ТОЧКИ ЗОРУ
Віталій Пасічний — 14 листопада 2026, 12:00
Футбольний оглядач
Збірна Північної Ірландії приймає "головну команду" країни в статусі лідера групи Ліги націй. Матч першого кола вона виграла в нашої збірної 3:0, а на Євро-2016 перемагала її з мінімальним рахунком.
"Чемпіон" намагається зрозуміти, як збірна без жодної зірки стрибає вище зірок.
На початку 2010-х північноірландці були синонімом поняття "дуже слабка збірна". Відбір на ЧС-2010 "зелено-біла армія" завершила на четвертому місці з шести, на Євро-2012 і ЧС-2014 – на п'ятому з шести. Добре, що різні андорри та ліхтенштейни додали до офіційних розіграшів – було з ким хоч якісь очки набирати. А ось Люксембург, наприклад, у відборі на бразильський ЧС узяв у британців чотири залікові бали з шести можливих.
Північноірландці були вкрай другорядною, архаїчною, посередньою командою. Звісно, суцільне "бий-біжи", але без жодного результату – і, попри всю посередність складу, можна було говорити про нереалізований потенціал.
Усі вищезгадані провали сталися за наявності в складі Джонні Еванса – чудового центрального захисника Манчестер Юнайтед, який у ті часи частенько ставав чемпіоном Англії. Стівен Девіс, звісно, до таких висот не дотягувався, але зіграв понад 300 матчів в АПЛ за Астон Віллу, Фулгем, Саутгемптон – і це за безлічі чудових сезонів ще й у Рейнджерс.
У воротах постійно виходив Рой Керролл – колишній голкіпер МЮ, якому, звісно, було далеко до іншого північноірландського воротаря "червоних дияволів", але який зробив гідну клубну кар'єру. А на виході – вакуум, порожнеча.
Коли ще й Девід Гілі – унікальний бомбардир, який за один матч у збірній умів забити стільки ж, скільки за десяток у клубі – у 2013-му повісив бутси на цвях, це здавалося фінішем, переходом в одну вагову категорію з андоррами. Але острів'яни приймають нас у статусі лідера групи, який навіть жодного разу не пропустив за чотири матчі. Що ж до цього призвело?
Ще у 2014-му запустили вікові категорії U-12 – U-16, а у 2019-му відкрилася повноцінна академія IFA JD National Academy. Це дуже рідкісний, майже унікальний для футболу проєкт: академія… збірної.
У розташованій у Белфасті системі тренуються 24 найталановитіші гравці свого покоління в категоріях U-15 і U-16. Звісно, у такому віці футболісти вже мають контракти з клубами, але п'ять днів із семи проводять саме в національній академії. І увага до них величезна – достатньо послухати головного тренера збірної:
"Я знаю про всіх цих гравців, знаю, які клуби ними цікавляться, і їхні позиції на полі. Ми, співробітники академії, щомісяця проводимо регулярні зустрічі, на яких розповідаємо про плани академії та про те, куди ці гравці вирушать. Наше завдання – максимально підготувати їх і допомогти їм, якщо випаде нагода зробити наступний крок у професійному футболі в Англії чи Шотландії".
Цікаво, чи не так? Навіть тренер національної команди не приховує: для прогресу гравцям потрібно якнайшвидше виїжджати з чемпіонату Північної Ірландії. Жодна історична ворожнеча не заважає говорити про привабливість топліги (і кількох трохи менш топових, але теж непоганих: Чемпіоншипу та шотландської Прем'єр-ліги), яка зовсім поруч, у знайомому мовному середовищі й у тих самих державних кордонах.
IFA щороку з гордістю звітує про юніорів, які підписали контракти з клубами на сусідньому острові: у 2026-му, наприклад, вони поповнили склади Сандерленда (двоє), Ноттінгем Форест, Галла, Крістал Пелес, Мідлсбро.
Водночас найкращі гравці кожного покоління від самого початку кар'єри співпрацюють із північноірландською футбольною системою та мають із нею налагоджений контакт. Якщо в епоху розквіту ірландських збірних вони вміли знаходити англійців, у яких хтось із далеких родичів був північно- або просто ірландцем, то останніми роками намітилася зворотна тенденція.
