Головний тренер одеського «Чорноморця» Олександр Кучер пояснив причину заміни захисника своєї команди Ярослава Ракицького на самому початку другого тайму вчорашнього матчу 25-го туру чемпіонату України з ровенським «Вересом» (1:2).
Олександр Кучер— Біля керма «Чорноморця» ви стали у непростий період. Із своїм попередником, Олександром Бабичем, щодо можливих ігрових причин турнірного становища на початку своєї роботи в Одесі спілкувались?
— Так, ми розмовляли. Він висловив своє бачення по гравцях та по тих чи інших ситуаціях. Та як би там не було, а враховуючи поради попередника, я дивився на все своїм поглядом. Адже як відомо, кожний тренер має власні думки, міркування. Все по-іншому. От я і передивлявся по-своєму.
— Ви очолили команду у період двотижневої паузи в чемпіонаті, коли після матчів збірної України з бельгійцями до чергового календарного поєдинку «Чорноморця» залишався тиждень. Цього часу вистачило, щоб визначитись із можливостями нових підопічних?
— Звичайно, ні. Адже тренування — це один процес, а гра — зовсім інший. Це і тиск, і відповідальність, і психологічна складова. За цей короткий проміжок часу визначити можливості футболістів нереально. Для того, аби зрозуміти, хто з гравців що із себе уявляє — потрібно чотири-п’ять ігор. У процесі ознайомлення з новими підопічними треба враховувати не тільки рівень їхньої майстерності, а й відповідальність до вимог та те, як людина поводить себе у побуті. Є чимало факторів, які дозволяють формувати враження про того чи іншого футболіста. Потрібно, щоб він був професіоналом не тільки на футбольному полі, а й за його межами.
— Після поразки від «Карпат», яка стала наслідком двох необгрунтованих та безпідставних помилок воротаря Артура Рудька та оборонця Владіміра Арсіча над психологією підопічних доводилось працювати?
— Ясна річ, після того матчу всі були дуже засмучені. Однак разом з тим розуміли, що щось у нашій грі все ж вимальовується. Часу на те, щоб сумувати, у нас не було.
— Домашня перемога над ЛНЗ на певний час вселила надію щодо поліпшення турнірних показників, однак дві виїзні поразки від «Оболоні» та «Вереса» знову оголили ту ж саму проблему — брак надійності на останньому рубежі. Які висновки зробили тоді для себе?
— Знаєте, питання не тільки в останньому рубежі. Потрібно дивитись масштабніше. Адже є питання і до дій гравців передньої та середньої ланок. Враховуючи, що воротар собі забиває або ж пропускає необов’язковий м’яч, ми зважаємо на фінальний акорд. Але ж повторюся: у цих голах низка причин, які їм передували. На перший погляд, малюнок гри начебто виглядає яскравим, а як починаєш розбиратися у цьому глибше, то бачиш великі проблеми.
— Програш в рідних стінах «Руху» та «Шахтарю», мабуть, дав для вашого тренерського штабу багато підґрунтя для роздумів, чи не так?
— Кожна поразка накладає якийсь психологічний відбиток. Після цього зазвичай починаєш розмірковувати і аналізувати, що і як ти робиш. Але все одно ми розуміли, що працюємо у потрібному руслі. Ми не зупинялися, а шукали оптимальний варіант складу. І вірили в те, що у плані організації гри все вийде.
— Перемога над «Ворсклою», як і нічиї з «Динамо» та «Олександрією» показали, що команда здатна не тільки чинити опір, а й здобувати очки. Однак все це виявилось запізно. Футболісти свою провину відчувають?
— Думаю, кожен член команди це відчуває. Як і кожна людина, яка працює у нашому клубі. Тому відповідальність лежить на усіх разом, адже провину вішати на когось одного не можна. Якщо ми усім колективом зайняли те місце, на якому опинилися, то і відповідати за це мусимо разом.
— У «Чорноморці» нинішнього зразка чимало легіонерів. Про наявність кого з них ви аніскільки не жалкуєте?
