Капітан «Динамо» перейшов із складу українського гранда в скромну команду чемпіонату Бельгії. У відвертому інтерв’ю «УФ» Сергій Сидорчук розповів про те, чому можна навчитися в «Вестерло» та Лізі Жюпіле, навіщо виходити з зони комфорту та в чому вітчизняний футбол переходить на приклад бельгійського.
— Передовсім, вітаємо вас із першим гольовим пасом у «Вестерло» — гарний додаток до першого голу, який у вас був раніше. Віддаючи пас на дебютанта Верманта, не сумнівалися в повному взаємопорозумінні, що Ромео ввірветься саме туди, куди ви направляєте м’яча?
— То був такий момент, коли будь-який нападник діє на інстинкті. Хоча передача дійсно була розрізною, проте Вермант також розумів, що він має бігти саме туди. Мені подобається, що у нас з’явився саме такий форвард. «Вестерло» потребувало підсилення атаки, тому що в нас двоє провідних нападників на тяжких травмах — переломи, пошкодження такого плану, що ми їх втратили надовго.
І от в особі Ромео ми отримали не просто нападника, який може вриватися в вільні зони. Він непогано грає корпусом, вміє притримати м’яча, поборотися, зіграти спиною до воріт. І це молодий зовсім хлопець, який прибув в оренду з Брюгге! Сподіваюся, що Аллах’яр, який прибув до нас, в якості вінгера чи нападника в відтяжці ще більше урізноманітнить нашу гру.
До речі, якщо узагальнювати, то одне з яскравих моїх вражень від бельгійського чемпіонату — це форварди.
— Заповідник форвардів! Адже у нас в українському футболі, за влучним висловом одного діяча, бомбардири — це вимираючий вид, і є тільки останні акули зі вставними щелепами…
— Так, так. От в Жюпіле-лізі в кожній команді є свої особливі й оригінальні форварди. Хтось із лідерів має високого бомбардира, в когось — невисокий міцний богатир, хтось покладається на стрімкого спринтера, в іншого — малорухливий «король карного майданчика». Це велике враження від бельгійського футболу — який він різноманітний і як багато тут різних стилів і тактик.
— До речі, про Аллах’яра. Наші-то інсайдери запевняли, що він однією ногою в «Поліссі»… Що сам Сайядманеш про це каже?
— У мене вже була з ним особиста розмова. Звісно, я не маю права її переповідати. Але, з того, про що можу говорити, в нього був варіант із «Поліссям», думаю, він його всерйоз розглядав, але вибрав саме «Вестерло».
— Власне, ми в Україні розуміємо, чому. Адже дари його земляків щоночі дзижчать над українськими містами та селами. Пощастило ж вам на одноклубників — іранець Сайядманеш, росіянин Нойштедтер казахо-киргизо-німецького походження, місто народження якого — «Дніпро». Як ви з ними спілкуєтеся?
— Я вже говорив про це, і зараз не хотів би повторятися. В особистому спілкуванні з цими людьми я почув таку позицію, яка мене задовольнила. Вони не мають нічого проти України, співчувають нашому горю та… Втім, хай самі про це говорять, це їхнє право чи справа.
— В ігровому плані Аллах’яр після чемпіонату Англії — зовсім не той, яким був у Зорі?
— Мені важко порівняти: раніше я його бачив по 200-300 хвилин за сезон, та й у грі. А зараз я бачу його в тренувальному процесі. Це цікавий гравець, який має посилити «Вестерло».
— Гаразд, давайте про хороше. Нічия 2:2 з одним із лідерів при вашому асисті — прекрасний результат. Тим більше, «Гент» досить добре знайомий українським вболівальникам по цьогорічних матчах Ліги конференцій проти «Зорі». Вас здивував за грою цей суперник? 4:1, 1:1 із луганцями — закономірний підсумок?
— Важко сказати, щоб здивував. Але й порівнювати мені важко — адже внутрішня арена та єврокубки це різні турніри. До того ж, взимку Гент продав кількох гравців і зараз ще кількох відпустив на Кубок африканських націй. Тож, до певної міри, Зоря та «Вестерло» зустріли різні команди.
