O tempora! O mores!

Якась дивна річ життя. Все весь час змінюється, змінюється, змінюється, змінюється. Щось змінюється на краще, а щось на гірше. Іноді більше бачих гарних змін і таке відчуття,  що ось воно щастя, а іноді бачиш більше поганих змін і якось накриває оце безвихіддя.

Згадую, що ще років 5-6 тому український футбол являв собою неймовірну тоску і жалюгіддя.

Оці вічні 0-0, 1-0, оці вічні пустопорожні трибуни. Тоска лізла з кожного клаптика футбольного поля. Зараз все значно веселіше і по рахункам, і по грі, і по інфраструктурі. Ще пару років і грати при пустих трибунах стане дурним тоном. Це все я розказую про гарні зміни, про покращення життя вже сьогодні, так би мовити.

А от що стосується поганих змін, то мене дуже дратує оця мавпяча звичка передирати все з Європи. Ще кілька років тому уявити собі було не можна, що хтось вболіватиме в Європі проти української команди. Чемпіонат чемпіонатом, а єврокубки завжди були чимось святим і усією країною вболівали за українську команду не зважаючи на те, звідки вона і як грає в чемпіонаті. 

Динамо стало народною командою саме на цій хвилі: в часи неімовірної розрухи, перемоги Динамо виглядали як промінь світла в темному царстві. Можна зі впевненістю казати, що люди жили від гри до гри. На матчі чемпіонату на ДК ледь набиралося 5-6 тисяч, а на єврокубки завжди забивали 80000-ний Олімпійський під завязку. Людина, яка вболівала тоді проти ДК виглядала, як ворог народу.

Потім результати у ДК трохи погіршилися, на перший план стали виходити і інші українські команди. І тепер ми усією країною маємо вболівати за них. Говорити, що я не вболіваю за Харків чи Полтаву, бо "я - справжній вболівальник ДК", це якась неймовірна відсталість і духовна обмеженість. Ми насамперед українці і ми завжди відрізнялися тим, що прагнули жити усім народом, як одною великою родиною. 

Якщо болєли Мілану вболівають проти Інтера в Європі - це проблема європейців, ми ж завжди вболіваємо за своїх. Може перемоги Шахтаря чи Металу чи Дніпра (хоч це давно було) і не приносили такої радості як перемоги ДК, але це все одно перемагали наші. І в такі моменти все одно за кого ти вболіваєш в чемпіонаті, в цьому конкретному матчі ти вболіваєш за українську команду. Це очевидно.

Тим же хто говорить: мені похер на Метал, я болею за ДК, хочеться нагадати, що ДК цього року показала невиразну, безвольну гру і безславно вилетіла з єврокубків. Якби ДК дійшло до 1/4 ЛЄ, вболівали б за ДК, але погодьтеся, що важко вболівати за команду в турнирі в якому вона не грає.

На стадіонах часто кричать Україна понад усе. Іноді недостатньо просто кричати, іноді треба так жити.

Автор: (dimicandum)

Статус: Старожил (665 комментариев)

Подписчиков: 0

41 комментарий
Лучший комментарий
  • roma(DARSON) - Наставник
    16.03.2012 15:34
    А я лучше порадуюсь серебру Виты Семеренко в спринте в Ханты-Мансийске!
    • 2
Комментировать