— Я не розділяю футболістів на легіонерів та наших, українських хлопців. Є одна команда, яка не виконала завдання. Якщо ж ми будемо до одних футболістів відноситись так, а до інших інакше, то це вже не команда…. Виділяти за принципом: ти молодець, а ти — поганий, я ніколи не буду. Це не про мене. Я не є прибічником методів, коли одного гладиш по голівці, а іншому даєш по шиї. Як тоді після цього до мене будуть футболісти відноситись?
— Чи не здається вам, що нападники Олексій Хобленко і Денис Безбородько зіграли нижче своїх можливостей?
— З тих пір, як я прийшов у команду, Хобленко забив три м’ячі — по одному у матчах з «Рухом», «Ворсклою» і «Динамо». Тож я не вважаю, що він зіграв нижче своїх можливостей. У кінцівці сезону цей гравець дуже непогано виглядав. Що стосується Безбородька, то він завжди грав з травмою. У нього є проблема з ахілом, тому це завжди накладалося. Він прагнув якомога швидше повернутися на поле — і саме це завжди йому заважало. Десь, можливо, недолікувався і не витримав повністю паузу під час лікарняного.
— Розчарувань за два місяці роботи в Одесі у вас було багато?
— Не можу сказати, що було саме розчарування. Ми, звичайно ж, хочемо більшого. Але не завжди воно виходить так, як ти хочеш. Адже на футбольному полі є такі моменти, які ти навіть не можеш передбачити. Ті помилки, які ми робили, дуже болісно нами сприймалися і давали негатив. Вони були нелогічними, до того ж, їх було багато. Коли вони трапляються один раз — це одне, а от коли у кожній грі — зовсім інше. Особливо коли таке відбувається впродовж шести матчів. Звичайно, через це виникає нервозність у футболістів, адже вони розуміли, що у них у наступній грі немає права на помилку. От саме ці моменти їм і заважали — якраз тому вони і траплялися. Тож аби позбавити психологічного осаду у цьому питанні, потрібно було достукатись до свідомості хлопців і нагадати їм, що вони вміють грати у футбол. Вміють і можуть, адже на футбольному полі всі ми однакові. Важливо було все це футболістами донести, аби вони зрозуміли і повірили в себе, знаючи, що грати можна проти будь-якого суперника.
— Що вас у роботі потішило?
— Було дуже приємно побачити вболівальників на трибунах стадіону «Чорноморець». Вони були нам потрібні. Скільки разів клуб намагався їх повернути на стадіон, звертаючись до відповідних органів — і все ж у нас це вийшло!
— Визначилися із списком футболістів, з ким плануєте продовжити співпрацю?
— Поки конкретики немає. Будемо розмовляти з президентом клубу і вирішувати це питання.
— З вибуванням у першу лігу кількість бажаючих грати у «Чорноморці» може помітно зменшитись. Цей факт вас не бентежить?
— Та ні. Потрібно сприймати реальність такою, якою вона є. Хтось з футболістів хоче грати у «Чорноморці», а хтось не хоче. А ще є питання, чи потрібен той чи інший гравець клубу, якщо він не бажає у ньому грати? Та й якщо люди кожних півроку бігають з однієї команди в іншу, то варто замислитися: що це за футболісти? От і все. Це так само просто, як скласти два плюс два.
— Як команда проведе літні канікули?
— На період відпустки футболісти отримали індивідуальні програми. Їм потрібно виконати багато роботи, щоб її було менше перед початком сезону, коли ми зберемось після канікул. Підготовка до нового чемпіонату проходитиме в Одесі, на нашій клубній базі. Тренування чергуватимуться з контрольними матчами.
— Чи є на сьогоднішній день фінансові заборгованості?
— Як мені сказали, на початку червня борги повинні бути закриті. Клуб має з усіма розрахуватися.
— Як вам Одеса? Чи встигли звикнути до атмосфери цього міста?
— Зізнаюсь чесно: з нашої тренувальної бази у Совіньйоні я ще нікуди не виходив. У мене усі ці два місяці були лише її корпус, моя кімната та футбольне поле. Міста ще не бачив. Колись я неодноразово приїжджав до нього як гравець та тренер, і можу сказати, що Одеса мені ще тоді дуже сподобалась.
В’ячеслав Кульчицький
