Півзахисник ковалівського «Колоса» Владислав Велетень, який є вихованцем київського «Динамо», прокоментував перемогу своєї нинішньої команди над донецьким «Шахтарем» (4:2) у матчі 25-го туру чемпіонату України, в якому він записав собі в актив гол і три результативні передачі, та пригадав період своєї кар’єри в «Динамо».
Владислав Велетень. Фото — ФК «Колос»— Владиславе, вітаю вас з перемогою над «Шахтарем». Розкажіть, завдяки чому вдалося здолати діючого чемпіона України?
— Дякую за привітання. По-перше, нам вдалося досягти результату завдяки бажанню та дисципліні. Коли прийшов Руслан Володимирович Костишин, ми всі матчі гарно грали. Але, наприклад, з «Рухом» (0:1) трохи не вистачило концентрації, а якщо її втрачаєш хоч на пару хвилин, то будь-який суперник в УПЛ може покарати.
— Як Костишин налаштовував команду на матч з «Шахтарем»?
— Як і перед кожною грою. Тренер сказав, що нам потрібно брати три очки, ми не повинні відсиджуватися в обороні і треба обов’язково забити гол. А у підсумку вийшло забити чотири.
Зазвичай Руслан Володимирович говорить перед грою мотиваційну промову, але перед матчем з «Шахтарем» довірив слово Саничу (Сергій Простімкін, адміністратор «Колоса», — прим. ред.). Санич сказав, що ми повинні зіграти так, щоб нам не було соромно перед самими собою.
— І вам це вдалося. Яка була розмова у перерві, коли ви вели 2:1?
— Руслан Володимирович одразу сказав: «Я розумію, які у вас емоції, бо пропустили в самому кінці. Але після такого першого тайму, ми просто не маємо права не відібрати очки у Шахтаря».
— На другий тайм «Шахтар» вийшов досить зарядженим. Відмінений гол Бондаренка став ключовим моментом у матчі для психології вашої команди?
— Звичайно, він зіграв велику роль. Це навіть не передати словами. Але я вважаю, що такий довгий перегляд VARу — це неправильно. Треба автоматизовувати лінію і робити перегляд швидшим, як у Європі. Але арбітр прийняв правильне рішення, відмінивши гол, бо в момент удару Судакова нападник «Шахтаря» перебував в офсайді і торкнувся м’яча.
— Ви маєте на увазі, що довгий перегляд VAR збиває ритм гри?
— Так. У цьому плані я розумію «Шахтар», — що коли вони нагнітали, а Колос грав без м’яча, то пауза пішла більше нам на користь.
— У цьому матчі «Шахтар» вас чимось здивував?
— Якщо чесно, то ні. Ми прекрасно розуміли, як грає «Шахтар», і наш тренерський штаб детально розібрав суперника. Руслан Володимирович сказав, що захисники повинні грати у високій лінії, якщо комусь із гравців Шахтаря вдасться втекти, то це буде тренерська провина і він нам ні слова не скаже.
Єдине, — що у нас не зміг зіграти Козік, бо в нього контракт з «Шахтарем», але наші захисники справились. «Шахтар» створював моменти тільки через Кевіна, проте наші оборонці його стримали.
— Ви відзначились голом і трьома асистами. Розкажіть про вашу феєрію.
— Я завжди стараюсь грати вперед, на атаку. В матчі проти «Шахтаря» у мене вийшло практично все. В інших іграх бувало, що віддаєш передачу, але вона не закінчується голом, а в цьому поєдинку все пішло, як по маслу.
— Для вас стали особливими гол і асисти, зважаючи на те, що ви вихованець «Динамо» і, можна сказати, практично відчепили «Шахтар» у боротьбі за чемпіонство?
— Я б так не сказав. Я вже давно не в «Динамо» і зараз для мене що «Шахтар», що «Динамо» — однакові суперники. Я більше радію перемозі «Колоса», тому що нам ці очки були дуже потрібні.
