Надія Навроцька — колишня дружина Анатолія Тимощука розповіла, як свого часу зрадник України Тимощук переходив з «Шахтаря» у російський «Зеніт».
Анатолій Тимощук— Як відбувався його перехід?
— Я зранку до вечора сиділа і перечитувала контракт із «Зенітом», перевіряла кожне слово, очі були червоні. В одному пункті побачила, що Тимощуку забороняється виступати в інших турнірах, навіть у якості амбасадора, окрім тих, де грає «Зеніт». Я відразу сказала: «Стоп. Переписуємо цей пункт. У Луцьку батько Толіка організовує дитячий турнір імені Тимощука. І він що, не зможе туди приїхати? Нам це не підходить.
Тут юрист „Зеніту“ мене ошелешив: „Якщо там не будуть грати "бандерівці“, то можна й переписати». У мене аж очі на лоб вилізли: «Які „бандерівці“? Там же діти грають». Він у відповідь лише посміхнувся.
Я тоді добре так завелася, кажу: «А ви знаєте, що купляєте „бандерівця“, бо Тимощук із Заходу України? Досить. Не підписуємо контракт». Ми втрьох підводимось, я, Толік, помічник Віталік Юрченко, і йдемо на вихід. Поїхали в ресторан пообідати. В той вечір повинен був прилетіти Фурсенко для фінального узгодження з Ахметовим.
Юрист «Зеніта» почав нам дзвонити і благати, щоб ми повернулися. У підсумку ми домовилися і я ще вибила для Толіка кращий контракт, можна сказати, завдяки Бандері.
— Тимощук був задоволений, що вдалося піти з «Шахтаря» в «Зеніт»?
— Не те, що задоволений... З «Шахтаря» в «Зеніт» насправді ніхто не хотів особливо іти. Толік хотів десь в європейському клубі пограти. Просто так вийшло, що продали в «Зеніт», а звідти вже можна було піти в інший клуб.
Знову ж таки, не тому, що в «Шахтарі» погано, а для розвитку. Футбольна кар’єра досить коротка. Уявіть на секунду, що ви маєте все життя провести тільки в одному клубі. Із «Зеніта» було легше вирватися.
— Якщо в «Шахтарі» на піку Тимощук отримував мільйон доларів на рік, то яка зарплата була в «Зеніті»?
— Значно більша. Близько трьох мільйонів на рік. Але перед переходом в «Зеніт» була теж пропозиція від «Шахтаря» на збільшення суми контракту. Тому тут вибір був не через гроші.
Андрій Піскун
