Прочитав сьогодні Морозова.Тема протистояння Москви і Києва у футболі не новаТа не про неї піде мова.. Сергій Морозов критикує Сьоміна за раціоналізм,за катеначчіо дорікає, що він не культивує атакуючий футбол не забувши, при цьму похвалити основного конкурента киян за той таки атакуючий футбол.
Шановний експерт забув скільки бруду саме Москва вилила на Лобановського за раціоналізм за виїз ну модель.Так була у Валерія Васильовича і така зброя в його арсеналі.Забув пан Сергій, що у Лобановського захищатись комада починала при втраті мяча ще на чужій половині поля, що гра грунтувалась на бездоганній фізичній підготовці,. до автоматизму доведеній командній грі., з блискавичним переходом до атакуючих дій. Я не погоджусь, що Сьомін не атакує.Він атакував і Брагу і Рубін і Маккабі і в Луганську. Болільник, який памятає гру Динамо Лобановського легко передбачив би розвиток подій недавнього матчу в Луганську. Шалений темп з початку гри і 2 або 3-0 до 20 хв першого тайму , а там уже й раціоналізм можна включати. Не вийшло б у першому таймі- пресували б доки Зоря не здохла ,а таки забили б. А Команда Сьоміна не обтяжена еврокомпанією атакує так, що скоріше морить себе, а не суперника. Цей ролик, на мою думку , актуальний й на сьогоднішній день.Зверніть увагу на статистику, яку викладає коментатор, та згадайте слова метра, що в футболі вже все придумано, що його треба лише вдосконалювати,слідкувати за тенденціями, а може трошечки й заглянути вперед.
Гра в один дотик 84 - 2
Довгі передачі 47 - 6
Ведення м'яча 9 - 60
Удари по воротах 18 - 5
Відштовхуючись від цих даних і порівнюючи з сьогоденням можна говорити про нинішні тенденції: гра Динамо по суті еволюціонувала до рівня гри московського Торпедо зразка 1997. Тож С. Морозов правий, коли стверджує, що Сьмін і Газзаєв зробили з Динамо російську команду, з великою кількістю дрібних передач, стіночок, п’яточок, неспішним просуванням по полю, з атаками переважно по центру (останнє твердження більш характерне для Сьоміна), з недостатнім рівнем фізичної та ігрової підготовки, з недостатнім вишколом. Динамо показує нині нетрадиційну, не характерну для себе, а порівнюючи з напрямком в якому колись воно рухалось, відсталу, другорядну гру.
Правда я не погоджуюсь з С. Морозовим, що Динамо показує захисний футбол. Думаю, що захисного, прагматичного, раціонального, атакуючого, веселого, іскрєннєго і таке інш. футболу не існує, є просто футбол. А ті всі атакуючі чи прагматичні футболи не що інше, як літературні штампи, суспільні стереотипи створені для маніпулювання громадською свідомісю, для нав’язування позитивного чи негативним відношення до окремих осіб, ідей, команд, явищ.
От скажімо мене колись у 1974 році шокував матч Мілан – Спартак М. Мабуть відсотків 70 всього часу Спартак володів м’ячем, просидів на воротах суперника, а рахунок 4-0 на користь Мілана. Ну і хто з них показав атакуючий футбол? А що, у матчі із Зорею Динамо грало в захисний футбол? Та як раз воно атакувало весь матч з усих сил, які у них були. Якби уявити, що до того матчу Зоря не тренувалась би місяців зо два, то Динамо на фоні такої Зорі показало б і шикарні комбінації, індивідуальні проходи, удари, "іскромьотниє" атаки і всю іншу смакоту футболу. Але на біду Динамо Зоря краще, принаймі фізично, була підготовлена до матчу, лише за таких умов можна було нівелювати різницю в майстерності гравців. А в цих умовах неякісна ігрова і тактична підготовка Динамо подарувала у Луганську видовище повної безнадії для прихильників київської команди.
Коли Лобановський повернувся до Києва перше, що впало у вічі, це явне збільшення гри в один дотик, порівнюючи навіть не з грою, яку поставив Сабо, а з грою Динамо до 1990 року. Продивляючи кліп, що розмістив автор блогу разом з кліпом, де збірна демонструє блискавичні контратаки у 3-4 ходи у минулорічному матчі з німцями (3-3) я відчу себе так, ніби вийшов з темного підвалу на свіже повітря під промені яскравого сонця.