«Вестерло» добре попрацював, щоб бути готовим до цього суперника. Більше того, ми не нічиєї хотіли, а перемоги. Гент мав перевагу 60×40 в володінні м’ячем, але контроль гри був за нами. Пропустити два м’ячі зі стандартів дуже прикро — «Вестерло» заслужило в цій грі на більше.
— «Вестерло» загалом потужно грає проти топових суперників — «Брюгге» та «Андерлехту» програвали в один гол, забрали очки в «Стандарду» та «Генка». Якщо міряти клас матчами проти сильних суперників, перспективи «Вестерло» хороші?
— Дійсно, тут, у Бельгії, часто буває, що коли не глянеш на місця в таблиці, не зрозумієш, хто тут лідер, а хто аутсайдер. Кожна команда має якісь свої сильні сторони. Багато клубів співпрацюють на міжнародному рівні з топами. У Бельгії є клуби-сателіти учасників АПЛ, Ліги 1. Вони ставлять перед собою завдання не просто посісти таке-то місце, а гарно грати, відкрити щось нове в своїх тактичних можливостях, розвинути футболістів, яких їм довірили гранди.
— Хто вам найбільше сподобався в Жюпіле-лізі?
— За грою відзначу «Андерлехт» і «Уніон Сен-Жиллуаз». Вони не випадково лідирують і, радше за все, розіграють чемпіонство. Взагалі, бельгійські клуби так здорово, віртуозно, працюють з кадрами, що просто-таки хотілося б напроситися на стажування, подивитися, як зсередини це все влаштовано.
— Рік де Міл очолив «Вестерло» у грудні. В чому різниця порівняно з Йонасом де Руком? Те, в що ви все життя грали в Україні, актуально для Бельгії? Що нового для сучасного центрального півзахисника ви відкрили для себе в Жупіле-лізі?
— Ви знаєте, мені скоро 33 роки, але я все ще відкриваю для себе щось нове в футболі. Не лише тільки в тактиці, а й у тих дрібницях, які є такими важливими в футболі. Зараз от ми граємо в два опорники, і головна вимога тренера — щоб ми були постійно available (доступними — англ.) для м’яча та мати постійний connect (зв’язок — англ.) зі своїми захисниками та гравцями групи атаки. Весь час треба бути готовим віддати пас і прийняти пас. Такого рівня залученості в гру від команди-середняка не топового чемпіонату відразу навіть не чекаєш.
Здавалося б, я давно граю центрального півзахисника та знаю вимоги та потреби цього амплуа. Проте тут треба постійно грати на плечі нападника, коли ми на м’ячі. Щоб твій опонент під тиском губився, не знав, куди йому йти.
— Але ж і ви — не лише зовсім руйнівник. Ми пам’ятаємо як голи, так і асисти Сидорчука за «Динамо».
— За класифікацією Валерія Васильовича Лобановського, футбол це про творчість і ремесло. Я, в такому випадку, більше ремісник, ніж творець. Якщо містер Луческу дозволяв мені розвертатися з м’ячем, то в Бельгії це вже постійна частина гри — можливість, що я розверну гру команди, своїм пасом направлю всю команду в іншу сторону.
— Слухаю вас і таке враження, що ви дивитеся на сьогоднішній футбол вже очима тренера. А я вже збирався був запитувати, навіщо вам в принципі Бельгія після «Динамо»…
— Одним із чинників, чому я зважився посеред футболу в такому віці перейти в «Вестерло», це була нагода побачити, як працює ця система бельгійського футболу. Мої роки в «Динамо» — це було прекрасно. Я насолоджувався виступами в Києві. Проте все-таки, коли ти довго на одному місці, ти не маєш матеріалу для порівняння.
Простішим рішенням було б залишитися й не виходити з зони комфорту. «Динамо» — чудовий клуб, навіщо змінювати його на якийсь інший? Але в віці за 30 нові виклики та враження — це дуже важливо для футболіста.
— Наскільки важкий тренувальний процес у «Вестерло» порівняно з українськими традиціями? Є знамените відчуття «Ой, робочий день закінчився так швидко, чим себе зайняти?»
