Сьогодні, 12 січня, колишньому нападнику київського «Динамо» та збірної України Артему Мілевському виповнилося 40 років. Про кар’єру форварда пригадав його екс-партнер по команді та товариш, ще один колишній гравець «Динамо», півзахисник Олександр Алієв.
Олександр Алієв. Фото — gordonua.com— Олександре, пам’ятаєте момент, коли ви вперше побачили Артема, познайомилися, і стали кентами?
— Уперше я побачив Артема у спецкласі Яковенка у 2000 році, коли ми тільки приїхали в Україну. У нас узагалі був дружний колектив в Академії. Не можу сказати, що ми прямо відразу почали сильно спілкуватися з Артемом. Це сталося, коли ми поїхали на збори з першою командою при Михайличенку і нас поселили в одній кімнаті. Потім ми разом перейшли в «Динамо-2». Ось так почалася наша дружба, яка триває і донині.
— Артем уже в молоді роки виділявся серед інших гравців?
— За Пал Санича Яковенка в нас узагалі була хороша команда. Звичайно, Артем виділявся технічно і завжди грав в основному складі. У нього була хороша антропометрія, він міг підставити корпус. Ігрове мислення в нього на вищому рівні.
— Правда, що Артем на два роки старший, ніж насправді?
— Це неправда і повна маячня. Про мене теж говорили, що я 1983 року, але це брехня. Якщо ми виділялися серед однолітків, то це не говорить про те, що ми старші за всіх.
— Який матч із Мілевським найбільше відклався в пам’яті?
— Один матч і не вибереш. Ми провели багато ігор не тільки за «Динамо», а й за збірні різного віку. Пам’ятаю, як перед Спартаком Ігор Михайлович Суркіс мені сказав: «Саня, поясни іноземцям, що цей матч означає для України». Я зібрав усіх легіонерів, поговорили і вони мене почули.
— Розкажіть веселу історію, яка трапилася з вами та Артемом?
— Веселу історію для журналу «Єралаш»? (Сміється). Можу згадати історію з молодіжного чемпіонату світу 2005 у Нідерландах, де я отримав «бронзову бутсу».
Ми вийшли в плей-оф, де мали зіграти з Нігерією. За два дні до гри ми з Артемом сіли на велосипеди і поїхали в Макдональдс. З правого боку від дороги був канал із водою, Тьома задивився і підрізав мене. Я падаю на асфальт і роздираю собі ногу, руку, плече. Добре, хоч у воду не впав. Зате страждав потім від болю, що навіть спати не міг.
Багато хто потім писав, що ми були п’яні. Та нічого подібного! Повністю тверезі!
— Що вам сказали в команді, коли ви повернулися?
— Хто і що нам міг сказати в той час? Просто запитали, звідки рани. Я сказав, що на велосипеді так покаталися. Спочатку не вірили, а потім зрозуміли, що це правда.
«Сабо і зараз продовжує говорити про мене і Мілевського. Це означає, що ми досі в його серці й щось могли показати на полі»
— Як ви з Артемом уживалися з Сабо, котрий категорично не переносить людей, які вживають алкоголь?
— Це його особиста думка. У мій час і до мого часу всі великі футболісти випивали. Якщо футболіст виходить на поле і показує результат, то не має значення, п’є він чи ні. Як я вже й казав: раніше пили, але грали, а зараз не п’ють і не грають. Кожен може помилитися, але й кожен може допомогти тренеру.
— Ви не висловлювали Сабо претензії з цього приводу?
— Я на це просто не звертав увагу. Він — людина у віці, тому я не хотів йому щось говорити. Сабо і зараз продовжує говорити про мене і Мілевського. Це означає, що ми досі в його серці й щось могли показати на полі.
— А з Блохіним чому у вас з Артемом не склалися стосунки?
— Скажу за себе. Як футболіста, я Блохіна дуже поважаю, як людину — у мене є своя думка. У нього складний характер і в мене теж. У цьому плані ми не зійшлися. Зрозуміло, що мені десь треба було бути м’якшим, тому що він тренер, а я гравець. Поганого про Блохіна я нічого сказати не можу. Це великий футболіст не тільки для України, а й для всього світу.
— У матчі з Шахтарем було багато сутичок і бійок. Яка найбільше запам’яталася?
