Як я почав вболівати за Динамо і чому вболіваю й досі.

Я не випадково написав ці мудрі слова у епіграфі до моєї розповіді. Мало буде незгодних з цими словами, я думаю.

Динамо - одне слово, шість букв, всього на всього… Але ж як воно багато значать для мене. Знаєте, перечитати зранку всі новини на динамівських сайтах – це для мене, як почистити зуби. Це вже на рівні підсвідомості, я навіть сам не помічаю, як не вільно оточую себе всім динамівським. В мене стеля у кімнаті розписана іменами динамівських гравців, а по середині велике «Д» та «одне життя – одна любов». В мене на комп’ютері, на телефоні -  ромб на заставці. В мене ручка з емблемою Динамо. Буваючи в Києві я вважаю своїм обов’язком відвідати стадіон Динамо ім. В. Лобановського. Я пам’ятаю, як вперше побував на цьому стадіоні. Це було у 2009-у році, Динамо приймало столичний  Арсенал і перемогло, здається, 2:0 (другий гол забив Тіберіу Гіоане), я приїхав лише на другий тайм. Живу я у Чернігові і тому відвідати гру мого улюбленого клубу – це велике щастя для мене.

Боже, я ледь не плакав, коли нарешті побачив свого кумира, Шеву - вживу, хоч і не угрі, а лише на розминці, та все одно... Це було  не так давно, у матчі з Рубіном. Як же я іноді заздрю людям, які живуть у Києві, бо ж вони мають змогу відвідувати кожний домашній матч динамівців.

Як я почав вболівати за Динамо? Я вам відповім, я це чітко пам’ятаю. Був 2004-й рік, мені було 10 років. Суперкубок розігрували Динамо та Шахтар, ну, як завжди в ті роки. І от я, малий, дурний, не міг ніяк вирішити, за кого мені вболівати. І тоді я сказав собі, що буду вболівати за ту команду, яка виграє. Діло дійшло вже до пенальті, рахунок 5:5, йде пробивати СаШо. Я тоді подумав, що буде дуже цікаво, якщо він заб’є, адже в серії пенальті черга рідко доходить до голкіперів. От Шовковський розбігається і легесенько пробиває у лівий нижній кут. Я не знаю, що тоді зі мною сталося, та я вже не міг уявити, що можу вболівати за яку-небудь іншу команду. Це наче кохання з першого погляду. Я донині не можу це пояснити. Ніби сам Бог зробив так, щоб я вболівав за Динамо. Проте по справжньому, серйозно я почав вболівати за киян років з чотирнадцяти, коли був вже більш-менш свідомий хлопець.

 В силу багатьох причин я не займаюся футболом на професійному рівні, проте, як навіжений, мрію коли-небудь вийти на поле в динамівській футболці. Перед сном я за часту уявляю, як граю за Динамо важливі ігри, забиваю вирішальні м’ячі. І нехай це лише фантазії, хтозна, можливо колись таке й станеться, нехай і не на професійному рівні.

Чому я й досі вболіваю за Динамо? А ось на це питання чіткої відповіді я вам не дам. Звичайно, я би міг сказати, що побувавши вперше не грі Динамо я запам’ятав цю атмосферу; що в Динамо грає мій земляк, чернігівець, Андрій Ярмоленко; що Динамо клуб з великою історією. Це все, безперечно так і є, проте це не головне. Я не через це вболіваю за Динамо. Знаєте, є таке поняття, як «динамівське серце»? Кожен вболівальник київського клубу має його, я в цьому впевнений. Я теж його маю. В мене теж динамівське серце. Мені іноді здається, що в мене на самому органі є буква «Д».

Будучи відвертим, я вам скажу - я намагаюся жити думаючи лише мозком про всі наслідки, про майбутні перспективи, про багато іншого. Але коли справа доходить до футболу – все, мозок повністю відключається,. Тоді я живу лише серцем, лише своїм динамівським серцем, яке вірить, що все буде добре. Як би не грала команда, який би не був тренер, президент, команда – серце вірить, серце вболіває…