— Коли я опинився в Бельгії, я багато на що глянув іншими очима. Не кажу, що тут усе на 100% правильно. Просто для мене це нові відчуття, враження, навчання. Це важливо — розуміти, що тобі є чого повчитися, що є виклики, з якими ти не стикався. Роблячи цей крок у моєму житті, я хотів дізнатися щось нове й переоцінити свій попередній досвід.
Важливі навіть не самі навантаження, як такі. Не самі вправи. Важлива організація справи. От я уважно читав усе про вибори в УАФ — і там Андрій Миколайович одним із завдань заявив діджиталізацію. Так от, у Бельгії вона є й працює! У нас, гравців і тренерів «Вестерло», на мобільному встановлено application (додаток — англ.), у якому вказано все: розклад тренувань, завдання гравцям, контроль за їжею, сном, навантаженнями. Це неймовірно!
Така аплікація для телефону коштує не всі гроші світу, це можуть робити й українські клуби. Ви не уявляєте, наскільки це зручно й корисно. І це один маленький приклад. Насправді ж багато що в Бельгії можна вивчати і впроваджувати в нас.
— Для футбольної України Бельгія — знакове місце. Тут перезавантажилися Малиновський і Яремчук, пограли Соболь, Воловик, Тотовицький, Безус, Пластун і добрий десяток інших хлопців. Завдяки чому тутешній чемпіонат настільки зручний для східноєвропейців у поступовій адаптації в Європі?
— Чому їдуть наші футболісти за кордон (особливо зараз) — це ясно. Чому їдуть саме в Бельгію — тут є історична складова. Ще від того часу, коли кілька наших гравців у 90-х і 2000-х успішно заграли в цьому чемпіонаті, тут дізналися про українців. Той же Серебренников із його успішною кар’єрою відповідальний, напевно, за більш як половину переходів наших земляків сюди.
Далі серед кількох невдалих переходів з’явилися Малиновський, Яремчук, той же Безус, якого ви згадали. Вони запровадили підвищений попит на наших гравців. Це добре, що їх тут знають з кращої сторони. Завдяки цьому інші проходять коротший шлях до свого шансу.
— Якщо відмотати назад, граючи в «Динамо», до «Вестерло» ви мали інші конкретні пропозиції?
— Що розуміти під пропозиціями? Якщо дзвінок від агента на кшталт «Сергію, тобою цікавиться такий-то клуб, як ти ставишся до такого варіанту?», то так — були. 4-5 різних клубів називалося в такого плану бесідах. Але є зовсім інший рівень інтересу — це коли клуб виходить на тебе, на твоє керівництво. Дає зрозуміти, що готовий спілкуватися з твоїм клубом. Це зовсім інше.
— Вболівальники не зрозуміють, якщо я не уточню, а що ж це за 4-5 клубів і якого рівня це було спілкування.
— Остання за часом пропозиція — від «Аль-Айну» Реброва. Клуб із ОАЕ був цілком конкретним, до речі, проте на той момент я не готовий був залишити «Динамо», переживав за команду й не бачив можливості її покинути.
Років 7 тому була пропозиція від «Фенербахче». Ще раніше — від «Бешикташу». Серйозна настільки, що я вже прощався з хлопцями-одноклубниками. Аріс виходив на мене. Були розмови про Шотландію.
— Чому тоді ви весь час залишалися в «Динамо»?
— Бо я з дитинства мріяв про цей клуб. Якщо збулася дитяча мрія грати за «Динамо», чого ще бажати? У нас кожен сезон боротьба за вищі місця. Хороші одноклубники — причому я говорю не лише про часи дуже сильних легіонерів, а й коли підходили наші місцеві таланти. З президентом у нас склалися чудові взаємини. Щодо всіх побажань команди та моїх особисто Ігор Михайлович Суркіс старався піти нам назустріч, допомогти, підтримати. Із фанами було важко, проте при цьому завжди було цікаво. Вони нас завжди підганяли боротися до останнього. Грати за «Динамо» завжди означало боротися. Ти не маєш права бути задоволеним нічим, крім першого місця. Тільки тоді ти заслужиш повагу цих фанів. Я сподіваюся, я цю повагу мав — і цим горджуся.