— Напевно, це фінал Кубка в Сумах, коли Тьома зі Срною і Кучером бився. Точніше, не бився, а півнячі бої влаштовував. (Сміється). У наших матчах із Шахтарем завжди був підвищений градус напруги, тому що зустрічалися дві найкращі команди країни. У той час ці матчі збирали цілі стадіони, і всі їх чекали.
«Я прекрасно знав, що якщо проведу хорошу гру, заб’ю кілька голів, то міг спокійно підійти до Ігоря Михалича, нагадати про штраф, і він мені його прощав»
— Ігор Суркіс часто вас штрафував з Артемом за порушення режиму?
— Було діло. Ігор Михайлович завжди після наших зальотів дзвонив на базу і викликав нас у кабінет. Ми тоді і плакали, і сміялися. У той час ми його трохи побоювалися. Перш ніж щось зробити, треба подумати головою, а ми спочатку робили, а потім думали.
Але Михалич до мене і Тьоми ставився дуже добре. Я прекрасно знав, що якщо проведу хорошу гру, заб’ю кілька голів, то міг спокійно до нього підійти, нагадати про штраф, і він мені його прощав. Я завжди відповідав Михаличу на футбольному полі.
— Який був найбільший штраф, який він пробачив?
— Сто тисяч доларів.
— У карти любили пограти?
— Звичайно! У карти я починав грати ще за Сергія Федорова, Шовковського, Ващука, Хацкевича, Белькевича, царство йому небесне. Головне було, що всі чесно грали і не крисили джокера. Карти для нас були віддушиною на базі. Хтось приїжджав заробити, а хтось — віддати свої гроші. (Сміється).
— Хто краще за всіх грав?
— Та багато хто. І Рома Зозуля, і Кравець, і Гусєв, іноді я міг виграти.
— Артем як грав?
— Нормально, але бувало, що «застрілювався». Як-то кажуть, не вмієш думати головою, думай кишенею. (Сміється).
— Який найбільший банк бував у грі?
— Наприкінці місяця бували великі суми, понад тисячу доларів. Але нічого — не вмієш грати, не сідай за стіл. Хтось отримував зарплату під час гри, а хтось її віддавав.
— Ігор Суркіс брав участь у грі?
— Михалич із нами не грав на гроші, але іноді дивився, коли ми в літаку летіли. Міг сісти з нами, посміятися і на інтерес перекинутися.
— Мілевський мені розповідав, що в нього була пропозиція від Фіорентини, а які пропозиції надходили вам на піку кар’єри в «Динамо»?
— По мені була пропозиція від Бенфіки чи Спортинга, але я завжди прагнув грати в київському «Динамо». Я ніколи не хотів їхати за кордон, тому що вивчення мови мені давалося дуже важко. Я розумів, що мені було б складно адаптуватися до Європи.
— Як поводився Шева після повернення в «Динамо»?
— Абсолютно нормально, як і личить володарю «Золотого м’яча». Ми виходили і разом робили добру справу для команди.
— А правда, що Шева у збірній не знав прізвища деяких футболістів? Чув, що після асисту Рикуна в матчі з Туреччиною, він запитав: «А хто цей хлопець?».
— Точно сказати не можу, але десь щось проскакувало.
«Я не хочу ображати Ваната і Довбика, але з Мілевським мені завжди подобалося грати. Недарма нас називали "солодка парочка»
— Нещодавно у вас була сварка з Мілевським, але ви вже помирилися. Розкажіть, як сталося ваше примирення?
— Він підійшов до мене і запитав, у чому суть претензій. Я йому пояснив ситуацію, Тьома переді мною вибачився, і ми потиснули один одному руки. Тепер знову спілкуємося. Ми завжди були, є і будемо кентами.
— Якщо порівняти Артема з нинішніми нападниками збірної, Ванатом і Довбиком, кому віддасте перевагу?
— У Артема рівень набагато вищий, і він їх перевершує в усьому. Нехай у нього не було великої швидкості Ваната, але мислення, пас, утримання м’яча на більш високому рівні. Я не хочу ображати Ваната і Довбика, але з Мілевським мені завжди подобалося грати. Недарма нас називали «солодка парочка».
— Ваші побажання кенту?
— Бажаю Тьомі міцного здоров’я, тоді багато чого можна зробити. Нехай він буде тим, ким хоче, і все в нього вийде. Нехай біля нього завжди будуть віддані люди. Ну і всім нам, і Артему зокрема, мирного неба над головою, і щоб ця пекельна війна скоріше закінчилася нашою перемогою.
Андрій Піскун