— А що у вас сталося з Вінісіусом Тобіасом?
— Він у другому таймі почав мене провокувати, навіть у грі без м’яча, штовхав, щось показував. Я вважаю, що це некоректна поведінка, в перший раз із таким зіштовхнувся. Хтось каже, що захисники мають право таке робити із нападниками, але я вважаю, що це не по-футбольному. Якщо хочеш когось зачепити, то роби це поза полем.
Коли я забив, то не хотів підбігати до Тобіаса, але він на мене так дивився, що я вирішив йому підморгнути. Бразильцю це не сподобалося і він почав до мене бігти, але партнери по команді відразу його відштовхнули.
— Коли пролунав фінальний свисток, що ви відчули?
— Емоційне спустошення, бо була важка гра, яка тривала більше 100 хвилин. У кінці матчу я вже не міг бігати. Коли ми забили четвертий гол, я навіть не біг святкувати, а йшов пішки до центру поля, але Мандзюк заніс мене в ту купу.
— Відчули себе героєм після матчу?
— Та ні. Це ж не фінал Ліги чемпіонів чи чемпіонату світу. (Посміхається). Не так важко піднятися на певний рівень, як втриматися там і постійно підвищувати його. Звісно, приємно, що ми перемогли «Шахтар», а я провів гарну гру. Після матчу мені писали багато привітань.
— «Динамо» перед матчем не стимулювало «Колос»?
— Чесно скажу — не стимулювало. Я думаю, такого більше не буде в нашому чемпіонаті. По-перше — це заборонено, а по-друге — судячи по турнірній таблиці, все вже вирішено.
— «Динамо» чемпіон?
— Скоріше за все. Єдине, що може завадити киянам — це якщо диво створить «Олександрія». Хлопці — молодці. Я дуже радий, що «Олександрія» так високо піднялась. Дуже круто, коли в нашому чемпіонаті хтось може посунути «Шахтар» чи «Динамо», бо це буває рідко.
— Руслан Ротань вам добре знайомий по молодіжній збірній України. Як думаєте, «Олександрія» втримає друге місце?
— Думаю, так. Там прекрасний колектив і тренерський штаб. Тому я не маю підстав, щоб думати інакше.
«Звертався б до Андрія Ярмоленка як мінімум — Миколайович»
— Давайте пройдемося по вашій кар’єрі. Розкажіть, як ви стали футболістом?
— У дитинстві я займався карате, боротьбою, плаванням і довго умовляв батьків, щоб мене віддали на футбол. У підсумку мені дозволили піти. У мене дуже гарні батьки і дозволяли мені все, що я просив. Я грав у дитячій команді Переможець. Якось ми обіграли «Динамо» 3:2 і після цього київський клуб мене забрав. Там я пробув до U-19.
— Яке на вас враження справила академія «Динамо»?
— Це не передати словами. Зовсім інший рівень. Мені почали платити якісь мінімальні кошти, безкоштовно одягати, тренування на найвищому рівні. У 2012−13 роках дідусь привів мене на гру «Динамо» на заповненому НСК «Олімпійський». Після цього я мріяв стати футболістом і зіграти за «Динамо».
— Від кого ви в дитинстві фанатіли?
— Звичайно, від Ярмоленка і Коноплянки. Від них всі діти фанатіли. Це найкращі футболісти в історії України на своїх позиціях, та й взагалі — найкращі. Більш топовим, напевно, був тільки Шевченко.
— Вдалося познайомитися з Ярмоленком?
— З Ярмоленком — ні, а з Коноплянкою — так. Він зараз мій агент.
— Що скажете про ситуацію, коли Ярмоленко повчав юного фаната, як з ним треба розмовляти?
— Я не вважаю, що це «зашквар», за який щось можна пред’явити Андрію Миколайовичу. Людина з його іменем заслуговує на повагу.
— Якби ви при зустрічі звертались до Ярмоленка: Андрій, Ярмола, Андрій Миколайович?