— То чому все-таки відважилися піти після початку сезону?
— Одна з головних причин — це сім’я. Бажання пізнати щось нове. Прагнення продовжувати вчитися й відкривати щось для себе.
— Не останню роль, напевно, відіграло, що «Динамо» отримало за вас грошову компенсацію?
— Не без цього. «Динамо» — це моя рідна команда. Я не готовий їй сказати: «Прощай», тільки «До побачення». Навіть зараз я дивлюся не лише офіційні, а й контрольні матчі команди на зборах. Я вболіваю за «Динамо» із Бельгії та хочу, щоб команда вигравала.
— До того ж, у вас з’явилася гідна заміна. Ще один кмітливий і самовідданий запорізький півзахисник — Володя Бражко. Впізнаєте в ньому себе в його віці?
— Він навіть кращий у своєму віці за мене колишнього. Це дуже талановитий, харизматичний гравець. Я бажаю йому успіху. Звісно, на нього буде чинитися подвійний тиск. Позиція, яку ми з ним займаємо, дуже важлива та відповідальна. А Володя грає на дорослому професіональному віці років півтора. Це дуже малий термін. Проте в нього є всі задатки, щоб стати сильним центральним півзахисником. Навколо нього можна будувати середню лінію. Зараз треба Бражка підтримати, і все буде добре.
— Власник вашого нового клубу Октай Ерджан назвав свій план розвитку клубу «Вестерло»-2024». Що такого цікавого запланували саме на цей рік?
— Я з топ-менеджментом клубу ще не так багато спілкувався, щоб осягнути всі його плани. Проте можу сказати, що «Вестерло» як клуб стрімко розвивається. Про діджиталізацію я казав. А ще є ривок в інфраструктурі. Наш клуб переїхав на нову базу, де є всі умови для роботи як першій клубній команді, так і молоді: хороші поля, тренажерний зал, зали для теоретичної роботи. Все дуже здорово та сучасно. Містечко тут невеличке, проте в ньому є такий прекрасний центр, де можна зосередитися суто на футболі.
— Але клуб бореться за виживання…
— Наразі «Вестерло» розвивається. 2023 рік був дуже успішним, клуб посів шосте місце. Проте в його складі було багато орендованих гравців, а навколо них важко будувати команду на довготривалу перспективу. Добре, що зараз ми стабілізували виступи, «Вестерло» здійснив ривок у середину таблиці. Попереду в нас визначальні тури. Та в команді панує оптимізм, і те, що ми бачимо довкола першої клубної команди, надихає.
— Ви знаєте, нова база, діджиталізація — це все так дисонує з моїми попередніми інтерв’ю з гравцями бельгійського чемпіонату! Не буду називати імена, проте багато з ваших попередників говорили на кшталт такого: «Ой, Бенілюкс переоцінений у футбольному плані: старі стадіони осипаються, гравці тільки й мріють звідси вибратися…»
— Ну, стосовно стадіонів вони, можливо, й праві: тут у багатьох клубів, навіть у грандів, досить давні арени. Але, знаєте, що? У нас стадіон на 7,5-8 тисяч місць, і на кожному матчі приходить по 5-8 тисяч чоловік. Та сама ситуація в «Уніона», «Брюгге» (ці, щоправда, збираються будувати новий стадіон).
Але це може бути пов’язано зі специфікою Бельгії, де нема таких просторів, як в Україні. Тут тісно, земля коштує дорого, її мало. Розкажу вам історію про суперника «Шахтаря».
— О! Давайте!
— Чув таку легенду, що в «Антверпена» одна з трибун розташована на землі, яка належить одній бабусі. І от вона, щоб здати в оренду чи заповісти цю ділянку клубу, вимагає, щоб на цій трибуні завжди був безкоштовний вхід для всіх. І, ви знаєте, клуб підраховує: що вигідніше — погодитися на ці умови чи, навпаки, підвищити попит на квитки без цієї трибуни. Тому що кожен білет — це необхідна складова річного бюджету. Нам не зрозуміти — і в кращі часи яке у нас було ставлення до фанів і заповнюваності стадіонів…
— Чи запитували вас тренери або менеджмент «Вестерло» про українських футболістів? Якби запитали, кого б ви порадили?
