Колишній нападник київського «Динамо» Артем Бєсєдін, який днями залишив казахстанський «Ордабаси» у зв’язку з завершенням контракту, поділився враженнями від виступів в чемпіонаті Казахстану, та розповів, як він бачить продовження своєї кар’єри.
Артем Бєсєдін. Фото — В. Раснер— Артеме, можна сказати, що твоя казахстанська історія закінчилася?
— Можливо. Однак я не хочу говорити якихось гучних слів, але поки що маю інші напрямки. Хоча в житті все може перевернутись у різні боки. Думаю, до нового року все має вирішитись у плані моєї подальшої кар’єри.
— Але в «Ордабаси» тебе вже точно не буде?
— Все вірно.
— У тебе закінчився контракт. Щось обговорювали із керівництвом «Ордабаси»?
— Закінчився контракт, і ми побажали один одному удачі. Справа в тому, що в Казахстані немає такого, як, наприклад, у «Динамо» чи на Кіпрі, де я виступав. Там, щонайменше, за півроку до закінчення контракту керівництво клубу спілкується з футболістом про його майбутнє.
У Казахстані угода найчастіше розрахована на рік і лише на самому фініші, як-то кажуть, за фактом йдеться про майбутнє. Це різний рівень організації процесу. Я маю з чим порівнювати. Просто в Казахстані практично всі клуби державні, може, тому їм так зручніше працювати з футболістами.
У будь-якому разі, можу сказати лише спасибі Казахстану та «Ордабаси» за ті півтора роки, які я тут провів.
— Що можеш сказати про свій період, проведений у цій казахстанській команді?
— У Казахстані специфічна ліга. Проте завжди можна добиватися кращого. Я не дуже задоволений, але після таких травм, що у мене були, важко приходити до тями. Напевно, мало хто мене зрозуміє, і нікому такого не побажаєш. У жодному разі я не кажу це як відмовки, але я хотів, вірив і сподівався, що все складеться краще.
У будь-якому випадку, це для мене досвід. Я разом із «Ордабаси» ставав чемпіоном Казахстану, чого клуб раніше не досягав у своїй історії. Цього року команда теж непогано виступала, але змазала кінцівку сезону та не змогла повторити своє досягнення. Зараз важливо зробити висновки та рухатися далі.
— Справді, в останніх чотирьох матчах «Ордабаси» здобув лише одну перемогу. Що сталося?
— Є низка причин, про які мені не хотілося б говорити, це має залишитись усередині команди. Нехай свої версії висувають фахівці та експерти. (Посміхається). Одне можу достеменно сказати, що команда робила все, щоб перемогти.
У такому результаті винні усі. Це футбол, значить, ми були слабшими, ніж у чемпіонському сезоні. Але одне тішить, що «Ордабаси» вдалося в останній момент потрапити до єврокубкової зони. Тому можу лише побажати команді, щоб вони гідно виступили у Лізі конференцій.
— Ти сказав, що чемпіонат Казахстану специфічний. Чому?
— Хоча б тому, що половина команд виступає на синтетичному покритті. До того ж, погода вносила свої корективи. Наприклад, ми вилітали з Шимкента, де було +20 градусів, до міста, де мінусова температура. При цьому летіти потрібно було 2 000 км. Це позначалося на готовності команди.
— Усі кажуть, що це був, мабуть, найцікавіший чемпіонат за своєю інтригою. Згоден?
— Безперечно. Ще за кілька турів до фінішу на титул претендувало чотири-п’ять команд, а доля золотих медалей вирішувалася лише в останньому турі.
— «Кайрат» по праву став чемпіоном?
— Так. До речі, якщо я не помиляюся, то це єдиний приватний клуб у країні. У «Кайрата» футбольна база входить до топ-5 Європи. Команда стає чемпіоном за підсумками не однієї гри, а протягом усього сезону, тому алмаатинці по праву стали кращими у 2024 році, з чим я їх і вітаю.
— Разом із тобою команду залишає й Ігор Пластун. Євген Макаренко залишається?
— Так і є. Але докладнішу інформацію вам можуть сказати самі хлопці.
— Які твої подальші плани?
— Зараз я відпочиваю зі своєю родиною. Маю кілька варіантів продовження кар’єри. Ще є час, але, природно, хочеться якнайшвидше знайти команду і визначитися зі своїм майбутнім.
— Розглядатимеш будь-які пропозиції чи є якісь переваги?
— Звичайно, хочеться бути ближчим до України, але щоб це був європейський клуб.
— Чи можна допустити твоє повернення до української Прем’єр-ліги?
— Все може бути. Нині такий час, що нічого не можна виключати. Але, знову ж таки, є ряд факторів, і найголовніше — це сім’я, не хотілося б наражати їх на небезпеку.
— Пропозицію від «Шахтаря» розглянув би?
— У Шахтар не перейду за жодних обставин. У мене динамівське серце. (Посміхається). Я розумію, що такий варіант малоймовірний, проте я й не зміг би перейти в стан принципового суперника «Динамо».
Сергій Дем’янчук
