Вихованець «Динамо», форвард «Жирони» і збірної України Владислав Ванат дав інтерв’ю «вЗбірній». Пропонуємо вашій увазі текстову редакцію матеріалу.
— Владиславе, розпочнемо з клубних справ. Два голи в Ла Лізі — як оцінюєш дебют у «Жироні»?
— В цілому непогано. Почали набирати очки, все нормально.
— Якось не дуже емоційно реагуєш.
— Та я не знаю, просто такий неемоційний хлопець у житті. Але нормально, далі — більше.
— Ти прийшов у клуб, де вже був яскравий український слід. Циганков — у складі, Довбик — залишив хорошу пам’ять. Це додаткова відповідальність чи мотивація?
— Ні, ніякого тиску. Грав, перейшов в іншу команду — і все. Для мене це не має значення.
— Але, можливо, хочеться теж досягти такого рівня результативності, як Артем?
— Це все більше для журналістів. Я бачу, всі пишуть «Ванат-Довбик», «Довбик-Ванат». Але я не звертаю уваги.
— Як тебе зустріли в новій команді?
— Дуже добре. Всі привітні, справжні професіонали — від тренерів до персоналу.
— Хто найбільше вразив на тренуваннях?
— Напевно, Унахі — дуже сильний гравець. Також Вітсель, Лемар, Блінд, Стуані — усі досвідчені, допомагають мені.
— Чим тренувальний процес у «Жироні» відрізняється від «Динамо»?
— Тут багато тактики, пересувань. Якщо до гри два дні, тренування може тривати 20 хвилин — просто квадрати й відновлення. Багато роботи в залі, багато відновлення.
— По навантаженнях важче?
— Ні, не важче, просто інтенсивніше.
— Як просувається вивчення іспанської?
— Ще не почав. Планую після збірної знайти викладача.
— Де зараз живеш?
— У квартирі, але хотів у будинок. Все було зайнято, тому живу «на валізах».
— Вже впізнають на вулицях?
— Так, підходять фотографуватися. Але в Києві теж саме було, не новина.
— Що найважче в адаптації?
— Нічого. Люди привітні, їжа смачна, поля гарні, база чудова. Вболівальники підтримують, на відміну від деяких українських — не тиснуть.
— Тепер ти приїжджаєш у збірну не з УПЛ, а з Ла Ліги. Відчуваєш різницю?
— Не сказав би. Єдине — дорога коротша: у мене п’ять годин, а хлопцям з України — по двадцять.
— У збірній твоїм конкурентом вважають Довбика. Які у вас стосунки?
— Нормальні. Ми гарно спілкуємось. Він навіть допомагав мені з житлом у Жироні.
— Можливий тандем Ванат-Довбик у нападі?
— Це вже питання до тренерів. Ми не вирішуємо, хто грає.
— У чому, на твою думку, суперсила збірної України?
— У колективі. Якщо ми разом — буде результат.
— Твоя футбольна мрія зі збірною?
— Вийти на чемпіонат світу.
— Який матч у збірній найкращий, а який найважчий?
— Найкращий — проти Чехії, коли забив дебютний гол. Найважчий — проти Бельгії, коли програли 0:3.
— Читаєш критику?
— Ні. Для чого? Я і сам знаю, коли зіграв добре, а коли — ні.
— Психолог потрібний?
— Мені — ні. Це індивідуально. Комусь треба, комусь ні.
— Після переходу стало більше дзвінків із проханнями про квитки?
— Так, багато. Дзвонять знайомі, просять футболки, квитки… Треба міняти номер. Я люблю спокій.