Далеко за прикладом ходити не треба: Деклан Райс грає за "трьох левів" після всіх ірландських молодіжок – а як же він міг би стати в пригоді дорослій збірній?! Така академія спонукає гравців пройнятися духом команди з дитячого віку.
Академіями та програмами нині модно пояснювати все, але у випадку із "зелено-білою армією" річ навряд чи тільки в них. Повторюся: попри всю інноваційність підходу, талантів у них зараз менше, ніж 15-20 років тому, до старту IFA JD National Academy. Нині навіть просто у вищих лігах топчемпіонатів грають лише троє футболістів, причому Шею Чарльзу з Фулгема та Трею Г'юму із Сандерленда дуже далеко до статусу Еванса, Керролла, Девіса.
Людину, яка наважилася на безнадійну справу й уже увійшла в історію Північної Ірландії, звуть Майкл О'Ніл. Футболіст, який провів 31 матч за національну збірну й зробив непогану ігрову кар'єру в клубах Шотландії та Чемпіоншипу, яскраво розпочав тренерську роботу.
Після успіхів у зовсім уже периферійному Брікін Сіті Майкл написав історію в Шемрок Роверс: ірландський клуб не лише здобув два чемпіонства після 16-річної паузи, а й став першим клубом країни, який пробився до групового етапу єврокубків. Перемога у кваліфікації над Партизаном і матчі з Тоттенгемом увійшли до ірландського епосу. І тут – збірна, причому після роботи у ворогів.
Успіхи, втім, розвіяли будь-які сумніви в найкоротші терміни. Ми чи не краще за всіх у світі пам'ятаємо ту машину для вбивств, яка переїхала Ярмоленка й Коноплянку на піку форми та навіть не здригнулася. Трохи менш очевидні жертви – греки, яких "зелено-біла армія" у відборі на Євро-2016 перемогла двічі, і угорці, з якими взяла чотири очки.
Розширення Євро спростило шлях на турнір багатьом слабким командам, але острів'ян це якраз не стосувалося: вони виграли групу, а подарунок у вигляді путівки для другого місця став у пригоді збірній Румунії.
На самому турнірі, першій фінальній стадії для країни за 40 років, у північноірландців лише в матчі з Україною було забито більш ніж один гол. Польщі, Німеччині й Уельсу вони мінімально програли, та й у матчі з "головною командою" другий м'яч забили на останніх хвилинах гри. Максимальна компактність гри, боротьба в кожному матчі, агресивний пресинг робили їхні зустрічі здебільшого нудними, але нокаутували команди, не готові до боротьби. На жаль, Україна опинилася в цій категорії так само, як угорці й греки.
"Зелено-біла армія" ще й відбір на ЧС-2018 пройшла вище за всілякі похвали. У групі з чинним чемпіоном вона домоглася максимального результату: зіграла внічию (звісно, 0:0) із чехами, обіграла їх удома, обмінялася домашніми перемогами з норвежцями, двічі перемогла азербайджанців – і посіла друге місце.
Стикові матчі перетворилися на шахову дуель, у якій закономірно сильнішими виявилися швейцарці: єдиний гол за дві гри забили саме вони. А у відборі на Євро-2020 просто не пощастило: до групи знову потрапила Німеччина, але вже в компанії з Нідерландами, а у фіналі плейоф північноірландці в овертаймі (!) програли словакам.
Апетит приходить під час їжі, і після двох невдалих кваліфікацій Майкл залишив збірну. Він пішов – і... провалився у Сток Сіті. Окрім поштовху для "гончарів" на самому початку, він не показав нічого – натомість запам'ятався серією з дев'яти поразок поспіль.
Що ж, Майкл швидко визнав свою помилку: після звільнення у 2022 році він одразу підписав зі збірною контракт на п'ять із половиною років і навіть на нову пропозицію, від Блекберна, погодився виключно за умови суміщення посад протягом кількох місяців.
