Колишній півзахисник «Волині» Дмитро Задерецький розповів про період гри у луцькому клубі за часів Віталія Кварцяного.
— Якщо чесно, то Віталій Володимирович — це легендарна особистість. Епічна, можна навіть сказати. Кожен, кого я зустрічаю з його експідопічних, визнає, що він заклав настільки сильний фізичний фундамент, за який люди досі вдячні.
З приводу навантажень, то ми й Купера бігали, й 7×50. Кожну середу у проміжку між матчами чемпіонату їздили грати з районними командами у бронежилетах.
Окремо запам’яталися літні збори у Євпаторії. Щоб ви розуміли, ми вставали о 6:30, а о 7:00 вже була пробіжка. Потім ми поверталися, милися, снідали та о 10:00 виходили на тренування на поле. Далі обідали, трохи дрімали й на нас чекала тренажерна зала. Звідти знову їхали на поле, а для заминки далі йшла ще аквааеробіка. Після трьох днів таких тренувань я ледве сідав на «білий камінь».
Дуже цікаво у Кварцяного. Якби записували, то можна було б дуже дорого продати книгу.
— Що скажете про тренерський підхід Кварцяного?
— Зараз у тренерів команди нескінченно катають м’яч, а Кварцяний давав можливість кожному розвиватися індивідуально. Я, коли був молодим, трохи не розумів, наскільки це кайфово та здорово. Він казав: «Бери м’яч та обігруй. Втратив — відбирай та знову обігруй». Таких тренерів в УПЛ зараз немає. Якщо ти два рази обріжеш, то тебе одразу замінять й більше не випустять.
— Чи потрапляли колись під роздачу від Кварцяного?
— Якщо чесно, то від нього «отримували на горіхи» усі і я насамперед також. В принципі, по ділу. В мене брови білі, а він до мене звертався: «Ну, що ти, чорнобривий?».
Кварцяному завжди щось не подобалося, й він вимагав краще. Можливо, потрібно було забивати по 30 голів й тоді б він нічого не казав. Одного разу на зборах він сказав: «Усе, більше не кричу. Рот на замку». Розпочали матч і на 30-й секунді він вже кричав.
— Чи боялися гравці Кварцяного?
— Молоді — так. Старші більш-менш нормально ставилися. Просто в нього такий темперамент, що він постійно кричить й чогось хоче.
— Чи міг Кварцяний «дати ляща»?
— Ну, такого, батьківського, міг. Мені також одного разу прилетіло. Ну, як кажуть, люблячи.
— Чи був Кварцяний тим тренером, від якого ви «отримували на горіхи» найбільше за свою кар’єру?
— Так. Віталій Володимирович завжди кричав та нагнітав. Можливо, десь і неправильно це, бо я по життю усе близько беру до серця. Однак він постійно тримав усіх у напрузі та кулаці.
— Що найжорсткіше ви чули від Кварцяного?
— Ой, та я навіть не знаю. Бувало, що Віталій Володимирович настільки морально... В нього ніколи такого не було, щоб він розповідав у роздягальні одне й те саме. Кожен день — новий підбір слів й усе інше. Траплялося, що нічого не хотілося. Плакав, телефонував до дому й казав: «Не хочу я цього футболу». Було й таке.
— Чи були у Кварцяного покарання фізичними навантаженнями за невдалі матчі?
— Я скажу, що дуже багато таких навантажень було:) Траплялося, що в очах темніло. За спеки у 40 градусів дві години грали двосторонку з «поларами».
Лікар до мене підійшов: «Як ти? Тобі добре?». Я відповів: «Та, ну, таке». А сам вже мокрий та без сил. Лікар сказав: «В тебе вже „полар“ зашкалює. Як ти ще свідомість не втратив?». Кварцяний витискав з нас максимум.
