Дмитро Сандулов ("Пепс")
З Дмитром я навчався в одній школі, в паралельних класах. Він в "А", я в"Г". Дмитрик, як і я, був завжди непосидюхом, дуже активним. Як і я він полюбляв всі ігрові види спорту і в кожному був одним із кращих (хокей, баскетбол, волейбол).
Пригадую 7-й клас і змагання з баскетболу серед 7-ми класників.
Вчитель фізкультури Ломоносов (ім'я та по-батькові не можу згадати, бо в нас фізкультуру вела Ванда Адольфівна, не можу згадати її прізвище) влаштував такі змагання.Ми були капітанами своїх команд. Наші команди в півфіналах легко розтрощили слабеньких "бешників" та "вешників" і вийшли в фінал. Це була перша заруба в моєму житті, в якій мені довелося приймати участь.
Маленький спортзал нашої школи був переповненний. Наші класи у повному складі, на чолі з класними керівниками Плейзор Галиною Казиміровною та Духовною Лілією Леонідівною несамовито вболівали за своїх. Я вперше побачив нашу Лілечку такою. Як вона вболівала, як вона вболівпла!!! Як закликала всіх наших активніше підтримувати своїх хлопців.
Заруба була просто неймовірна, емоції кипіли, вирували немов вулкан. Всі були захоплені грою і бажали перемоги своєму класу. І лише Ломоносов посміхався собі у вуса. Йому явно подобалось те що відбувається у спортзалі.
Мені весь час здавалося що Ломоносов підсужує "ашникам". В мене були законні підстави так думати, адже в "А" класу він вів фвзкультуру, а в нашого "Г" класу - Ванда Адольфівна (ну як же її прізвище? ("Тюля", ти завжди кажеш що в мене феноменальна пам'ять. Де вона?)
Коли вчергове я демонстративно виразив своє невдоволення рішенням судді, Ломоносов перервав гру та покликав мене до себе. Я понурив голову і підійшов, думаючи що зараз він мене вижене з площадки і я підведу свій клас.
На моє щастя суддя не вигнав мене. Він провів коротеньку бесіду так, що я заповажав його і мені стало соромно за свою поведінку. Надалі я поводив себе значно спокійніше.
Як я вже сказав, в обох командах були два яскраво виражені лідери, а от загальний клас команди був у нас краще. Перш за все це Валерій Фещенко - найвищий серед всіх учасників гри, з яким мені вдавалося непогано взаємодіяти, а також два Сергія - Задерей та Гулько. (" Гуля" був моїм кращим другом, бо ми майже три роки прожили в одному будинку, дружили, багато часу проводили разом, аж поки мої батьки не отримали трикімнатну квартиру в іншому районі міста. Але я все одно їздив з 15 березня 1986 по 1 квітня 1989 року у свою 10 школу громадським транспортом ).
В "А" класу в "Пепса" був лише один достойний партнер (зовнішність його пам'ятаю, а от ні імені ні прізвище згадати не можу).
Ми по черзі вели в рахунку, але загалом гра була рівна. Приблизно за хвилину до кінця рахунок був рівний. Не пам'ятаю чи нервували наші партнери, але ми з Дмитриком з-зовні були спокійні. Обидва були впевненні у собі. Лілечка і Галина Казимірівна нервували більше за нас - я це бачив.
"Пепса" його партнер вивів на триочковий кидок, я не встиг на перехват, Дімка спокійно прицілився і вже майже вистрибнув для кидка. Валерка намагався накрити його стрибнувши в його бік з витягнутими догори руками. І тут Сандулов проявив вищий пілотаж майстерності: він не став кидати а зробив оманливий рух і вистрибнув на долі секунди пізніше. Валерка за інерцією налетів на нього.
Ломоносов дав довгий свисток, ніби випробовуючи мої нерви на міць. Я все знав. Знав що зараз буде три штрафних. Ломоносов показав удар по руці і підняв руку з трьома пальцями і голосом продублював: " Три штрафньlх броска" Мої партнери кинулися сперечатися :"За что три?"
Я не сперечався. Фінальні баскетбольні суперсерії між Жальгірісом та ЦСКА 1985-1987 рр (мій день народження в один день з Арвідасом Сабонісом. з Брежневим також) навчили мене у яких випадках в баскетболі б'ють три штрафних.
Пристрасті ще не вгомонилися, а я вже думав як нам відіграти три очка. Я не сумнівався що "Пепс" заб'є. Адже він набрав близько 80 % очок своєї команди. Мій показник не дотягував і до половини, бо мені добре допомагали мої партнери, особливо Валерій. "Гуля" і "Задірка" також внесли вамогий вклад.
Дмитро не забив перші два. Він сам був в шоці. Я і Ломоносов не вірили власним очам. Поки "Пепс" довго тер свої руки об підлогу, витирав м'яча футболкою, я встиг сказати Фещенку, щоб постарався виграти підбір і кинув мені м'яч не в руки а на хід, вперед щоб я наздоганяв м'яча. Я зайняв місце рівно в центральному колі.
Дмитро розгадав мій задум і наказав двом своїм крити мене. Кидок, промах, Валерка виграє м'яч. Він розвертається в мою сторону, оцінює ситуацію і робить все ідеально для мене. Я роблю ривок, підхоплюю м'яч, ще пару кроків і я сам-на сам з щитом та кільцем противника. Роблю все як вчила "Вандочка" ще в четвертому класі: ведення, подвійний крок, легенько направляю м'яч в нижній куток намальованного квадратика.
Вже тоді, у 4 класі, я зрозумів що це найлегший прийом в баскетболі для закидання м'яча в корзину. Мені здається, що я закинув всі м'ячі в ціль в подібних моментах. Навіть у цій грі три чи чотири ідентичних момента реалізував.
Але не цього разу.
Фінальний свисток. Нічия. В додатковий час я отримав зайвий фол. Дмитро отримав змогу показати себе у всій красі і цією можливістю він скористався сповна Ми програли 8 очок. Після гри майже всі партнери почали звинувачувати мене у поразці. Вболівальники-однокласники мовчали Я стояв опустивши голову і боявся подивитися на них. Особливо я боявся побачити Свету Турчанську. Я грав для неї. Хоча вона цього й не знала, можливо, здогадувалася.....
Наступного навчального року розігрувалася першість школи з футболу. Формат був таким - чотири команди: збірна 7-х класів, збірна 8-х класів, збірна 9-х та зб.10-х класів.
В півфіналі ми легко та невимушено обіграли 9-ти класників 3-0. Наш "Пепс" відверто нудьгував в воротах.
А в фіналі із збірною 10-х класів була нічия, а по пенальті ми вигирали. Точніше Дмитро Сандулов виграв, взявши два удара.
Пройшло 3 роки. Пепса я не бачив. Матч "Поділля". Я йду на трибуну, команди розминаються. Яким же було моє здивування, коли у запасному воротарі хмельничан я впізнав " Пепса" !!
Дмитра запросили в наше "Поділля". Нажаль в дії на полі я його так і не побачив. Але в складі команди він був. На виїздах жив в одному номері з Віталієм Косовським, для якого наше "Поділля" стало першою професійною командою в кар'єрі.
Потім довго Дмитро грав на першість міста. Неодноразово його визнавали кращим голкіпером чемпіонату. Ще згодом "Пепс" зарекомендував себе чудовим футзальним воротарем. Маючи досить крепку статуру, Дмитро володів блискавичною реакцією витягуючи неоднарозово мертві м'ячі та зриваючи оплески вболівальників.
Дуже хороший і сильний воротар. По теперішнім міркам міг би й в УПЛ грати