Згадана вище опіка національної академії потрібна О'Нілу не менше, ніж його юніорам. У нього унікально молода команда: 16 із 24 гравців, викликаних на найближчі матчі, не досягли 24-річного віку, а матч першого кола, який завершився перемогою острів'ян 3:0, приніс рекорд за весь час після Другої світової війни.
Середній вік гравців, які громили Україну, становив лише 22 роки. Деякі футболісти нинішнього складу (наприклад, ще один північноірландський воротар МЮ Дермот Мі та нападник Евертона Брейден Грем) поки що жодного разу не зіграли за свої клуби. Відчувається, що тренер знає своїх підопічних за тією самою академією.
А працює з футболістами справжнісінький аксакал. За паспортом О'Ніл зовсім не старий, але за досвідом роботи він серед чинних тренерів збірних на другому місці у світі. По суті, навіть на першому: в О'Ніла зараз 110 ігор як головного тренера Північної Ірландії, а лідирує Кольдо – колишній воротар, нині тренер Андорри, який, за всієї поваги, вирішує завдання іншого масштабу. Важко переоцінити авторитет такого тренера в колективі.
У цьому контексті слова Майкла про те, що він знає все й про всіх талантів, звучать зовсім інакше. У масштабах двомільйонної нації він знає, мабуть, узагалі кожного професійного футболіста – і, звісно, давно заслужив право ставити той футбол, який уміє найкраще. На рівні Чемпіоншипу ідеї О'Ніла виявилися наївними, але коли йому дають на реалізацію 5,5 років й карт-бланш, виходить оборонна машина.
Повторюся: за чотири матчі, протягом яких довелося зіграти проти Кварацхелії, Собослаї, Мікаутадзе, Ярмоленка, Яремчука, Судакова, гравці, яких прозвали збірною Чемпіоншипу, не пропустили жодного разу.
Цікава річ: О'Ніл, навіть якщо викреслити пару років у Стоку, працює в "зелено-білій армії" дев'ятий рік, але поразки збірної України у 2016-му й 2026-му нічим не відрізняються. Той самий програш усієї можливої боротьби, та сама неготовність до суперника, який повністю оновився, ті самі спроби "переграти" суперника завдяки передачам, які більше заплутують тебе самого, ніж опонента. А щодо "збірної Чемпіоншипу", то головний, мабуть, український експерт із цієї ліги Дмитро Джулай сказав:
"Що змінилося за 10 років? Нічого. Те саме ставлення до суперника, те саме безглузде базікання про Чемпіоншип, про який мало що знають ті, хто про нього говорить"
Збірна Північної Ірландії знайшла у своїй слабкості свою силу. У неї немає не те що нового Беста – який, між іншим, не привів батьківщину до жодних досягнень – у неї й нового бомбардира на кшталт Гілі немає, а гравець Ліверпуля Бредлі відновлюється після розриву "хрестів".
Але саме розуміння, що вона досягла дна й у неї немає зірок, стало приводом пресингувати в 11 гравців, робити ставку на боротьбу, а не на чергову тікі-таку – і, несподівано, стати сучасною командою.
Багато бігати нині вчать і найкращі тренери світу, у командах із мільярдним бюджетом. Почеттіно змушуватиме або принаймні намагатиметься змушувати дуже багато бігати гравців МЮ – так само, як раніше робив це в Тоттенгемі та ПСЖ. Ну і, звісно, Чемпіоншип, який регулярно дарує такі команди, як Брайтон, Борнмут, Рексем – не та ліга, де грають нездари. Саме в ній і виростають такі бійцівські гравці, як нинішня "зелено-біла армія".
Збірна Північної Ірландії справді не має у складі зірок, але в неї є ігровий почерк, стиль. Вона могла б навіть Беста викреслити зі складу, особливо якби той порушував режим – і "зелено-біла армія" розвиває ті навички, які опанувала найкраще.
Збірна України, тим часом, маючи у складі гравців ПСЖ, Бенфіки, Евертона, прагнутиме уникнути вильоту до третього дивізіону – і для розв'язання цього завдання везе п'ятьох абсолютно різних нападників на дві гри.
Джерело:
х х х