Національна збірна Фоменка

Тепер можна стверджувати: команда під проводом Михайла Фоменка стала першою в нашій історії справді національною. До цього збірна України з різних причин або не грала в найсильнішому складі, або не мала нормального тренера, або була роз’єднана зсередини. Це тривало до осені 2012-го. Тоді прийшов Фоменко і все змінилося. Чому?

Він — із тих тренерів, які роблять команду з того, що є, не вимагаючи обов’язкового «підсилення». Для Михайла Івановича не існує авторитетів, які могли б вплинути на його рішення. Це відчувають футболісти, які приїжджають до збірної. На поле в її складі виходять найбільш готові до матчу, тому всередині колективу немає конфліктів — усе справедливо.

Чого очікувати від збірної на Євро-2016? Володимир Безсонов колись казав: «Це зовсім інший турнір», до якого слід готуватися не так, як до відбірних матчів. За півроку, що залишились, у нас не з’явиться група нових футбольних зірок. Хоча шанс потрапити до збірної, показавши себе у весняній частині чемпіонату, мають усі. Завдання тренерів перед такими турнірами — знайти кожному з футболістів місце на полі й не заважати грати так, як він уміє.

Сорок років тому казали, що збірна СРСР — це київське «Динамо», послаблене футболістами інших команд. За ту збірну СРСР грали Михайло Фоменко й Володимир Онищенко — нинішні наставники збірної України. І зараз усе йде до того самого. «Динамо» сьогодні — єдина провідна вітчизняна команда, гру якої визначають українці, а не іноземці. Вони ж визначають і гру нинішньої збірної. Друга подібна команда — «Зоря». Її футболісти є найближчим резервом основного складу національної збірної.

Тож Михайлові Фоменку немає сенсу перевчати лідерів теперішнього «Динамо». Досить налагодити їхню взаємодію з футболістами інших команд. Коли це вдасться — збірна цілком може розраховувати на вихід щонайменше до чвертьфіналу чемпіонату Європи. Майже всі учасники турніру, окрім Німеччини, Франції та Іспанії, приблизно рівні за класом, і нашим цілком до снаги виграти в них.

Олена Андрух