Цікава розмова з Денисом Босянком

Корифей українського коментаторського цеху розкритикував політику вітчизняних клубів, розповів про подробиці резонансного "трансферу" Дмитра Джулая, а також запевнив, що російською мовою не коментуватиме вже ніколи.

Інтерв’ю з Денисом Босянком назрівало вже давно. Бесіда з такою непересічною особистістю ніколи не потребуватиме інформаційного приводу, хоча попередні дні якраз підкинули одразу дві теми для розмови.

Насамперед, Босянок дійшов згоди з Першим Національним, тож коментуватиме матчі Євро-2012. Очікувалося, що його колегою в цій приємній справі стане давній товариш Дмитро Джулай, однак той…спакував валізи в Ірландію.

Чому так сталося? Що буде далі? Чи не втратить Україна ще й другого культового коментатора? Про це, а також про всяку-всячину, зокрема, перспективи "Металіста" і "Динамо", Денис Босянок розповів журналістові сайту "Футбол 24".

"Сьомін розбив серця справжніх уболівальників"

- Денисе, розпочнімо з найбільш "гарячої" теми. Сьогодні "Металісту" належить зіграти повторний матч проти "Олімпіакоса". Чого очікуєте від цієї гри? Наскільки катастрофічними є оті домашні 0:1?

- Я вважаю, що команда Маркевича вже програла свою дуель "Олімпіакосу". Буду щиро здивований, якщо вона виграє на полі грецького суперклубу. Тобто я не вірю в те, що "Металіст" заб’є два м’ячі і пропустить менше.

- Що трапилося минулого тижня? Можливо, після "Зальцбурга" була банальна недооцінка суперника?

- Я не маю права та змоги аналізувати, бо я не дивився матч. Зовсім. Я просто не слідкую за "Металістом" в таких деталях, щоб потім глибоко аналізувати гру команди.

- Складається враження, що ми так і не навчилися грати проти еллінів. Що клуби, що збірна частіше поступаються, аніж перемагають…

- Ви натякаєте на грецький комплекс? Він просто дуже пам’ятний через поразку національної команди. Але в нас багато незручних суперників, правда? Не тільки Греція. До того ж, на мій погляд, з греками насправді немає дуже глибоких невдалих традицій. Навпаки. Це просто в останні сезони так склалося, що поступилася національна команда і всі задумалися: "Чому?" Ніякого комплексу немає. Причина у конкретних проблемах того чи іншого українського клубу.

- Серце "Металіста" - латиноамериканське. Чи імпонує вам легіонерський шлях розвитку клубу?

- Якщо дивитися в корінь проблеми, то, звісно, ні. Я хочу, щоб в Україні розвивались дитячо-спортивні школи, адже це справжній шлях у майбутнє. Звісно, куди легше купити готового футболіста, ніж виростити свою дитину, і не одну. Тому що це – набагато довше. Шлях через придбання іноземців і їх продаж – малоперспективний. Цей комерційний підхід сповідують практично всі власники тих українських клубів, які виступають у єврокубках. У них одна політика. Вони розвивають свої дитячі школи, але цих юних дарувань ми практично не бачимо. Така політика не має права на існування. Я – проти такого розвитку будь-якого клубу.

- Наскільки глибоко відстежуєте події в українському футболі? Адже глядач асоціює вас, як правило, зі Серією А…

- Я відслідковую матчі улюбленої команди, тобто, київського "Динамо". Ці ігри переглядаю дуже ретельно. Решта – за наявністю часу і бажання. Матчі "Шахтаря" і "Металіста" в єврокубках не дивлюся взагалі, - зізнаюся чесно.

- Ви згадали про "Динамо". Чи помітили в цьому клубі якісь позитивні зрушення?

- Немає ніяких позитивних зрушень. Страшний сезон, чорний сезон…Як на мене, такої слабкої команди не було ще з часів Сабо. Насамперед, через тренера. Страшно полохливий футбол від Сьоміна просто розбивав серця справжніх вболівальників. Команда грала з однією тактикою – полохливою, примітивною і просто неприйнятною. Особливо це було помітно в Європі.

- Напевно, ще й проблеми з дисципліною наявні, чи не так?

- "Динамо" вже давно не може похвалитися тим, що колектив є дружною сім’єю. Атмосфера там не найкраща. Багато хто про це каже – не в мікрофон, звісно, а поза очі. Угруповання в команді – про це давно всім відомо. Я, принаймні, не бачу єдиного колективу, могутнього колективу. Це також йде від керівництва і головного тренера.

- Чи можуть якось вплинути на ситуацію ветерани – Ребров, Лужний? Та й Шовковський, який безпосередньо на полі диригує колективом…

- Важко сказати… Лужний розчарував рішенням, коли залишився в команді після того, як його не призначили головним тренером. Очевидно, він вирішив піти більш легкою дорогою. Шовковський – на своєму місці. Він попри те, що грає друге десятиліття, все одно знаходить для себе в грі задоволення і якісь орієнтири. Та й нижче від свого середнього рівня не опускається. Ну а Ребров починає працювати тренером – що можна від нього чекати? Всі вони здатні вплинути, але лише тоді, коли будуть розвиватися і йти вперед власним шляхом. Дуже б хотілося, щоб Лужний і Ребров виросли у хороших тренерів – сильних і незалежних. Для цього, можливо, треба спробувати себе не під теплим крилом домашнього клубу, а піти працювати в іншу команду.

"Дав слово, що не коментуватиму російською"

- Ви працюватимете на матчах чемпіонату Європи. Вже відомо, скільки ігор пропустите "крізь себе"?