— Якщо чесно, я тут не для того, щоб виступати агентом. Не буду приховувати, у мене запитували думку про тих чи інших футболістів. Особливо про молодь із «Динамо», «Шахтаря», який залишив велике враження після матчів у одній групі з «Антверпеном» — надто після перемоги над «Барселоною». Від Шапаренка в Бельгії давно в захваті.
Але зараз важко за законом виїхати чоловікам-українцям за кордон. Не у всіх же є законні підстави, як у мене, Кривцова, Ярмоленка, того ж Безуса (в усіх троє дітей або більше — авт.). А інші що?
Думка про наших гравців за кордоном хороша. Та й у Бельгії багато українських легіонерів зробили хорошу кар’єру. Проте, дивлячись, як наші збірники переходять у топ-чемпіонати і як там грають, мало який клуб Жюпіле-ліги зможе собі їх дозволити.
— Склад наших легіонерів у Бельгії поповнив Соболь. Спілкувалися з ним про перехід у «Генк»? Вірне рішення — повернутися в Бельгію після, як вважається, сильнішого французького чемпіонату?
— На мою думку, так. Чемпіонат для Едуарда не новий. Він знає, як тут грають. Часу на адаптацію також багато не знадобиться. Гравець він хороший, аби тільки не заважало здоров’я, він зможе допомогти своїй новій команді. Тим більше, Генк у Бельгії котирується високо, на початку сезону йому прогнозували боротьбу за чемпіонство і зараз є всі шанси на єврокубки.
— В чому ваша мотивація в «Вестерло»? Наскільки цікаво після команди-гранда, який бореться за вищі місця, виконувати значно скромніші завдання? Скажімо так: чи менше на вас тиску, і при цьому чи не більша відповідальність на єдиного гравця клубу, в якого 10-річний стаж виступу за свою збірну та 83 матчі в єврокубках?
— У «Вестерло» на початку сезону були місця в зоні вильоту, при цьому стратегія клубу — це, безперечно, зберегти місце в найвищому дивізіоні. Так що я не можу сказати, що тут зовсім нема тиску.
З іншого боку — відповідальність дійсно велика, бо справді в команді лише кілька гравців, старших за віком. У нас до березня лишається вісім ігор, які й визначать, чи ми зможемо видихнути з полегшенням, чи до заключних секунд сезону будемо під тиском.
— Багато хто вважає, що УПЛ варто б взяти на озброєння формат чемпіонату Бельгії з його кількома етапами, розподілом аж на три групи, єврокубковими плей-оффами. Хоча ви ще не дійшли до кінця першого етапу, як вам ці експерименти?
— Ну, це цікаво. Можливо, з часом Україні теж варто спробувати такий формат. Але станом на сьогодні у нас реалістичний варіант у два кола. Експериментувати можна буде тоді, коли почне зростати економіка, знову відродяться закриті клуби, збільшиться якісна конкуренція.
А так уявіть, клуби стараються вийти в УПЛ, а часто вже через рік-два у них проблеми й постає питання про виживання клубу. Навіщо тоді це? Такий формат — він для багатих країн, де є впевненість, що всі дійдуть до фінішу сезону та потягнуть єврокубки.
— Як оціните зміни в «Динамо»? Чи очікували, що Мірча Луческу піде прямо посеред сезону? Чи не мали думки, що це повинно було відбутися трішки раніше?
— Не буду приховувати, я знав про настрій містера, тому що підтримую з ним контакт і розумію, наскільки йому було важко. Після початку повномасштабного вторгнення і сам Луческу пережив операцію, і розлука з дружиною Неллі, в якої теж є проблеми зі здоров’ям, далася взнаки. Я можу тільки подякувати містеру за спільну роботу.
