Я побачив тебе вперше коли нічого не віщувало про те, що ти в майбутньому станеш не поганим українським футболістом. Ніхто про це не знав і не міг знати. Зрештою, ти й сам не здогадувався яка доля на тебе чекає.
Але я думаю, ні, я впевненний(!),що ти цього хотів. Ти наполегливо йшов до своєї мети.
В моїй пам'яті ти спливаєш маленьким хлопчиком із смішними веснушками на обличчі.
А ще ти завжди грав в футбол. Якщо шкільний майданчик був зайнятий нами, старшокласниками, і ти не грав - ти завжди стояв обабіч і дивився як граємо ми.Я пам'ятаю як ми, вісьмикласники, йшли додому а ви, п'ятикласники, ганяли м'яча. Ти вже тоді вирізнявся серед всіх тим, що хотів бути першим. Ти хотів бути кращим за усіх.
Потім я бачив тебе хлопчаком подаючим м'ячі на нашому стадіоні коли грало "Поділля".
Через декілька років ми зустрілися з тобою у матчі на першість міста. Ти грав у нападі разом з Льошею Сенделем і ви розірвали мій "Політехнік" на стадіоні Адвіс 6-2. Здається, що ви з ним по два голи забили. Один від тебе я пам'ятаю все своє життя. То був мій ляп. З правооо флангу ти намагався зробити навіс, м'яч трохи зрізався і летів в ворота. Мені ніхто і ніщо заважало впіймати м'яч. Я вже навіть почав дивитися кому я вкину м'яча після того як упіймаю його. М'яч зрадницьки пройшов крізь мої перчатки і суддя, молодий на той час, рудоволосий Ігор Іщенко свиснув і вказав на центр.
За рік чи півтора ти вже був в "Поділлі". Я був на тому матчі з "Поліграфтехнікою". Коли ти у першій своїй грі за головну команду області одразу забив гол. Я бачу той гол зараз. Ти отримав м'яч ближче до правого краю атаки трошки просунувся вперед і як дав з лініїї штрафної в ближню дев'ятку!
Трибуни радісно вибухнили криками щастя. Напевно більше всіх радів твій тато та Віталік. А ще ми з Олегом. Я тебе знав по школі. А з Олегом, моїм родичем, ти дружив під час навчання в нашому Педучилищі.
Потім тебе запросили у команду вищої ліги. Ще трохи згодом ти перейшов у іншій, більш славетний клуб. Я не дивився твої ішри, лише огляди. А ще в "Команді" чи "Футболі" завжди вичитував чи був ти в складі, як зіграв, яку оцінку отримав тощо.
Коли Ребров, а згодом і Деметрадзе покинули Динамо і ВВЛ шукав нападаючого - твоя кандидатура була в розширеному списку. Але тебе не взяли. Взяли з Полтави Мелащенка.
Потім ти закінчив свою кар'єру мпючи понад 300 ігор у вищій лізі. Ти пропав з мого радару.
При зустрічі, Олег розказав мені що ти вже тренер. Взяв якусь невідому команду і з аматорів вивів її у Першу Лігу. Ще трохи згодом ви вже грали в УПЛ. А ще пізніше в Єврокубку.
Олег був (та й зараз є) твоїм найвідданвшим фаном. Не пропускає жодної гри і завжди по телефону розповідає мені як ви зіграли. Від нього дізнався як ти поводишся на бровці поля, як живеш грою, щиро переживаєш за результат!
Я пишаюся тим, що нарешті звів вас з Олегом. Тоді я випадково побачив Віталіка і що мені робити далі я зрозумів одразу. Підійшов до нього, все пояснив і попросив твій номер телефона.
Тоді я зразу відправив тобі голосове повідомлення і все розказав. А ще написав номер телефона Олега і просив тебе поговорити з ним. Бо для Олега це дуже важливо. Дякую, що ти виконав моє прохання і тепер ви часом спілкуєтесь. Дуже і дуже тобі за це дякую!
