Колишній український воротар Вадим Деонас впевнений, що програвати канадській збірній з такою кількістю пропущених м’ячів збірна України не мала права.
Вадим Деонас
— Дуже прикро, що така болюча поразка. Якби ми програли канадцям у хокей, то було б не так прикро. Знаєте, ми всі очікували на Сергія Реброва як на якогось месію, але поки нічого немає — ані результату, ані гри.
До того ж головний тренер нашої збірної постійно виправдовується, що стає навіть «мемно». Він начебто харизматична, самостійна та успішна людина, але постійні його відмовки виглядають, м’яко кажучи, непереконливо: то турнір товариський, то «ми теж не забили». Що значить «ми теж не забили»? Ми пропустили чотири м’ячі. Ось на чому потрібно робити акцент.
— Який із пропущених м’ячів вас найбільше знітив?
— Взяти хоча б перший з них. Всі ми кричимо: «Калюжний! Калюжний!». А футболіст збірної Канади у тому епізоді обійшов його, наче стійку. Не може наш гравець так кидатись у штрафному майданчику — він повинен зблизитись і пласуватись, гасити швидкість опонента.
Адже подібні дії для Калюжного, який коштує великих грошей та претендує на ім’я, — неприпустимі. Я розумію, що ці мої слова хтось сприйматиме скептично: мовляв, що ти там розказуєш? Але ж це все дуже серйозно, бо мова йде не про якусь команду другої чи першої ліги, а про національну збірну країни.
— У будь-якій ситуації знайдеться чимало скептиків.
— Разом з тим зараз доводиться чути невдоволені голоси з розмірковуванням: «Навіщо цей турнір? Люди ж втомилися після виснажливого сезону». А я пропоную кинути погляд на Францію, Іспанію, Німеччину і Португалію — збірні, які грали на минулому тижні спочатку у півфіналах Ліги націй, а позавчора і вчора — у фіналі та поєдинку за третє місце відповідно.
А вони хіба не втомилися? Звичайно ж, втомилися. Я розумію, що у нас в країні йде війна, у наших команд дуже важка логістика. Не дай Боже тим же Франції, Іспанії, Німеччині та Португалії пройти через те, що проходять наші хлопці із провідних клубів — зокрема, «Динамо» та «Шахтаря». Маю на увазі, звичайно ж, їхні мандрівки у Європу. Можу запевнити: це не так легко, як комусь здається. Наша збірна готувалася до минулорічного Євро-2024 на десять днів більше за інших — і що ми побачили?
— Ведете до того, що наступаємо на ті ж граблі?
— Так. Ми готуємось, щось придумуємо. Але гідного результату немає. І якщо говорити набагато жорсткіше, то Ребров сам себе не звільнить. У такому разі постає цілком слушне питання: чим тоді збірна Реброва відрізняється від збірної його попередника — Олександра Петракова? Єдиний, хто прийшов і поміняв гру нашої головної команди так, що вона стала грати по-іншому і досягла якогось результату, — це Андрій Шевченко. З’явившись на чолі збірної України, він відразу ж окреслив своє бачення гри.
І хоча перший матч під його керівництвом ми програли хорватам, далі поступово все стало змінюватись на краще. І всі побачили ці зміни. А от зараз ніхто нічого не бачить. Тільки й слухаємо непереконливі аргументи нинішнього керманича. Якщо говорити про ті, які ми чули після фіаско з канадцями, то згадувана фраза про те, що «ми теж не забили», викликає іронічну усмішку. Адже в цьому сенсі пригадується відомий анекдот про те, як мурахи грали у футбол зі слонами. Після гри слони підходять до команди мурах і кажуть: «Вибачайте, ми ваших трохи потоптали». А мурахи з гордим виглядом відповідають: «Та нічого, все гаразд. Ми також жорстко грали!» (Сміється.)
