Наші брати із Ізраїлю-2

Вітаю!

Я так зрозумів, що багато кого зацікавила публіка, яка уболівала за "Динамо" у Тель-Авіві. Перш ніж писати про них, згада. два Кубки 1 каналу, на яких довелось бути. Там за наших уболівало від кількох сотень до кількох тисяч місцевих залежно від матчу і стадіону. Останнього разу у січні 2008-го "Динамо" обіграло у Тель-Авіві московський "Спартак". На стадіоні було тисяч пять людей, із яких чотири були за наших. За кілька днів ми з Артемом Франковим та Олегом Задерновським вирішили подивитись матч чемпіонату Ізраїлю, який проходив на тому ж стадіоні. Перше враження - повний стадіон, хоча лив дощ і команда була не на першому місці, а десь всередині таблиці чи знизу. Друге враження - нас не хотіли пускати без квитків попри наші численні посвідчення та журналістські аккредитації. Лише після телефонних консультацій із кимось, нам через півгодини видали квитки у ложу преси. Тоді ми зрозуміли, що більшість ізраїльтян уболівають за свої місцеві клуби. А "Динамо" для них - лише ностальгія - привід згадати батьківщину, і зібратися разом.

Доводилося бачити наших уболівальників у багатьох країнах. Для них приїзд "Динамо" чи збірної України - це насамперед зустріч із далекою батьківщиною. Більшість із них зазвичай на футбол не ходить, але заради "Динамо" чи збірної вони готові приїхати чи навіть прилетіти за багато кілометрів. Вони не дуже розбираються у наших сучасних футбольних реаліях, але вони уболівають напрочуд щиро, як вперше чи востаннє у житті.

Звісно, наші уболівальники на матчах, наприкад, у Португалії, не ті, що на матчах у Англії, і так далі. Це не стосується кількох десятків ентузіастів які їдуть практично на кожен закордонний матч "Динамо". Це окремі люди і про них можна писати дисертацію. Торік довелося допомагати їм із квитками на наш сектор у Генті. Дуже цікаві і приємні люди.

В Ізраїлі усе не так, як усюди. Місцевий уболівальник "Динамо" відрізняється від наших заробітчан та емігрантів у Іспанії чи Німеччини. Цього разу у Тель-Авіві наші симпатики примудрилися зайняти не лише відведені для гостьових уболівальників сектори, а й ще стільки ж. Мені здалося, що люди просто були щасливі, що зібралися усі разом із такого приводу. І, не зважаючи на не той, що очікували, результат, запамятають цей матч на багато років. У памяті, як завжди, залишиться найкраще.

Зрозуміло, що звукове і візуальне оформлення наших секторів було не тим, що у Києві. Але й люди були інші. Може не так сильно кричали і не так дружно, зате дуже щиро. Мені здається, що аж занадто. Наші футболісти, проходячи повз сектор "динамівців" із роздягальні, чули так багато добрих побажань, що, можливо, не зовсім так настроїлися на гру. Бо ніде більше вони не були так близько до своїх уболівальників - буквально кілька метрів від воріт Шовковського у другому таймі.

У наших уболівальників, на відміну від уболівальників "Маккабі", проблеми із квитками були. Бо усі хотіли саме на цей сектор, а на всіх місць не вистачило. Сподіваюсь, що перемога для наших уболівальників у Ізраїлі для "Динамо" ще попереду.