— Мінімум — Миколайович. Це нормально. Але якби він попросив звертатися до нього Андрій Миколайович, то для мене б це не стало проблемою.
— Повертаємось до «Динамо». Які у вас склалися відносини з Ігорем Костюком?
— Про нього я можу сказати тільки хороше. Були різні випадки, але він гарний тренер. Я тоді був юним, робив багато неправильних речей, можливо, через це і не залишився в «Динамо». Вже коли підріс, то поміняв ставлення до деяких моментів. Ігор Володимирович завжди зі мною розмовляв, все пояснював.
— Які «неправильні речі», ви маєте на увазі? Порушення режиму?
— Коли мене не ставили у склад, то я всім видом показував невдоволення. Міг щось сказати тренеру або ходити із сумним лицем. З режимом у мене ніколи не було проблем. Після тренувань я завжди їхав додому.
— Ігор Суркіс часто відвідує матчі молодіжки. Хоч раз спілкувалися із президентом «Динамо»?
— На матчі він приходив, але я з ним ні разу не спілкувався.
— Раніше Мілевський розсікав в «Динамо» на Ferrari, а в кого була найкрутіша машина за ваших часів?
— Денис Бойко їздив на Mercedes «Ґелендеваґен». У Гармаша був Mercedes-AMG E-Класу. А спорткарів, типу Ferrari чи Maserati, ні в кого не було.
— А яка у вас була машина?
— У моїй сім’ї було дві машини, але мама своєю не часто користувалася, тому їздив на ній я. Це був Citroen 1.00 л. на механіці, але я з нього витискав усі соки. А нещодавно придбав собі Infiniti. Я хотів швидку машину і нарешті зміг її собі дозволити.
— Зараз вже можете дозволити, що хочете.
— Ну, не все. Сьогодні зарплати у футболі не такі, як були раніше. А по-друге — є здоровий глузд і потрібно щось відкладати на майбутнє, бо кар’єра футболіста не безкінечна.
— Чому у вас не вийшло залишитись в «Динамо»?
— Багато факторів зіграло свою роль. По-перше — у мене був перелом п’ятої плеснової кістки і я випав на півроку. Потім стався рецидив і я пропустив ще шість місяців, переніс дві операції і рік був без футболу. У мене залишалося півроку контракту з «Динамо». Я в цей період непогано грав і мав переходити в дубль, але тоді якраз розформували U-21 і молодь «Динамо» перейшла в оренду в «Чорноморець».
Сказали, що я в Чорноморці не потрібен, і запропонували залишитись в U-19, але там мені було вже не цікаво. Я втратив дуже багато часу, п’ять місяців був без команди. Коли змінив агента, то все налагодилося. Спочатку поїхав на перегляд в «Десну», але поки вони думали, мене запросив «Колос» і ми підписали контракт.
— Чи залишилась у вас образа на «Динамо»?
— Звичайно, ні. Це була моя мрія — опинитися в «Динамо». Я дуже радий, що туди потрапив і провів багато років. У мене ніяких питань до «Динамо» немає. Єдине — що коли питав, чи потрібен я клубу, мені відповіли лише через місяць. Як я зрозумів, керівництво тоді саме ще не знало, але й мені потрібно було розуміти, що робити далі.
— Чи контактували ви з тренерами першої команди — Луческу та Шовковським?
— Ні. На той час мені було далеко до першої команди «Динамо», я був ще не готовий.
— Допускаєте, що у майбутньому можете повернутися в «Динамо»?
— Я допускаю багато чого, але зараз я щасливий в «Колосі» і отримую тут максимальне задоволення. Клуб мене завжди підтримував — коли почалась війна, коли я вступив до ЗСУ та в інших моментах. Я почуваюся в Колосі — як удома. Звичайно, якщо «Колос» зможе заробити на мені гроші і я пограю у більш сильному чемпіонаті і єврокубках — це буде прекрасно.
Андрій Піскун