- Думаю, що перепаде 16 матчів, а загалом працюватимуть три коментатори. Окрім мене це Столярчук, а ім’я третього наразі невідоме.

- Напевно, вже відтепер провадите приготування, щось підчитуєте?

- Ми робимо це щодня, це наше ремесло. Конкретно я готуватися не можу, адже наразі не знаю, які матчі коментуватиму.

- За кого триматимете кулаки, окрім збірної України?

- Крім нашої національної команди? Я вже давно вболіваю за Італію. Ви самі, напевно, здогадуєтеся. Існує ще одна збірна, яку підтримую стільки часу, скільки є свідомим вболівальником, - це Ірландія. Волею жереба вони опинилися в одній групі.

- Очікувалося, що вашим партнером стане Дмитро Джулай, проте він вирушив у Європу. Чи став для вас несподіванкою такий крок?

- Звичайно. Дуже давно один одного знаємо. Ми 15 років працювали разом, і я сподіваюся, що ще попрацюємо (Пауза). Прикро, прикро – не те слово. Відхід Джулая взагалі ставить під сумнів "Спорт-1", майбутнє існування цієї компанії, адже дуже багато зроблено спільними зусиллями. Але в нього була пропозиція, у нього сім’я, діти, і йому треба їх годувати. Дмитро прийняв цю пропозицію і поїхав працювати в Ірландію.

- Що відомо про телеканал "Сетанта Євразія"?

- Це ірландський спортивний супутниковий канал, штаб-квартира якого – у Дубліні. Джулай поїхав коментувати чемпіонат та Кубок Англії на СНД. У них ще немає штаб-квартир. Не лише в Україні, але й у Східній Європі загалом.

- Коли Дмитро повернеться додому бодай на кілька днів?

- Це треба в нього запитати. На кілька днів – навряд чи, тому що він довго чекав на візу, тож тепер працюватиме до завершення сезону. І лиш тоді зможе на короткий проміжок часу повернутися до Києва. Якщо, звісно, хотітиме. Скоріше сім’я до нього туди поїде.

- Яким бачите своє майбутнє після Євро? Можливо, також вирушите в Ірландію?

- Важко про це говорити зараз. Я не хотів би працювати за кордоном, якщо чесно. Мені хочеться працювати і жити на своїй землі. І у мене немає планів неодмінно поїхати за кордон, тому що там легше. Треба тут щось змінювати. Зрештою, повинен хтось і в Україні працювати. Тож планів виїхати у мене немає. Як, зрештою, немає і впевненості в світлому майбутньому "Поверхность ТВ" (Пауза). Ну й плюс – там (на "Сетанта Євразія" – Авт.) коментування на російській мові, а я не хочу коментувати російською.

- Принципово?

- Так. Одного разу я вже "згрішив". Це було у 2000 році на СТБ. Після цього не хочу. Дав собі слово, що не коментуватиму російською.

"Пішов у "бунтівну" журналістику"

- Звідки у парубка, який народився в російській глибинці, а зростав на зрусифікованому півдні України, з’явилася така пристрасть до державної мови?

- Ну, я горянин за походженням, адже народився на Уральських горах. Але зараз мені вже важко уявити себе десь в іншому місці. Так склалося, вітром завіяло мене на південь України, де українською мовою майже ніхто не говорив. Пощастило, що доля поєднала з рідним факультетом журналістики в столиці України. У мене були дуже гарні викладачі, а також люди навколо – друзі, однокурсники. Дякую за них Богові. Тоді, двадцять років тому, університет насправді був осередком культури і освіти.

- Пригадуєте свій найперший вихід в ефір?

- Мій перший серйозний ефір – це Кубок Кубків 1997 року, матч "Ліверпуль" - "Парі Сен-Жермен" на "1+1". Перед цим був матч збірної світу та збірної Бразилії на каналі "ТЕТ". Дуже довго готувався до поєдинку "Ліверпуля", що там казати! Мене трусило – це я добре пам’ятаю.

- Є у нас коментатори, які породили "перлів" на кілька томів. Напевно, і ви час від часу потрапляєте в курйозні ситуації?

- Які курйози? Гм… Забуваєш, як правило, кнопку вимикати коментаторську, тож в ефір просочується слово гаряче і лайливе. Одне таке слівце в мене вихопилося під час огляду матчів Ліги чемпіонів, але, начебто, ніхто не відреагував. Просто конфуз відбувся пізно, вночі.

- Яких якостей бракує нашим молодим коментаторам?

- Я не буду судити нікого і ніколи. Це робота слухачів і глядачів. З мого ж боку – це некоректно.

- Чим цікавиться Денис Босянок окрім футболу? Якщо музикою, то якою? Якщо книгами, то яких авторів?

- Ну от, ви практично відповіли на своє запитання – це рок-музика, література і риболовля. Ось такі три мої пристрасті. У літературі в мене багато улюблених імен. Назву, напевно, наших… Найбільший вплив на мене мали дві людини – Василь Андрійович Симоненко і Олесь Терентійович Гончар. А ось саме через рок-музику вирішив піти у "бунтівну" журналістику. Можливо, зараз це мало хто зрозуміє – як коментатор може бути "бунтівним". Але ж загалом журналістика – це і є

Автор: (sergiy_tyschenko)

Статус: Старожил (632 комментария)

Подписчиков: 0

21 комментарий
Лучший комментарий
  • Володимир Juk(JukVova) - Опытный писатель
    15.03.2012 13:40
    • 12
Комментировать