Вихованець київського «Динамо», нападник Богдан Попов, який зараз виступає за італійський «Емполі», розповів про свою кар’єру.
Богдан Попов— Ти народився у Ніжині на Чернігівщині. У цьому місті немає власної професійної футбольної команди. Як ти познайомився з футболом та чим він тебе так зацікавив?
— Мій батько був футболістом, а сьогодні він футбольний тренер. Тому інакшого шляху в мене не було.
— Яку роль у твоїх перших кроках як футболіста відіграв твій батько Руслан Попов, який теж у минулому футболіст та грав за чернігівську «Десну»?
— Саме з ним я зробив перші кроки у футболі. Саме він заклав в мене те, що я сьогодні намагаюсь вдосконалити до найвищого рівня. Він зміг знайти до мене підхід, аби поставити футбол на перше місце в моєму житті. За це я йому дуже вдячний.
— Чим запам’яталась академія «Динамо» Київ? Протягом яких років ти там грав і які завдання перед собою ставив як футболіст на початку кар’єри?
— Починав свій шлях я в рідному Ніжині на Чернігівщині. Саме тут були мої перші футбольні уроки. Десь в 11 років потрапив до академії київського «Динамо». На жаль, понад рік я пропустив через травму, якої тоді зазнав. Але з великим задоволенням згадую цей час. У нас була сильна команда, з якою ми вигравали багато турнірів. Особистих цілей перед собою тоді ще не ставив, а просто отримував насолоду від футболу. У мої 14 років в Україні почалась повномасштабна війна, і я був вже у Польщі.
— Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну ти виїхав за кордон та почав грати за польський «Гурнік» із Забже. Чи був такий варіант, що ти залишився б в Україні, чи твої батьки однозначно вирішили, аби ти продовжував свою кар’єру за кордоном?
— Батьки перш за все відправляли мене подаль від війни. Думаю про мою футбольну кар’єру тоді ніхто не думав.
— Які клуби претендували на тебе поки ти грав у Польщі? І якій лізі особисто ти віддавав перевагу?
— Цього я не знаю. Мені ніхто й нічого не казав. Не можу виділити якусь лігу, адже мені, перш за все, подобається якісний і змістовний футбол. Ось це для мене головне.
— У 16 років ти опинився в одній із найкращих академій Італії «Емполі». Які були твої перші емоції від переїзду в Італію та чи справдились твої очікування про цей клуб та місто згодом?
— Взагалі до Італії я потрапив, коли мені було 15 років, і це не було пов’язано з футболом. Приїхав тоді до знайомих моїх батьків. Можу сказати, що в Італію я закохався одразу. Враження неможливо передати. Потім батьки через друзів зв’язались з моїм агентом, Андрієм Головашем, і після цього почалось моє італійське футбольне життя. В «Емполі» я потрапив у 16 років й одразу відчув себе як вдома. В цьому клубі дійсно відчувається чудова атмосфера. Було дуже легко й зручно в адаптації. Всі навколо мені допомагали.
— За перші 18 матчів чемпіонату в команді U-17 ти забив 9 голів та віддав 2 результативні передачі. Через деякий час після цього ти вже проходив передсезонні збори вже з основною командою «Емполі». Згадай свої емоції тоді та як тобі далися тренування з досвідченими футболістами?
— Після перших тренувань з основною командою в мене була неймовірна радість та бажання працювати. Все було вперше, це для мене була неначе інша планета.
— Про тебе тоді в інтерв’ю казав і власник клубу Фабріціо Корсі, але сказав, що перш ніж приєднатись до першої команди тобі варто природно набрати вагу, м’язи, а також адаптовуватись до стилю гри команди. Чи додав тобі стимулу той факт, що президент клубу згадує про такого молодого гравця з України і як ти планував свій шлях до дебюту в першій команді?
— Президент казав розумні речі і я про це знаю. Працюю над цим і відчуваю, що деякі результати вже маю. Наш президент дійсно приділяє увагу молодим. Дуже приємною була і його публічна підтримка України у війні з Росією.
— У свої 18 років ти дебютував за основну команду «Емполі» у матчі Кубка Італії проти «Реджани», а вже у дебютній грі в Серії В проти «Падови» одразу відзначився дублем. Розкажи про свої емоції від дебютної гри та своїх перших голів у дорослому футболі. Також цікаво скільки матчів ти сам собі внутрішньо давав на те, аби вперше відзначитись у дорослому футболі?
— Мій стан у цей момент передати просто неможливо. Я просто літав від цих емоцій. Звісно, я завжди мріяв про це, але ніяких прорахунків щодо свого майбутнього не робив.
Денису Шапошніков
