Парадокс СаШо, або Не спішіть, не спишіть

Сьогодні в динамівському середовищі утвердилися три «аксіоми» щодо Шовковського-тренера: (1) він занадто м'який для ролі головного тренера (ГТ), (2) він не здатний на роль жорсткого лідера в принципі, та (3) він, отже, геть профнепридатний як ГТ для амбітного клубу на кшталт «Динамо» — йому вже ніколи не увійти знову в цю воду, це взагалі не його професія.

Але тут криється глибокий психологічний парадокс. Ми занадто швидко забули, яким Шовковський був на полі. Чому ж суворий «дядько» у воротарських рукавичках став «безвільним інтелігентом» на тренерському містку?

Інститут «дядьків» Лобановського

У командах Валерія Лобановського завжди існував інститут «досвідчених вожаків», які були провідниками ідей тренера в роздягальні. Це були свого роду «боцмани» при «шкіпері»-Лобановському:

• Олег Блохін у 80-ті був живою легендою, чийого авторитету вистачало, щоб направляти молодих Бєланова та Заварова.

• Анатолій Дем'яненко став ідеальним капітаном, сполучною ланкою, що допомагала новичкам адаптуватися до колосальних навантажень Метра.

• Юрій Калітвінцев наприкінці 90-х спрямовував гру юних Шевченка та Реброва своїм інтелектом та незаперечним авторитетом.

• і... СаШо. Так, саме він.

Шовковський-гравець ідеально вписувався в цей ряд. Це не був тихий відмінник. Його різкий, сталевий окрик змушував захисників притискати вуха, а миттєвого погляду, сповненого спортивної люті, вистачало, щоб привести до тями будь-кого. Він був справжнім беззаперечним повелителем усієї динамівської половини поля на повному протязі кожної гри. Куди ж зник цей боцманський голос, коли СаШо піднявся на тренерський місток? Парадокс.

Пастка совісності

Розгадка парадоксу — у винятковій шляхетності Олександра Володимировича. Шовковський — по-справжньому порядна людина. Йому просто совісно бути нещадним шкіпером для тих, із ким він ще вчора був в одній роздягальні на рівних.

Для трибун дипломатичність СаШо виглядала як слабкість, але насправді це був етичний бар'єр. Отой самий "моральний закон усередині нас" філософа Емануїла Канта: стався до інших так, якого ставлення хочеш для себе.

Важко порядній людині перетворюватися на деспотичного начальника над своїми вчорашніми рівними соратниками. Його нинішня «нерішучість» — це не відсутність стрижня, а нездатність переступити через людяність - одну з тих двох головних рис, які й роблять нас Homo Sapiens, Людиною Розумною.

Вердикт: ефект Мойсея

СаШо анітрохи не є профнепридатним ні як тренер, ні взагалі як керівник. Він — заручник відсутності дистанції у конкретному клубі в конкретний час. Парадокс у тому, що він цілком здатний бути успішним шкіпером будь-якого іншого амбіційного клубу прямо зараз, де гравці бачитимуть у ньому Ікону, а не «Саню». (Варіант: ГТ не іншого клубу, а команди динамівської молоді - а чом би й ні?)

А в головну команду «Динамо» він зможе успішно повернутися на місток головного тренера післязавтра — коли, подібно до Мойсея, дочекається повної зміни поколінь. Коли у складі головної команди не залишиться тих, хто грав поруч із ним, Шовковський знову знайде свій сталевий голос і ту саму «лють» в очах, яка колись робила його не лише господарем штрафного майданчика, а боцманом усієї своєї половини поля. Вірю, дочекаємося. "Дядьки" колишніми не бувають.