Взагалі, коли почалася велика війна, Луческу став для мене якщо не другим батьком, то, скажімо так, хрещеним батьком. Буду завжди вдячний за те, що він зробив для мене та моєї родини. Я відкрив для себе багато того, як повинен працювати справжній тренер. Луческу — це фанатик футболу. Для нього не існує в футболі дрібниць. А за обставин, що склалися, не було несподіванкою, що він попрощався з «Динамо».
— Що маєте на увазі під дрібницями та обставинами?
— Ну от уявіть, як ми прожили ці 1,5 роки. «Динамо» жило в режимі тревел-блогу: постійно в дорозі. Живеш у буквальному сенсі на валізах. Відіграв, поспав у готелі, зранку вийшов на розминку — й сідай в автобус або літак. І так чотири місяці поспіль! Такий ритм життя впливав на все: на тренувальний процес, на відновлення організму та травматизм, навіть на режим харчування.
Я не скаржуся і не хочу щось погане сказати про нашу підготовку чи організацію, навпаки, «Динамо» та його зарубіжні партнери робили все можливе, щоб згладити наші специфічні обставини. Проте ж деякі речі не згладити!.. Наприклад, ми могли пообідати о 12-й годині, а повечеряти — о 22-й. І зробити з цим нічого не можна було, тому що ось він, графік: хочеш ти чи не хочеш, а дорога забере ось скільки часу і на все інше залишиться ось така годинка-півтори.
— Тобто, на численних прес-конференціях Луческу не кривив душею і не згущував фарби?
— Ні, все саме так і було.
— Тоді ще одне, що я повинен уточнити. Навесні 2022 року про вас, Степаненка, П’ятова, кого там іще, говорили, що ви можете перейти в один із закордонних клубів. Це правда?
— Справді, кількох гравців готові були запросити «Стяуа», «ЧФР Клуж», ще якісь румунські клуби. Йшлося про короткотривалий перехід — на 1,5 місяці для початку, а далі вже дивитися. Це було пов’язано з тим, що тоді не було зрозуміло, що станеться з вітчизняним чемпіонатом. Бої йшли під Києвом. Нам пропонувалося отримати ігрову практику перед вирішальними стиковими матчами за вихід на чемпіонат світу.
Проте я, та й, здається, всі інші хлопці, мали за пріоритет саме грати за наші клуби в чемпіонаті України. Ми розглядали б такий варіант хіба за найгірших обставин, коли наш футбол не вдалося б перезапустити. А так як «Динамо» та «Шахтар» на той час обговорили та запланували міжнародні турне за мир, стало відомо, що ми зіграємо в єврокубках і готується відновлення УПЛ, то ці варіанти й відпали самі собою.
— Ваші враження від перших матчів сезону-2022/2023, коли ви виходили на поле, знаючи, що вся наша територія прострілюється ракетами, коли засідали в бомбосховищі на годину-дві?
— Та що тут говорити… Звісно, спершу було важко, а далі ти адаптуєшся. Як я говорив про постійні переїзди «Динамо», це ж стосується повітряних тривог і матчів тривалістю 3,5 годин. Буду відвертим, це не про футбол. Але на 100% потрібно було відновити чемпіонат.
— Якою була ваша мотивація грати в країні під обстрілами без глядачів?
— Чесно, я сам, коли почалися розмови про відновлення турнірів, замислився: для кого цей чемпіонат? Для футболістів, клубів і федерації? Але, коли ми відвідували поранених хлопців у шпиталі, ми від них постійно чули: «Ми дивилися ваш матч, ми за вас вболівали». Для них це єдина можливість повернутися в нормальне життя. Це важливо для воїнів, для вболівальників, для тих же юних любителів футболу. Чи багато зараз в Україні можливостей на кілька годин відірватися від цього жаху? Якраз футбол — одна з небагатьох.
Тому я примирився з думкою, що треба грати. І чемпіонат підтвердив, що це правильне рішення. І цей сезон, і попередній у спортивному плані цікавий. Зараз, мені здається, за рахунок «Полісся» Калитвинцева, «Кривбасу» Вернидуба, того ж «Руху» змагання стали ще конкурентнішими.
