Я побачив тебе вперше коли нічого не віщувало про те, що ти в майбутньому станеш не поганим українським футболістом. Ніхто про це не знав і не міг знати. Зрештою, ти й сам не здогадувався яка доля на тебе чекає.
Але я думаю, ні, я впевненний(!),що ти цього хотів. Ти наполегливо йшов до своєї мети.
В моїй пам'яті ти спливаєш маленьким хлопчиком із смішними веснушками на обличчі.
А ще ти завжди грав в футбол. Якщо шкільний майданчик був зайнятий нами, старшокласниками, і ти не грав - ти завжди стояв обабіч і дивився як граємо ми.Я пам'ятаю як ми, вісьмикласники, йшли додому а ви, п'ятикласники, ганяли м'яча. Ти вже тоді вирізнявся серед всіх тим, що хотів бути першим. Ти хотів бути кращим за усіх.
Потім я бачив тебе хлопчаком подаючим м'ячі на нашому стадіоні коли грало "Поділля".
Через декілька років ми зустрілися з тобою у матчі на першість міста. Ти грав у нападі разом з Льошею Сенделем і ви розірвали мій "Політехнік" на стадіоні Адвіс 6-2. Здається, що ви з ним по два голи забили. Один від тебе я пам'ятаю все своє життя. То був мій ляп. З правооо флангу ти намагався зробити навіс, м'яч трохи зрізався і летів в ворота. Мені ніхто і ніщо заважало впіймати м'яч. Я вже навіть почав дивитися кому я вкину м'яча після того як упіймаю його. М'яч зрадницьки пройшов крізь мої перчатки і суддя, молодий на той час, рудоволосий Ігор Іщенко свиснув і вказав на центр.
За рік чи півтора ти вже був в "Поділлі". Я був на тому матчі з "Поліграфтехнікою". Коли ти у першій своїй грі за головну команду області одразу забив гол. Я бачу той гол зараз. Ти отримав м'яч ближче до правого краю атаки трошки просунувся вперед і як дав з лініїї штрафної в ближню дев'ятку!
Трибуни радісно вибухнили криками щастя. Напевно більше всіх радів твій тато та Віталік. А ще ми з Олегом. Я тебе знав по школі. А з Олегом, моїм родичем, ти дружив під час навчання в нашому Педучилищі.
Потім тебе запросили у команду вищої ліги. Ще трохи згодом ти перейшов у іншій, більш славетний клуб. Я не дивився твої ішри, лише огляди. А ще в "Команді" чи "Футболі" завжди вичитував чи був ти в складі, як зіграв, яку оцінку отримав тощо.
Коли Ребров, а згодом і Деметрадзе покинули Динамо і ВВЛ шукав нападаючого - твоя кандидатура була в розширеному списку. Але тебе не взяли. Взяли з Полтави Мелащенка.
Потім ти закінчив свою кар'єру мпючи понад 300 ігор у вищій лізі. Ти пропав з мого радару.
При зустрічі, Олег розказав мені що ти вже тренер. Взяв якусь невідому команду і з аматорів вивів її у Першу Лігу. Ще трохи згодом ви вже грали в УПЛ. А ще пізніше в Єврокубку.
Олег був (та й зараз є) твоїм найвідданвшим фаном. Не пропускає жодної гри і завжди по телефону розповідає мені як ви зіграли. Від нього дізнався як ти поводишся на бровці поля, як живеш грою, щиро переживаєш за результат!
Я пишаюся тим, що нарешті звів вас з Олегом. Тоді я випадково побачив Віталіка і що мені робити далі я зрозумів одразу. Підійшов до нього, все пояснив і попросив твій номер телефона.
Тоді я зразу відправив тобі голосове повідомлення і все розказав. А ще написав номер телефона Олега і просив тебе поговорити з ним. Бо для Олега це дуже важливо. Дякую, що ти виконав моє прохання і тепер ви часом спілкуєтесь. Дуже і дуже тобі за це дякую!
Вчора Олег сказав мені, що ти хочеш подати у відставку якщо не виграєте дві наступні гри.
І ось сьогодні ви програли.... Але як !!! Якби я був Президентом вашої команди - я б виплатив твоїм пацанам преміальні за цю гру.
Я прошу тебе не залишай команду. Це твоя команда. Ти її , разом з Президентом та Сергієм Ш. створили. Не буде вас і команди не буде. І не буде футболу в ....
Ти ж не можеш без футболу, я це добре знаю. Бо ти любив футбол завжди. Бо футбол це твоє життя!
А ще згадай свого кумира Роберто Баджо. Через які випробування пройшов він, коли вся нація в секунді забувши про всі його досягнення, зненавиділа свого "Бодественного хвостика". Він через це пройшов і став лише сильнішим. Його сила згодом допомогла йому перемогти важку хворобу.
Ми любимо тебе. Особисто я пишаюся тобою. Тим що наш хмельницький хлопець досяг так багато. Більше тебе я люблю лише Сергія Ковальця. Тому що він був моєю перщою футбольною любов'ю. Да ти й сам пам'ятаєш як грав Сергій за "Поділля".
Згадай дитинство, юність, нашу Середню Школу #10. А ще як я випадково побачив тебе з малим Денисом в "Наомі". Підійшов до вас. Я тоді ще сказав Денису " Бажаю тобі стати класним футболістом як твій тато". А Денис (йому тоді було років 7-8) з таким серйозним виглядом відповів "Я буду кращим ніж тато".
Не залишай футбол!
P.S. дуже хочу щоб це прочитали твої підопічні. Може в них щось кольне у грудях