Вчора Олег сказав мені, що ти хочеш подати у відставку якщо не виграєте дві наступні гри.
І ось сьогодні ви програли.... Але як !!! Якби я був Президентом вашої команди - я б виплатив твоїм пацанам преміальні за цю гру.
Я прошу тебе не залишай команду. Це твоя команда. Ти її , разом з Президентом та Сергієм Ш. створили. Не буде вас і команди не буде. І не буде футболу в ....
Ти ж не можеш без футболу, я це добре знаю. Бо ти любив футбол завжди. Бо футбол це твоє життя!
А ще згадай свого кумира Роберто Баджо. Через які випробування пройшов він, коли вся нація в секунді забувши про всі його досягнення, зненавиділа свого "Бодественного хвостика". Він через це пройшов і став лише сильнішим. Його сила згодом допомогла йому перемогти важку хворобу.
Ми любимо тебе. Особисто я пишаюся тобою. Тим що наш хмельницький хлопець досяг так багато. Більше тебе я люблю лише Сергія Ковальця. Тому що він був моєю перщою футбольною любов'ю. Да ти й сам пам'ятаєш як грав Сергій за "Поділля".
Згадай дитинство, юність, нашу Середню Школу #10. А ще як я випадково побачив тебе з малим Денисом в "Наомі". Підійшов до вас. Я тоді ще сказав Денису " Бажаю тобі стати класним футболістом як твій тато". А Денис (йому тоді було років 7-8) з таким серйозним виглядом відповів "Я буду кращим ніж тато".
Не залишай футбол!
P.S. дуже хочу щоб це прочитали твої підопічні. Може в них щось кольне у грудях
Служив я в поважній державній установі на Повітрофлотському. І по службі і трішечки особисто був пов'язаний з одним з лампасних керівників цієї установи. В тому числі був в нас спільний футбольний інтерес. Ми не пропускали (по можливості) жодного матчу на стадіоні за участі Арсеналу (в "дитинстві" ЦСК ЗСУ). До речі, великий сум, що цьому стадіону фактично клямка.
Раз на один-два тижні я їздив в рідне місто Хмельницький і там не пропускав жодного матчу (традиція ще з часів Динамо, Хвилі, Норд-АМу, Поділля - малим дивився футбол з вікон музичного училища, або ж через паркан станції юних техніків, здається). Так я вперше побачив цього хлопчика.
Десь приблизно в 1996 році була розмова з моїм знайомим в Києві, де я прямо йому запропонував призвати Руслана в ЦСКА. Хороший, кажу, хлопчик призовного віку. А призов, мобілізація - це були основні функціональні обв'язки того лампасного керівника. Через якийсь час Руслан вже грав в ЦСКА.
Не думаю, що Костишин знає про такий розвиток своєї футбольної долі. Але я трішечки тішусь, що і я "приклав руку" до цього.
Чому його не взяли в Динамо? Думаю - трішечки важкуватий "тазік", не дуже швидкі ноги. Хоча трудяга і настирний до межі. Мені він подобався гравцем, подобається і зараз.
Будете у Хмельницькому запрошую Вас відвідати наш музей ККФА ( Клуб Колекціонерів Футбольної Атрибутики).
Там є цікаві експонати наших земляків-футболістів
Ігрова лігочемпіонівська футболка Віталіка Косовського з автографом
Футболка Богдана Шершуна часів цска коли він виграв КУЄФА з автографом
Русланова часів Кривбасу також з автографом
Богдан Щуст (в нього дружина хмельничанка) також презентував нам свою
І
Почему они не работают над ораторским искусством , как их вообще понимают игроки, как они доносят своё видение , понимание футбола?(((
Та он вроде бы полузащитником был и не так много забивал.
Виступав на позиції правого атакувального півзахисника.
Голів справді забивав небагато.
Коли його статистику показали Лобановському, він сказав : Какой же ето нападающий, если у него в 10 играх 1 гол