— І при цьому в день, коли черговий обстріл зруйнував стадіон «Локомотив», словацький прем’єр Фіцо заявив: «А ви справді думаєте, що в Києві війна? Ви ж не серйозно, я сподіваюся… Там абсолютно нормальне життя». Як жити з цим?
— Та це за межами добра і зла. Додам лише, що більшість європейців — навіть доброзичливих нормальних людей з емпатією, а не політиків — навіть не уявляють, що відбувається в Україні. Коли людям пояснюєш, що бойові дії продовжуються і кожен день відбувається по 50 боєзіткнень, коли кажеш, що великі й маленькі міста обстрілюють ракетами та дронами, що все ще гинуть щоденно люди — для багатьох це відкриття. Вони не можуть до кінця зрозуміти, що це не просто локальна війна на маленькому клаптику карти, а що країна розміром з десяток інших держав Європи повністю обстрілюється кожен день!
Доки це не відчуєш на собі, в ХХІ столітті важко це осягнути.
— Гаразд. Назад до футболу. Олександр Шовковський, як тренер, навесні вже очолював «Динамо» деякий час через операцію Луческу. Яким він запам’ятався в новій ролі? «Динамо» буде з ним успішним?
— От люблять у нас робити висновок після 1-2 матчів (посміхається). Це так не робиться, звичайно що. Треба пройти повні збори, провести свою селекцію, завершити повний чемпіонат — і то це ще не будуть підстави для остаточного вердикту.
Наразі я можу підтвердити, що в Шовковського є задатки тренера та сміливість взяти на себе відповідальність за команду. З Олександром Володимировичем я працював недовго, не знаю, як ідуть справи зараз, адже я не в команді, а суджу зі сторони. Проте я дуже хочу, щоб у Шовковського та «Динамо» все вийшло.
— Попереду — плей-офф проти Боснії. Що скажете про суперника? Що страшніше — Боснія як така чи настільки ранній час проведення плей-офф?
— І навіть не це, а те, що збірна України півроку не бачилася. А у нас же насправді збірна — представники десятків різних клубів, різних чемпіонатів, усіх ще треба довести до спільного знаменника… Оце буде завдання!
Стосовно ж Боснії, то це хороша команда. Ми прекрасно розуміємо, наскільки складним буде виїзд до них. Ми вже там бували, і це важкі матчі — не лише через добротного суперника, а й через гарячих фанів, які є повноцінними учасниками гри. Але у нас є мета. Збірна України дуже хоче порадувати наших фанів виходом на чемпіонат Європи. Євро-2024 — це останній чемпіонат Європи для когось із нашої збірної. Він може стати першим для багатьох. Отже, за це варто змагатися.
— Новина, що Сергій Ребров став віце-президентом УАФ, вас здивувала?
— Так. Я, як і всі інші, дізнався про це під час виборів. Ну, що я можу сказати: якщо Сергій Станіславович за це береться, отже, знає, що робить. Ребров не візьметься за те, чого не знає чи не вміє.
— Андрій Шевченко — президент УАФ — це правильний вибір? Ви ж працювали з ним як із головним тренером, а це також певним чином управлінська робота…
— Коли побачив новину, що Шевченко балотується, для мене це була вже велика перемога. Очоливши збірну, Андрій Миколайович дуже багато зробив, щоб її реформувати. Багато з того, що зараз звична практика, вводив він. Я говорю і про навчально-тренувальний процес, і про організацію роботи.
До того ж, Шевченко — це велике ім’я в світовому футболі. Ви не уявляєте, скрізь, куди б ми не приїжджали, що творилося, коли він виходив з автобуса! Фурор! Нам потрібен Андрій Шевченко та його зв’язки. Це буде справжній представник нашого футболу в світі.
Я вірю в Шевченка та Реброва та бажаю їм успіху, бо від цього залежить весь український футбол.
— При цьому Андрій Миколайович не має такого управлінського досвіду…
— Він такого плану керівник, що навіть якщо не розбирається в чомусь, то дуже швидко вчиться та знаходить правильних людей, щоб працювали під його керівництвом. Нашому футболу це потрібно.
