ТОЧКИ ЗОРУ
Віталій Пасічний 8 червня 2026, 06:00
Перше, що хотілося сказати: здоров'я Крістіану Еріксену!
Читайте також :
Друге: значимість як ігор, так й результатів товариських ігор не варто переоцінювати.
Ребров починав з нічиєї проти самого Фліка – причому нічиєї, якою ще можна було засмучуватися. 3:3 у Німеччині, коли бундестім ще й з 1:3 відігравався – це було красиво. І як, сильно це допомогло Сергію Станіславовичу з грою та результатом?
Натомість бос Мальдери, Андрій Шевченко, програвав Мальті. Олег Блохін, в принципі, програв майже всі товариські матчі – через це, до речі, він у рейтингах за відсотком перемог дуже низько – але обидва голденбої привели збірну до очевидних успіхів. Значимість не те що однієї гри, а одного ауту в окремих іграх буде вищою, ніж цих двох матчів, разом узятих – тож поки що просто фіксуємо тенденції.
Це було видно вже зі складу, але з Данією ми змогли зрозуміти, як тренер відмовляється від найслабшого, не знищуючи найсильнішого. Миколенко проявив себе в обох матчах як справжній латераль, багато підключаючись до атаки.
Коноплі у збірній поки що немає, але можна уявити, як на іншому фланзі активно допомагає і він. А біля воріт збірної України Трубіну допомагали не два, а три центральні захисники.
Дуже вчасно для Мальдери Миколенко став більше допомагати атаці і в Евертоні. Ще рік-два тому він мало допомагав у нападі, але останнім часом значно покращив свої результати в цьому компоненті. Що стосується центру оборони, то, звичайно, саме розподіл обов'язків між трьома, а не двома гравцями дає більше надій – але це не завжди допомагає.
Перша гра принесла відчуття ковтка свіжого повітря. Команда виглядала так, ніби з неї зняли кайдани: летіла вперед, пресингувала, атакувала. Вона, безумовно, могла пропустити – але й забити вона могла явно більш як два м'ячі. Здавалося, що ось, нарешті вигнали Реброва – і тепер заживемо.
...Лише за першу третину другого матчу Україна дозволила Данії створити більше моментів, ніж команда Реброва дозволяла створювати за три гри. Так, у Сергія Станіславовича матчі часто були нудними – але за його керівництва "СуперІван" і компанія навіть французам не дозволяли так розривати оборону, як це робили кризові, взагалі-то (на ЧС не вийшли) данці.
Дуже пощастило закінчити перший тайм 1:2 замість 0:4, але тенденції зараз, повторюся, важливіші за результати. Мальдера, як і належить людині зі штабу де Дзербі, принаймні починає сміливо: з ним може бути 0:5, а може й 5:0. Матч з Данією взагалі складно аналізувати – а раптом би видали ударну кінцівку і перевернули хід гри? – але побачене залишило тривогу далеко не тільки щодо Еріксена.
Безумовно, це товариський матч, але дії тренера данців тут лише слугують "обтяжливим фактором". Він дав шанс дублерам і молоді (ах, як шкода, що головному ветерану не дав відпочити!). У нападі, наприклад, 21-річний Доргу міг вважати себе ветераном. У нього вже 14 ігор за збірну, тоді як Вільям Осула зіграв проти нас другий матч на міжнародному рівні, Каспер Хег – четвертий, Віктор Фрохольдт – дванадцятий. У нас же склад був дуже близьким до оптимального.
Тут, правда, треба десь зазначити, що у них, м'яко кажучи, є кому довіряти. Доргу просто приїжджає і забиває з МЮ, Осула – з Ньюкасла, Фрохольдт і Хег – з Порту та Буде-Глімта, які просто чудово провели минулий сезон. У нас з оновленням все набагато складніше, доречніше питання, чому Ярмоленка довго не викликали.
Поки збірна переживає перші місяці після епохи пізнього Реброва, поки результат ігор нічого не означає, поки забиває Ярмоленко – хаос в обороні можна пробачити. Але коли зникне хоч один із цих факторів, ніхто Мальдері провальний результат не пробачить. В Україні вже завершили кар'єру останні гравці, які брали участь у ЧС, їй потрібні нові казки та герої.
При цьому потрібно розуміти, що тому ж Забарному, який тиждень тому виграв головний трофей у житті, було чисто по-людськи важко зібратися на ще один товариський матч. Знову і знову повертаємося до головного: далекосяжні висновки щодо такого матчу робити не можна.
Головний ветеран, він же головна легенда українського футболу, повернувся до збірної. Ярмоленко зіграв проти Польщі – і швидко забив. У нього є гольове чуття, він, мабуть, краще за всіх у складі розуміє партнерів – швидкість, звісно, не та, але інтригу в гонці за звання найкращого бомбардира в історії збірної Андрій загострив максимально.
Хто знає: може, саме випадок Еріксена втримав рекорд Шевченка станом на зараз. Тепер Андрію залишилося забити один м'яч, щоб наздогнати іншого.
Товариські матчі, здавалося б, найкращий час для ротації серед воротарів, але Трубін відіграв 100% можливого часу. Нещерет і Єрмаков приїхали і поїхали, так і не дебютувавши. Безумовно, в обох матчах Анатолій відзначився яскравими сейвами, але гол Доргу, забитий з дальньої дистанції, загострив внутрішню конкуренцію в команді.
Новий тренер – нові гравці. Втім, Романчук, думаю, дебютував би і за Реброва. Він дуже допоміг Універсітаті виграти перше чемпіонство у новому столітті, а центральні захисники збірної надзвичайно потрібні – загалом, Олександр команду лише підсилив.
Правда, Романчуку довелося закривати позицію правого захисника – ще й всього один тайм. Несерйозно, чекаємо на нові шанси. Приблизно те саме можна сказати і про Геннадія Синчука, який, звичайно, дебютував у матчі з поляками, але не більше того. Знову змушений згадувати випадок Еріксена: якби не він, то у гравця Монреаля могло б набратися хоч пів години ігрового часу.
Окрім дебютів де-юре, важливо відзначити дебют де-факто. Так, Бондаренко грав за "головну команду" раніше, але чотири матчі за чотири сезони в складі Шахтаря, що охоплювали три чемпіонства, — це називається "ігнор". А були часи, коли глухих запасних "гірників" викликали до збірної...
Загалом, Мальдера у перших двох матчах збільшив досвід Бондаренка в півтора раза. Що сказати, Артем показав звичну для цього сезону картину: надавав інтенсивності, розвивав атаку. Біда в тому, що до 2026 року він у самому Шахтарі став грати менше. Більш ранні версії Бондаренка подобалися набагато більше.
Символізм у випадку зі збірними в принципі не можна недооцінювати, а для країни, що воює, — тим більше. За часів Мальдера збірна України при першій же нагоді приїхала до України, провела відкрите тренування на львівському стадіоні "Скіф", провела автограф-сесію. До неї, до речі, приєднався й сам Шевченко, який теж приїхав до Львова.
Читайте також :
Логічно, загалом: коли головний тренер збірної живе в Україні, то й збірна туди їздить на збори, коли ні – ні. Нелогічно, що в Україні живе італійський тренер, а український чомусь не жив – але про це вже немає сенсу говорити.
х х х