу, що складається із 2500 вибраних випадковим чином делегатів та 600 старійшин. Крім того, «Барса» підтримує інші види спорту й опікується популярним музеєм. Нещодавню перемогу команди святкували понад 1 млн осіб.
Стиль управління «Барси» перегукується з поглядами двох провідних теоретиків. Боріс Ґройсберґ із Гарвардської школи бізнесу зазначає, що компанії зазвичай одержимі ідеєю пошуку «зірок», а не виховання команди. Він провів цікаве дослідження міграції успішних аналітиків Волл-Стріт від однієї фірми до іншої. Як виявилось, у тих, хто часто змінював місце роботи, миттєво гіршала результативність. Складалося враження, що, попри всю пиху, їхній успіх не менше залежав від людей, із якими вони працювали, ніж від вроджених здібностей. Джим Коллінз, автор книжки «Від хорошого до великого», вважає, що процвітання компанії в довгостроковій перспективі пов’язане з формуванням особливого набору цінностей. А це, не зважаючи на всі балачки про різноманіття й глобалізацію, найчастіше означає розвиток зсередини та глибоке вкорінення на місці.
У часи інтернету, коли плітки розходяться зі швидкістю світла й ніхто ні в кому не певен, «Барсі» довелося докласти чимало зусиль для формування позитивного іміджу клубу. За даними рекламної агенції Y&R, частка марок, яким довіряють споживачі, зменшилася від 52% 1997-го до 22% 2008 року, а традиційні методи просування бренда стають дедалі менш ефективними. Тож, щоб зарадити цій проблемі, деякі компанії залучають до його розвитку своїх клієнтів. Наприклад, виробник конструкторів Lego запрошує фанатів до центральних офісів, де вони працюють із провідними дизайнерами. Мережа супермаркетів Asda збирає побажання щодо асортименту в постійних покупців. Але ще ніхто не допускав своїх прихильників до процесу ухвалення важливих рішень так безпосередньо, як «Барса».
Утім, і їй таланило не завжди. Якось вона спробувала розширити територію пошуку нових талантів, відкривши футбольну академію в Аргентині, але відмовилася від цієї ідеї. Консервативно настроєні прихильники клубу непокояться, що ФК збирається продати свою «каталонську душу» за хитрі прибуткові угоди. Крім того, футбол – справа непередбачувана. На початку 2000-х команді дуже не щастило в грі, і, якщо таке трапиться знову, «Барса» може втратити своїх не надто лояльних іноземних прихильників або вони перекинуться на бік «Челсі» – а це ще гірше. Тоді, як наслідок, доходи клубу істотно впадуть. Але зараз він перебуває на вершині світу, подаючи приклад не лише спортивних досягнень, а й розумного менеджменту.
Журнал "Український тиждень"