— Микола Павлов, коли Шевченко очолював збірну України, говорив, як президент Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу: це ідеально, коли українець — головний тренер, а при цьому очолює колектив фахівців зі всього світу, які прийшли на його запрошення. Згодні?
— Так, це про нашу збірну часів Шевченка та Реброва.
— Існує два класичних референдуми для визначення найкращого футболіста України. Газета «Команда» та тепер сайт zbirna.com визначають багато років найкращого футболіста УПЛ, опитуючи гравців і тренерів усіх команд вищого дивізіону. В 2023 році в них виграв Судаков. Газета «Український футбол» і тепер наш сайт від 1991 року опитують президентів, спортивних директорів, прес-аташе всіх клубів, а також журналістів, агентів, юристів — і визначають найкращого футболіста року з українським паспортом незалежно від ліги. В 2023 році в нас виграв Довбик. Розсудіть нас, хто правий?
— Я не можу вибрати кращого серед них двох — обидва гідні такого визнання. Більше того, я б голосував ще за двох: Буяльського та Піхальонка, тому що вони мали великий вплив на гру своїх команд — «Динамо» та «Дніпра-1».
— Як оціните екс-динамівців за кордоном? Безвідносно останніх матчів, коли Миколенко забив у власні ворота, це ж уже один із лідерів «Евертона».
— Порівняйте його перший і другий рік в АПЛ: як не заважали травми та хвороби, Віталік прогресує. Евертон просто не можна уявити без нього. Не обов’язково вважати, що Миколенко назавжди в цій команді. Восени він був у такій вражаючій формі, що справедливо вважався найкращим лівим захисником АПЛ.
— Забарний пережив тяжкий урок «Ліверпуля», але при цьому стабільно грає за свій «Борнмут». Де межа його можливостей?
— Заба… Приємно за ним стежити, бо просто нема з ким іще із центральних захисників його порівняти. Ілля без слабких місць: антропометрія, швидкість, пас і удар, здатність до навчання. Він просто семимильними кроками прогнозує. Можу порадити Забарному тільки одне — не зупинятися, щоб «Борнмут» був лише першим його клубом у прем’єр-лізі та європейському футболі. Все найкраще в нього попереду.
— Циганкова мало хто зрозумів, коли він змінив «Динамо» на «якусь там» «Жирону». Зараз «якась там» вириває лідерство в «Реала» та «Барси», а дует Віктора з Довбиком називають відкриттям Ла-Ліги. Чекали такого?
— Я в хлопцях-то не сумнівався, але про клуб вони явно знали більше за сторонніх спостерігачів. Для мене «Жирона» — одне з головних відкриттів сезону в усій Європі. Це неймовірно, як ця команда нав’язує грандам боротьбу за чемпіонство Іспанії. Футбол дуже стильний, яскравий — і добре, що Циганков з його стилем настільки допомагає цій команді. Якби він деякий час не пропустив через травми, мав би індивідуальні показники ближче до Довбика.
Також вірю, що Вітя та Артем гідні ще більшого.
— Збірна України мала легіонерів — але з часів Шевченка праймового «Мілану» не було гравців такого статусу. А щоб стільки футболістів одночасно грали в основі клубів європейських топ-ліг — ніколи такого не було взагалі. Така збірна могла б вийти, якби збірна України років 30-35 тому зібрала Заварова з «Юве», Михайличенка з «Сампдорії», Бєланова з Бундесліги, Протасова та Литовченка — і бажано не з «Олімпіакоса». Як воно — приїздити в ТАКУ збірну України?
— У таборі збірної бачиш, наскільки наші легіонери прогресують. Потім стежиш за «Шахтарем», «Динамо», «Дніпром-1», «Поліссям», «Кривбасом» — скрізь багато нових імен, приємні відкриття, хороші спортивні перспективи. У нас дійсно дуже хороша збірна, саме тому хлопцям не варто пояснювати, наскільки важливо віддати всі сили в матчах плей-офф. Просимо українців по всьому світу підтримати нас біля екранів своїх телевізорів, хто зможе — безпосередньо на стадіонах. Це дуже важливо. Ми — одна команда з вами!
Артур Валерко