Не зачаровуйтесь, щоб потім не розчаровуватися

За допомогою колег по сайту, а точніше пана Андрія Матчука, знайшов свій старий Блог. Той, що вів у попередньому житті.

Цікавий Пост знайшов там

https://dynamo.kiev.ua/blog/202591-mj-sasho-

Хм. Зараз я такого точно не написав би! Гарантую!!!

7 грудня 2023 року, разом із своїм біло-синім братом, на той час слов'янчанином, Сергієм Костюком, ми з Хмельницького приїхали на футболо-хокей.

Ми запланували відвідати два матчі. Футбол : Динамо Київ - Металіст Хокей: Сокіл - Берсерки

Для футболу я спеціально взяв оригінальну футболку футболку Олександра Шовковського сезону 2012-2013 років, котру придбав за півроку до цього на аукціоні за 10 тисяч.

Аукціон був на збір ЗСУ. Я не пошкодуаав цих грошей, адже мета була і допомогти ЗСУ і отримати футболку найулюбленішого (на той момент) воротаря.

Футболку взяв для того, щоб головний тренер Динамо розписався мені на цій футболці.

Вболівальник Динамо, сивий, старий (я старше Шовковського на 1 рік і 2 неділі), після матчу біжу наче пацан малолєтка за Шовковським з футболкою та маркером і кричу, прошу щоб він розписався.

І що? Думаєте він зробив це? Зупинився на секунду щоб розписатися???

Нуль! Нуль емоцій, нуль уваги, руки в кишені, шия втягнута, відсторонений погляд, на мене та інших ніякої уваги. Ми пусте місце для нього! Ми ніхто!

Яка разюча різниця з іншими ЛЮДЬМИ колишніми динамівцями. В переві того ж матчу Сергій штовхнув мене в бік

• Дивись, бро, Безсонов та Заваров!
• Де?

Оглянувся і побачив в 5-6 метрах від нас кумирів дитинства.

Не роздумуючи ні секунди, перестрибуючи через ряди, я став пробиратися до них.

Підійшов вплотну.

Дихання сперло, на очах сльози....не знаю що сказати.

Тисну по черзі руки, лізу обніматися....

Потім зібрався з духом і сказав їм все що хотів.

Подякував за своє щасливе дитинство, за адреналінову безсонну ніч 2 травня 1986 року.

Тоді мені, 12 річному, пацану здавалося що світ зупинився. Що далі жити вже нема сенсу. Ми виграли Кубок!

• Папа! ПАПА!!! Прокинься, наші другий забили !!! Такий гол !!! Блохін!!! - кричав я на всю хату.

Папа втомлений заснув в перерві. Ми того дня в селі у бабусі садили картоплю. Потім папа ще щось робив по господарству. Папа дуже любив свою маму, мою бабусю Марію, вона сама виростила їх чотирьох дітей, дідусь Петро помер у 1958 році у віці 36 років.

Тому ми на кожні вихідні приїжджали з Хмельницького в село Волочиського району, папа завжди знаходив собі роботу. Все робив для бабусі Марії.

На мій крик з іншої кімнати вибігла мама, зашикала на мене. Із своєї маленької суміжної кімнати бабуся Марія подала голос:

• Галя, та нехай дивиться. Він же так любить футбол

Коли ми забили третій - я скочив з ліжка і стаа бігати по кімнаті затикаючи собі руками рота щоб не закричати.

І ось ці хлопці стоять перед мною Мені вже майже 50 (за 12 днів якраз мало стукнути пів-віку)

Попросив дозволу сфотографуватися. Сергій зняв мене з кумирами дитинства!

Потім був хокей. Костя Симчук люб'язно запросив мене із другом. Він знав, що я приїду у відпустку, що ніколи в житті не бачив хокея вживу. Лише по телевізору.

В перевах між періодами ми в холі Палацу Спорту спілкувалися, наче з друзями дитинства, з нашим олімпійським чемпіоном Льошею Житником, екс-воротарями зб.України та Сокола Костею Симчуком та Ігорем Карпенком.

Такі класні чуваки! Такі люди !!!

ЦеШо? Я їм презентував пляшку віскі та нашу гордість зіньківську ковбасу. Ото люди! Це ЛЮДИ !!!

P.S. білу футболку Динамо Київ сезону 2012-2013 років, з номером #1 на спині та прізвищем мого колишнього улюбленого воротаря, я без жалю віддав у наш хмельницький музей футболу ККФА Саші Свідерського