На момент осені 2012 року я мав в своєму активі не один десяток поїздок на матчі улюбленого клубу до столиці України. І не просто поїздок особистих! В 2003 та 2004 роках я організовував колективні поїздки на матчі Ліги Чемпіонів, почалося все з випадкової особистої поїздки на матч Ліги Чемпіонів з локомотивом.
Тоді, під час кумедного повертання додому після гри, мені прийшла в голову ідея спробувати організувати поїздку на наступний матч з лондонським "Арсеналом". Спробував. Получилося.
Потім я звозив людей ще на матч з "Інтером", а в наступному році ми відвідали матчі з "Байєром", "Реалом" та "Ромою". За ці п'ять поїздок з нами відбулося стільки різноманітних подій - що тут варто оеремо книгу написати.
В 2005 році "Динамо" не вийшло в груповий етап Ліги Чемпіонів, а в 2006-2007 роках я перебував в іншій країні.
В 2008 я повернувся і груповий етап ЛЧ пропустив з особистих причин. Але весняні ігри КУЄФА з "ПСЖ" та "Шахтарем" я відвідав. Вони відбувалися на стадіоні "Динамо"і придбати квитки на них було проблематично. Особливо на матч із "Шахтарем" де ціни були вдвічи, чи втричі більше ніж на матч з "ПСЖ". Достатньо сказати що на ПСЖ ми сиділи в секторі за 80 грн, а на матч з "Шахтарем" в сусідній сектор, чуть-чуть ближче, я брав вже квитки по 300 грн. А максимальна ціна була 400 грн. Але які можуть бути перешкоди для відданих вболівальників.
На ці дві гри я вже не організовував поїздки. Зі мною поїхали найближчі мої друзі. На ПСЖ ми їздили вп'ятьох, на Шахтар втрьох.
Весь цей час мене вабив сектор "УЛЬТРАС". Я бачив їхні креативні кореографії, вслухався намагаючись запам'ятовувати їхні "заряди". Я розумів, що якшо я не відчую це зсередини - моє життя буде неповноцінним. Але як потрапити туда я не знав.
В одній із популярних тоді соцмереж я спочатку потрапив в групу "Динамо Київ", потім в якусь загальну групу вболівальників футболу. Виявилось що там є декілька активних ультрасів Динамо.
Я наважився та вступив з ними в переписку. Так поступово подружився з ними.
Потім настав довгоочікуваний матч в якому я повинен був вперше потрапити на сектор. Це була гра ЧУкра із Шахтарем яка відбулась у вересні 2011 року. Сама гра вийшла досить сумбурною, емоцій на футбольному полі було більше ніж майстерності гравців. Запам'яталася тим, шо воротар Шахтаря Рибка показав середній палець київським вболівальникам.
Перед грою я вливався в колектив. Відбувалося це на Оболоні, в якомусь ганделику. Окрім чотирьох київських фанів ультрасів були присутні також троє вболівальників Динамо із Миколаєва, один із Дніпопетровської області та четверо ультрасів Шахтаря. Обстановка була дружня та невимушена. Одразу після паті ми поїхали на стадіон "Динамо"
Звичайно що обстановка на секторі мене вразила. В мене дух захоплювало від всього що там відбувалося. Все було чудово! Мені подобалося все! Крім одного - я майже не бачив самої гри.
У перерві Мішка мене запитав : " Как тебе?" Я відповів що все класно, все супер тільки я футболу не бачив. На що Мішка видав свою коронну фразу:" Футбол можно завтра в интернете посмотреть, а на секторе надо шизить!"
Після гри було афтепаті з киянами у ятці на Хрещатику. Мене переповнювпли емоції але пив я відносно мало. Адже мені ще потрібно було повертатися додому потягом о пів на другу ночі.
Після закінчення афтепаті два Ігоря попрощалися і пішли додому, а Мішка та Іван пішли проводжати мене на вокзал. На вокзалі ми випили трошки кон'ячку, я щиро подякував хлопцям і сказав що тепер буду ходити виключно на сектор. Ми попрощалися і я пішов в приміщення вокзалу, а хлопці сказали що підуть ще в нічний клуб.
До мого потягу залишалось майже дві години. Я був надто втомленим і шукав місце де б присісти. Вільне місце мені вдалося знайти лише на другому поверсі Південного вокзалу. Я дістав свій квиток на потяг, ще раз подивився точний час відправки, номер вагону та місця. Присів з блаженною посмішкою на обличчі, я згадуваа перепитії цього шаленого дня.
Прокинувся я від того, що хтось перечипився за мої ноги і сказав "Извините". Я сидів і деякий час не міг усвідомити де я знаходжуся. З острахом я подивився на свій годинник. Стрілки показували третю ночі. Першою емоцією була паніка. Адже я знав що готівки у мене не було, а грошей на картці так мало, що на квиток не могло вистачити ніяк.
Я навіть почав трохи картати себе за бездумні витрати протягом дня. Але треба було думати що мені робити далі, як потрапити додому. Рішення прийшло миттєво! Я вирішив попросити допомоги у моїх нових друзів.
Спочатку дзвонив Іаану та Мишкові. Вони трубку не брали, мабуть гучна музика в клубі завадила почути мій дзвінок. Тоді я подзвонив Ігорю. Сонний голос відповів "Алло" Я стопіісят раз вибачився і пояснив ситуацію в яку потрапив. "Диктуй номер карточки и сумму сколько тебе надо"- відповів Ігор. Ігор перекинув мені 100 грн.і я тут же в касі придбав квиток на найближчий потяг додому о 04:00
По поверненню додому я одразу повернув Ігорю борг, а в нацближчий свій виїзд до Києва, під час зустричі з друзями на передпаті у "Підшофе" я проставився Ігорю в якості подяки за допомогу.
Після цього були ще неодноразові поїздки на матчі, зустрічі з друзями, походи на сектор. Було і "голий торс" на матчі з "Челсі", і поїздка на сектор із похресницею, потім з племінницею дружини на дербі коли наші повісили чучело Морайєса.. Дівчата були в захваті від атмосфери.
Але це вже зовсім інша історія...
P.S. в 2019 році, у віці 45 років, я набив собі три тату. Кожна із них має важливе значення для мене. Одна із тату виглядає так