Своєму другові Ігорю МАНДРИКУ з вдячністю присвячую
У попередньому своєму житті, да і в цьому вже також, я писав про мої поїздки на футбол ще до того як я активно почав їздити з Хмельницького на матчі улюбленої команди. Команди мого життя.
Обидві вони відбулись у 1991 році за участю органвзатора тих поїздок мого друга Вовки ПОПОВА.
Після цього наступної поїздки довелося чекати довгі 12 років. Першим матчем який я відвідав після довгої "затримки" став матч Ліги Чемпіонів сезону 2003/04 "Динамо" Київ - "Локомотив" Москва.
Тепер я хочу розповісти про ту людину, чий приклад надихнув мене на поїздки. Людини з якої я брав приклад.
Це Ігор МАНДРИК. Він почав їздити на футбол в столицю, вболівати за найкращу в світі команду з осені 1998 року.
Але першим його виїздом був матч Україна - Росія. Зайве розповідати про цю гру. Всі і так прекрасно пам'ятають як ми ставили на коліна "заклятих друзів"
Після того Ігор став виїзним фаном. Компанією однодумців у кількості 8-10 чоловік вони стали їздити на матчі "Динамо" Київ та збірної України.
Ігоря я знаю давно. Ще з шкільних часів. Він мій ровесник, на 2 місяця старший за мене. Ми одного року народження, але в школі вчилися не просто в різних класах. Ігор був на один щабель вище. Бо я грудневий і мене в свій час не взяли в перший клас. Ігор народився 1 жовтня і йому пощастило більше.
Ігор як і я був фанатом не лише футболу, але й спорту загалом. Він непогано розбирається майже у всіх видах спорту, а найбільше полюбляє ігрові види .
Після школи ми не бачилися років десять.
На початку 2000-х я зустрів його на роботі. На його робочому місці. Він працював тоді на тодішній "алейці". Хмельничани знають що це таке.
Я проходив рядами шукаючи для себе мильно-рильне знаряддя.
Підняв голову і подивився на того хто таким чином звертався до мене.
Через скельця окулярів на мене дивилися знайомі очі.
Так розпочалась наша дружба.
Я частенько приходив до Ігоря під час обідньої перерви і ми годину-півтори говорили про футбол. Про наше київське "Динамо". Від Ігоря я діщнався що він із друзями їздить в Київ на матчі Ліги Чемпіонів.
Я щиро йому заздрив і жадно слухав його розповіді про поїздки на матчі. Одне діло дивитися по телевізору, й зовсім інша справа перебувати в гущі подій на переповненому стотисячнику.
Таким чином ми спілкувалися протягом 2 чи 3 років.
Я все більше захоплювався ідеєю також потрапити на матч Динамо в Лізі Чемпіонів. З різних причин на той момент це було не можливо здійснити. Бо в мене був такий "хороший" командир, який нізащо не дав би мені вихідний серед тижня. Ще й для поїздки на футбол
Хочу відмітити надзвичайну інтелигентність, порядність Ігоря Мандрика. Від нього мені було чому повчитися, бо маю трохи запальний характер.
Також від Ігоря я дізнався про їхню спільну з Олександром СВІДЕРСЬКИМ та іншими однодумцями ( Вадим ЯЦИШИН, Олександр БОЖЕСКУ) мрію створити у Хмельницькому музей футболу. Чи то пак футбольний музей.
Я хоч і не говорив Ігорьку нічого, в душі скептично відносився до такої затії. Мені здавалося це нереальним.
Але для людей котрі дуже сильно чогось хотять, котрі щиро бажають чогось, в котрих палають очі та серця - для таких людей не має перешкод.
17 березня 2011 року музей у Хмельницькому відкрився!!!
Хлопці назвали його "Клуб Колекціонерів Футбольної Атрибутики" (ККФА).
Там є дуже цікаві футбольні експонати. Оригінальні ігрові футболки футболістів які грали за "Поділля" або народжені в Хмельницькому. Зокрема: Віталій КОСОВСЬКИЙ, Руслан КОСТИШИН, Богдан ШЕРШУН. Декілька років тому Богдан ШУСТ презентував свою амуніцію. В нього дружина хмельничанка і виявилось що вони живуть в одному будинку із Сашком Свідерським.
Також є бутси Андрія Шевченка з автографом. Футболка збірної України з підписами всіх гравців та багато-багато інших цікавих футбольних експонатів.
Я вніс свій посильний вклад в розвиток та поповнення колекції ККФА.
На закінчення хочу саазати, що завдяки Ігорю я почав їздити на футбол в Київ. І навіть набагато "перплюнув" його, хоча ми ніколи не влаштовували змаганнь хто більше виїздів зробить. Але Ігор вживу бачив більш важливі та значущі пернмоги наших улюбленців.
Дякую тобі, друже, за все!
Як добре шо ти у мене є