Новий наставник київської «Оболоні» Олександр Антоненко розповів, що паралельно працює викладачем у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка.
Олександр Антоненко— Кажуть, з великою силою приходить і велика відповідальність. Ви вже звикли побачити відмінності між роботою помічником головного тренера і безпосередньо наставником команди?
— Скажу так: я звик працювати. Увесь час, де б я не працював… Ось, наприклад, я викладаю в університеті — я теж звик там працювати, відповідально віддаватися справі. Якщо ти не можеш ставитися до своєї справи відповідально, то це завадить тобі робити корисні висновки з результату: будь-то перемога чи поразка.
В університеті я буквально кожен день спілкуюся з людьми, десь із викладачами, десь зі студентами (перший курс, третій, п’ятий). Я постійно в них чогось навчаюсь. Треба нести відповідальність за свою працю, а результат — це вже наслідок твоєї роботи. Якщо ти все робитимеш правильно, то буде і результат. Навіть відпочивати потрібно відповідально, особливо в наш час.
— Не знав, що ви викладаєте в університеті. А де саме працюєте?
— Київський столичний університет імені Бориса Грінченка. Я викладаю на кафедрі спорту та фітнесу дисципліну «Фізичне виховання». Працюю там вже десь 5−7 років, навіть точно не пригадаю.
— А як це вдається поєднувати з роботою в «Оболоні»?
— Я працюю в університеті за сумісництвом, основна моя робота — це «Оболонь», це моє серце. Коли я йшов працювати в університет, то у мене запитували, чи маю я якісь побажання щодо графіку роботи. Я сказав, що якщо мені ставитимуть пару не на тренувальний час і зможуть підмінити, коли в Оболоні гра, то я готовий працювати. Так і сталося. Пари в мене проходять тоді, коли в «Оболоні» немає тренувань. В університеті у нас теж сімейна атмосфера склалася, тому якщо пара все-таки стоїть у день гри чи в тренувальний час, то мене можуть підмінити інші викладачі.
— Нетипова у вас історія, як для тренера клубу УПЛ. А від чого саме ви кайфуєте в університетській роботі?
— Від спілкування! Кожен день абсолютно нове спілкування. Кожна людина — це нові риси, новий характер, інше сприйняття життя. Це дуже цікаво. Коли ти спілкуєшся зі студентами, то важливо розуміти, як вони сприймають світ. Тим більше, у такий час, коли триває ця клята війна. На цих дітей воно все дуже впливає.
Хочеться їм допомогти в такий спосіб, у який ти можеш це зробити. Зараз у нас таке життя. Якщо ти не допомагатимеш молодшому поколінню, то далі нам усім буде дуже тяжко. Саме це мені й подобається: навчати студентів і навчатися у них.
Владислав Лютостанський
