Захисник «Олександрії» Олександр Мартинюк прокоментував свій дебютний виклик до збірної України.
Олександр Мартинюк (фото: fco.com.ua)— Олександре, вітаємо с першим основним викликом до збірної?
— Дякую. Дуже приємно отримати цей виклик, я до цього йшов. Буду старатися довести, що я готовий грати за головну команду країни.
— Хто першим повідомив цю звістку?
— Я побачив це в соцмережах, друзі почали писати, дружина. А з клубу першим написав і привітав наш аналітик Євген Анатольович Гресь.
— Хтось з тренерського штабу збірної тобі телефонував?
— Ні. Але ще раніше зі збірної зв’язувались, коли потрібно було подавати документи на візу. Тоді в мене з’явилася надія, що можу потрапити до основної обойми національної команди.
— До Івана Калюжного за консультацією звертався?
— Поки цього не знадобилося (усміхається). Це вже коли ми будемо їхати до розташування команди, він мені розкаже, що і як.
— Крім Калюжного, з ким знайомий с тих гравців, хто викликаний?
— З Миколою Михайленко, з яким ми разом грали за «Олександрію». Більше ні з ким не знайомий, хіба що знаю хлопців проти яких грав в чемпіонаті.
— Не в останню чергу ти свій виклик отримав завдяки виступу твоєї команди. В чому секрет таких показників «Олександрії»?
— Тут немає ніякого секрету. Найголовніше, що в нас гарний колектив і тренерський штаб, який нам довіряє і вірить в нас. Руслан Петрович Ротань поставив класну гру команді, і ми довели, що можемо змагатися за самі високі місця. «Олександрія» посіла друге місце, що для мене поки є найбільшим успіхом в кар’єрі.
— Пригадаєш найпам’ятніший поєдинок в поточному чемпіонаті?
— Напевно, це гра проти «Шахтаря», коли ми програючи — 0:2, зробили камбек і перемогли з рахунком 4:3. Тоді це дало нам сильний поштовх в плані впевненості. Ми зрозуміли, що можемо перегравати такі команди, як «Шахтар» і «Динамо».
— Головний тренер Руслан Ротань тобі щось побажав з приводу виклику в збірну?
— Ми ще з ним не бачились, тому що в нас були вихідні. Ми завтра розпочинаємо тренувальну роботу.
— Ти вже надягав футболку Олімпійської збірної, а коли ти вперше почав мріяти про те, щоб вдягнути футболку головної команди країни?
— Я й не пригадаю, оскільки в дитинстві завжди мріялось про щось велике, але то не завжди серйозно. Мені завжди хотілося грати за збірну, але я не був впевнений в собі. І тільки з часом зрозумів, коли наполегливо працюєш, все може здійснитися.
— Взагалі, коли ти почав пильно слідкувати за збірною України?
— На Євро-2012. Мені тоді було 11 років. Країна жила футболом, адже змагання проходили в Україні.
— Твоя основна позиція лівий захисник. Ти завжди там грав?
— В Волині грав і правим захисником і на позиції опорника. Але моє рідне амплуа і там мені більше подобається — лівий захисник.
— А хто з європейських лівих захисників тобі зараз подобається?
— Раніше це був Марсело, який виступав за мадридський «Реал». А зараз… Віталій Миколенко.
— Але тобі на цьому зборі не вдасться з ним поконкурувати, бо його нема в списку.
— Так. Можливо іншого разу (посміхається).
— На цій позиції у збірній можуть зіграти Владислав Дубінчак і Богдан Михайличенко. Серйозна конкуренція?
— Безумовно. Це гравці високого рівня. За свою кар’єру Владислав і Богдан вже пограли на високому рівні. Але через таку конкуренцію є змога рости в професійному плані.
— Якщо знадобиться, готовий виступити на іншому місці?
— Так. Головне грати, а там вже підлаштуюся (посміхається).
Сергій Бойченко
